Постанова № 76393253, 05.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6463/17 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Пилипенко О.Є.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Національної поліції України, Департаменту Управління патрульної поліції у м. Києві, третя особа Міністерство внутрішніх справ про визнання бездіяльності протиправною,

В С Т А Н О В И Л А:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з позовом до Національної поліції України, Департаменту Управління патрульної поліції у м. Києві, третя особа Міністерство внутрішніх справ, в якому просила суд визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо захисту їх законних, конституційних і конвенційних прав і свобод.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в повному обсязі, позивачі звернулись до суду із апеляційними скаргами, в яких просили суд вказане судове рішення скасувати, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На думку апелянтів, оскаржуване рішення винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідачем подано відзив на апеляційні скарги, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими. Заявник наголошує на тому, що органами Національної поліції України не було допущено жодної протиправної бездіяльності, на яку, у своєму позові та апеляційній скарзі, посилаються позивачі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_3 - політичний та громадській діяч, та її заступник ОСОБА_4, 09.05.2017 року в день Державного свята «Дня Перемоги» мали намір взяти участь у мирній акції та покласти квіти на могилу невідомого солдата, однак, група невідомих осіб блокувала їх квартири та позбавила можливості взяти участь у запланованому заході.

У зв'язку із викладеними обставинами, 09.05.2017р. о 07 год. 46 хв. на телефонну лінію поліції « 102» надійшов виклик ОСОБА_3 щодо намагання невідомих осіб проникнути у її помешкання за адресою АДРЕСА_1.

Вищезазначений виклик був прийнятий черговою частиною Оболонського управління поліції Головного управління НП в м. Києві та зареєстрований в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події за № 27646.

09.05.2017р. о 07 год. 48 хв. оперативним черговим телефонної лінії « 102» вказаний виклик було передано для реагування екіпажу Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції ї «Форт - 0552», який прибув на місце події о 07 год. 52 хв.

В подальшому від ОСОБА_3 були зареєстровані ще виклики поліції о 07 год. 49 хв., 08 год. 03 хв., 08 год. 07 хв. та 08 год. 10 хв. За вказаними викликами на місце виклику також було скеровано екіпажам Управління патрульної поліції ДПП НПУ «Форт-0519» та «Форт-0503».

Згодом позивачка здійснила нові виклики поліції об 11 год. 21 хв., 11 год. 26 хв., 11 год. 52 хв. та 12 год. 18 хв., оскільки, як зазначала позивач, невідомими особами продовжувалося блокування дверей. За вказаними викликами на адресу ОСОБА_3 було направлено екіпажі Управління патрульної поліції ДПП НПУ «Форт-0552», «Форт-0506».

Всі зазначені виклики були отримані Оболонським УП ГУНП в м. Києві та зареєстровані в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень, шляхом їх приєднання до первинної заяви № 27672.

За наслідками подій, що відбулися 09.05.2017р. поліцейськими УПП було підготовлено зведений рапорт, який направлено до Оболонського УП ГУНП в м. Києві для вжиття заходів відповідно до вимог ст. 214 КПК.

Як зазначають відповідачі, по прибуттю за викликом поліцейськими було встановлено, що на місці події, на поверсі місцезнаходження квартири позивачки перебувала група молодих людей до 30 осіб, без ознак приналежності до будь-якої з політичних партій або громадського руху, які розмовляли один з одним та не вчиняли жодних дій, які можна розцінити, як протиправне посягання на особу позивачки та її майно. Вказані особи ніяких активних дій не вчиняли та громадський спокій не порушували.

Також, 09.05.2017р. на телефонну лінію « 102» о 08 год. 22 хв. та о 08 год. 30 хв. звернувся ОСОБА_4 (заступник лідера опозиційної Прогресивної соціалістичної партії ОСОБА_6.) з повідомленням про те, що за адресою: м. Київ. АДРЕСА_2 невідомі особи намагались проникнути до помешкання заявника, та заблокували останнього у власному житловому приміщенні.

09.05.2017р. на телефонну лінію « 102» о 08 год. 35 хв. звернулася гр. ОСОБА_7, яка вказала, що за вищевказаною адресою 15 невідомих молодих чоловіків, в темному одязі повідомили, що з боку партії ОСОБА_3 намічаються провокації; п'ятеро чоловіків, піднялись на 8 поверх, де мешкає ОСОБА_4 - заступник голови Прогресивної соціалістичної партії України.

На вказані виклики оперативним черговим по місту Києву направлено екіпаж патрульної поліції № 0614, який підтвердив отримання виклику о 08 год. 34 хв. та прибув на місце події о 08 год. 40 хв.

