Рішення № 76391754, 10.09.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3675/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

за участю секретаря - Ляшенко Ю.В.,

за участю сторін: позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 (65114, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4а, код ЄДРПОУ 41248812) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі в якому позивач просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 18.05.2018 року № 10401 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та пункту "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення;

зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі зарахувати ОСОБА_1 період роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 24.06.1982 по 24.06.1987 роки в кратному розмірі (1 рік 6 місяців за 1 рік роботи);

зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років як працівнику плавскладу відповідно до пункту 2-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 22 грудня 2017 року з урахуванням довідок про заробітну плату від 11.07.2013 року № 211/396, від 16.07.2012 № 93 та від 16.07.2012 № 93/1.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 22.12.2017 він звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про призначення пенсії за вислугу років. За результатами розгляду заяви на підставі наданих документів та розрахунку страхового стажу відповідачем було призначено позивачу пенсію за вислугу років з 22.12.2017 року в розмірі 2365 грн. 84 коп. Призначення пенсії було оформлено відповідним протоколом.

У червні 2018 року позивач отримав копію рішення відповідача № 10401 від 18.05.2018 року про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років.

Позивач зазначає, що прийняття повторного рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії не передбачено жодним нормативно-правовим актом України. Такі функції (дії) територіальними органами Пенсійного фонду України ні Законом № 1058-ІУ, ні Порядком № 22-1, ні будь яким іншим нормативно-правовим актом просто не передбачені.

Тобто, на час звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років необхідною умовою для призначення такої пенсії позивачу необхідно було мати не 27 років страхового стажу, а 26 років 6 місяців. Згідно розрахунку страхового стажу позивача на дату прийняття відповідачем рішення про призначення пенсії за вислугу років ця умова була виконана - позивач мав 26 років 7 місяців 25 днів страхового стажу.

Приймаючи спірне рішення від 18.05.2018 № 10401, відповідач безпідставно не зарахував період роботи позивача в районах Крайньої Півночі в кратному розмірі.

З 24.06.