З рапорту, яким лейтенант поліції ОСОБА_8 доповідав про вказану подію начальникові УПП у м. Києві ДПП вбачається, що працівниками екіпажу № 0614 було вжито необхідних заходів з метою запобігання правопорушення та відібрано заяву і пояснення у заявника ОСОБА_4, які у подальшому передано до Печерського УП ГУНП у м. Києві для реагування.

Позивачі, вважаючи, що внаслідок протиправної бездіяльності Національної поліції України були порушені їх права, свободи та законні інтереси, звернулись до суду.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факти порушення прав, свобод, законних інтересів позивачів внаслідок протиправної бездіяльності Національної поліції України, як центрального органу управління поліцією, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду цієї справи. Так як екіпажі поліції прибули на місця виклику позивачів з метою забезпечення правопорядку та прав громадян при необхідності. Проте позивачі з своїх помешкань не виходили, а з людьми, які були за адресами проживання позивачів, була проведена профілактична бесіда, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, працівниками поліції не було зафіксовано факту спричинення чи намагання спричинити шкоду. А відтак, на думку суду, працівники поліції діяли в межах закону та відповідно своїх повноважень, наданих державою та чинним законодавством України.

Однак, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, приписами ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію України» встановлено, що Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Тобто, Законом на працівників поліції покладено владно-управлінські повноваження (владні управлінські функції), що повинні здійснюватися на основі законодавства, у рамках діяльності держави, та забезпечувати виконання покладених на поліцію завдань.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Національну поліцію» поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Варто наголосити, що відповідно до ст.. 7 вказаного Закону, під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації (ч. 1).

Приписами ч. 4 вказаної статті також передбачено, що поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції було встановлено, що 09.05.2017 об 07.46 на телефонну лінію поліції « 102» надійшов виклик ОСОБА_3 щодо намагання невідомих осіб проникнути у її помешкання за адресою АДРЕСА_1.

Вказаний виклик був прийнятий черговою частиною Оболонського управління поліції Головного управління НП в м. Києві, зареєстрований в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень за № 27646. Рішенням диспетчера на місце виклику скеровано екіпаж Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції із позивним «Форт - 0552», який прибув на місце події об 07.52.

Крім того, беручи до уваги, що позивачка та позивач здійснили додаткові виклики поліції об 07.49, 08.03., 08.07 та 08.10 на місце виклику також було скеровано екіпажі Управління патрульної поліції ДПП НПУ «Форт- 0519» та «Форт- 0503», які після з'ясування обставин, а саме що на місці події вже перебуває патрульний екіпаж «Форт - 0552», а також за існування підвищеного рівня завантаженості патрульної поліції іншими викликами, які потребували невідкладного реагування , прибули на місце події об 10.00 годині.

Зі слів представника відповідача та наявних в матеріалах справи заперечень на позов вбачається, що по прибуттю за викликом поліцейськими було встановлено, що на місці події, на поверсі місцезнаходження квартири позивачки перебувала група молодих людей в кількості приблизно 10-15 осіб, без ознак приналежності до будь-якої з політичних партій або громадського руху, які розмовляли один з одним та не вчиняли жодних дій, які можна розцінити, як протиправне посягання на особу позивачки та її майно.

З матеріалів справи також вбачається, що в подальшому позивачка здійснила нові виклики поліції за наведених вище підстав об 11.21, 11.26, 11.52 та об 12.18.

Всі зазначені виклики були отримані Оболонським УП ГУНП в м. Києві, зареєстровані в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень, шляхом їх приєднання до первинної заяви № 27672.

Беручи до уваги, що на момент отримання повторних заяв, на місці події вже перебували патрульні поліцейські з екіпажів «Форт - 0506», «Форт-0552» та «Форт- 0519», «Форт - 0503», які не потребували допомоги та контролювали стан дотримання публічної безпеки на місці події, додаткові екіпажі патрульних за місцем виклику не направлялися.

Під час перебування поліцейських з 07.49 по 13.25 за місцем проживання позивачки будь-яких порушень її прав, а також фактів заподіяння шкоди її майну, висловлення погроз на її адресу поліцейськими встановлено не було.

З метою запобігання фактам можливого порушення публічного порядку, заподіяння шкоди приватному та комунальному майну поліцейськими було проведено профілактичні бесіди з особами, які перебували на поверсі, щодо неприпустимості порушення ними вимог законодавства, а у разі вчинення ними таких дій застосування до них заходів поліцейського примусу з подальшого притягненням їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

За наслідками подій, що відбулися 09.05.2017 поліцейськими УПП було підготовлено зведений рапорт, який скеровано до Оболонського УП ГУНП в м. Києві для вжиття заходів відповідно до вимог ст. 214 КПК.

З наявних в матеріалах справи рапортів вбачається, що на місці події не було зафіксовано фактів порушення публічної безпеки, існування загрози життю заявниці, а також відсутності в неї бажання вийти з квартири, правових підстав для застосування превентивного поліцейського заходу, а саме вимагати від осіб присутніх на поверсі залишити його, в патрульних поліцейських не було.

Однак, колегія суддів не може погодитись із достатністю проведених дій, зокрема які виразились лише у проведенні профілактичної бесіди.

Так, згідно статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію» визначено обв'язки поліцейських: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва. Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

За правилами статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень;

2) виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення;

3) вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення;

4) вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення;

5) здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події;

6) здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності;

7) розшукує осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, визначених законом;

8) у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання;

9) доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення;

10) вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.

Згідно з ст. 29 Закону України «Про національну поліцію України», поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.

Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.

Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України.

Обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам.

Застосований поліцейський захід є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди.

Обраний поліцейський захід є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції.

З сукупного аналізу викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що саме на працівників поліції покладений обов'язок запобігати правопорушенням та вживати заходи щодо захисту охоронюваним законом прав та свобод людини і громадянина.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 неодноразово викликала поліцію та повідомляла щодо намагання невідомих осіб проникнути у її помешкання. Зокрема, органи поліції тричі приїздили на виклик позивача та лише обмежились профілактичною бесідою, в той час як мали вжити заходи встановлені ст.. 23 Закону України «Про Національну поліцію».

Обставини блокування квартири ОСОБА_3, підтверджуються її заявою про вчинення кримінальних правопорушень від 10.05.2017 року до Національної поліції, наявними в матеріалах справи відеоматеріалами, що були додані до позовної заяви.

Також ці обставини підтверджуються ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Мєлєшак О.В. від 23.06.2017 року у справі № 761/19888/17, якою відповідальну уповноважену особу ГУ Національної поліції в м. Києві зобов'язано внести до ЄРДР відомості про вчинення злочинів, передбачених ст.15, ч. І ст. 115, ч. 3 ст.146, ч. 2 ст. 296, ч. І ст. 346 КК України за повторною заявою від 09.06.2017 р. та розпочати досудове розслідування; Витягом з кримінального провадження № 12017100050007298 від 04.08.2017 р. за ст. 296 4.2 КК України; Витягом з кримінального провадження № 12017100050007292 від 04.08.2017 р. за ст. 15 4.1; Ст. 115 4.1 КК України; Витягом з кримінального провадження № 12017100050007301 від 04.08.2017 р. за ст. 146 ч.3 КК України; Витягом з кримінального провадження № 12017100050007302 від 04.08.2017 р. за ст. 346 4.1 КК України; а також рішеннями слідчих суддів Оболонського районного суду м. Києва від 9, 10 і 16 листопада 2017 року.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ОСОБА_4 також неодноразово викликав поліцію та повідомляв щодо намагання невідомих осіб проникнути у його помешкання. Зокрема, органи поліції двічі приїздили на виклик позивача та не вжили жодних заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку.

Обставини блокування квартири ОСОБА_4 підтверджуються його заявою про вчинення кримінального правопорушення від 09.05.2017 року та ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м . Києва від 26.07.2017 року у справі №757/33758/17 про зобов'язання уповноваженої особи ГУ НП у м. Києві внести відповідні відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. За фактом вчинення наведених правопорушень відкрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018100060000028 від 03.01.2018 року.

З аналізу викладеного, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо бездіяльності органів поліції, оскільки матеріалами справи підтверджено порушення публічної безпеки, прав та інтересів позивачів.

На переконання колегії суддів, працівники Національної поліції України в порушення Конституції України та Закону України «Про національну поліцію» не вжили жодних належних заходів для захисту прав та свобод позивачів, не застосували для цього покладених на них управлінських повноважень, а отже допустили протиправну бездіяльність.

За ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

На переконання суду апеляційної інстанції, позивачами доведено належним чином порушення їхніх прав та інтересів, які виразилися у блокуванні їх жилих приміщень та встановленої бездіяльності органів поліції щодо ненадання їм належного захисту.

Щодо посилання представника Національної поліції України, що позов заявлено до неналежного відповідача, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, публічна безпека і порядок, можуть і повинні бути об'єктом діяльності Національної поліції, а їх забезпечення є проміжною метою такої діяльності та постає вже як завдання цієї діяльності. Означені завдання орган має вирішувати законним шляхом, через виконання певних функцій, з урахуванням адміністративно - територіальних, демографічних, культурних, економічних та інших чинників, що впливають на рівень публічної безпеки і порядку.

Роль Національної поліції України у суспільному житті держави реалізується, насамперед, через адміністративну діяльність. Від її ефективності суттєво залежить стан правопорядку в цілому, охорона громадського порядку, боротьба зі злочинністю, захист прав і законних інтересів громадян. Тому, реформування державного механізму влади неможливе без посилення правоохоронної діяльності в загалі і, зокрема, органів поліції.

Належне забезпечення публічної безпеки й порядку передбачає безпосереднє чи опосередковане якісне виконання всіх зазначених функцій представників Національної поліції України. Такий висновок суд апеляційної інстанції пов'язує з досить широким колом суспільних відносин, що впливають на сферу публічної безпеки і порядку, підтримання яких на належному рівні залежить від багатьох чинників, що потребує максимального задіяння ресурсів у різних галузях діяльності поліції.

З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження є саме бездіяльність посадових осіб Національної поліції України щодо припинення протиправних дій групи осіб по відношенню до позивачів, вчинених 09.05.2017.

Таким чином, у даному випадку, Національна поліція мала виконувати функції забезпечення публічної безпеки і порядку та охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, тобто була суб'єктом владних повноважень при виконанні своїх владних управлінських функцій.

При цьому, колегія суддів враховує, що статтею 8 Конституції України закріплено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини другої вказаної статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з cт. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейська конвенція про захист прав людини встановлює, зокрема ст.. 10 «Свобода вираження поглядів» передбачає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

У рішенні у справі «Гаджа проти Молдови» (Guja v. Moldova, рішення Європейського Суду від 12 лютого 2008 року Заява №14277/04) Європейський суд встановив порушення державою ст. 10 Конвенції, наголосивши на тому, що основоположні принципи в цьому відношенні чітко визначені в прецедентній практиці Суду та були підсумовані наступним чином.

Свобода вираження поглядів є однією з основних підвалин демократичного суспільства і однією з основних умов його розвитку та умов самореалізації кожної людини. Відповідно до пункту 2 статті 10 вона може бути застосованою не тільки до «інформації» або «ідей», які прихильно сприймаються (суспільством) або розглядаються як необразливі чи нейтральні, але також до тих, що викликають образу, обурення або бентежать. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства».

Більше того, у рішенні у справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia, рішення Великої Палати ЄСПЛ від 16 березня 2006 року) Суд окремо зауважив, що зобов'язанням держави є забезпечення стабільності та ефективності демократичної системи. В цьому контексті Суд підкреслив, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб...»

Наведена правктика Європейського суду, на переконання колегії суддів, безпосередньо пов'язано із справою, що розглядається, оскільки позивачів, як політичних діячів, було заблоковано у власному житлі та позбавлено можливості прийняти участь у запланованій мирній акції, а Національною поліцією України, як органом який гарантує безпеку громадян України не здійснено жодних, встановлених національним законодавством, заходів, зокрема: не забезпечено можливість прийняти участь у акції, оскільки позивачі залишались заблокованими у помешканні; не встановлено осіб, які блокували житло позивачів та не відібрано в них жодних пояснень.

Отже, очевидно, що Національна поліція, не застосувавши покладені на неї владні управлінські функції для того, щоб забезпечити реалізацію конвенційних прав позивача, порушило не тільки вимоги Конституції України і норми національного законодавства, а також і міжнародно-правові зобов'язання держави Україна.

Крім іншого, ст.. 8 Європейської конвенції про захист прав людини гарантовано право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла. Зокрема в частині першій вказаної статті зазначено, що кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

У справі «Аль Наширі проти Польщі» (А1 Nashiri v. Poland, рішення Суду від 24 липня 2014 p., Заява №28761/11) Європейський Суд з прав людини постановив порушення державою-відповідачем статті 8 Конвенції, виходячи з того, що поняття «приватне життя» є широким і включає моральну та фізичну недоторканість особи (див. §538 названого рішення Суду). В даному контексті Суд особливо підкреслив, що «стаття 8 також захищає право на особистий розвиток, право встановлювати і розвивати відносини з іншими людьми і зовнішнім світом. До особи не можна застосовувати види поводження, що призводять до втрати гідності, оскільки «суттю Конвенції є повага людської гідності і свободи людини».

Отже, викладені вище положення Європейської конвенції про захист прав людини (ст.ст. 8, 10) та практики Європейського суду з прав людини в поєднанні із загальним зобов'язанням Договірних держав за статтею 1 Конвенції «забезпечити кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції», вимагають від компетентних державних органів (в даному випадку - від Національної поліції України) вжиття всіх необхідних та ефективних заходів для захисту особистих і політичних прав Позивача. Натомість, у контексті обставин даної справи таких заходів Відповідачем вжито не було.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг позивачів спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та є підставою для його скасування.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційні скарги підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року - скасувати, та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо ненадання належного захисту законних, конституційних і конвенційних прав і свобод ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Повний текст постанови виготовлено « 11 » вересня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

О.Є. Пилипенко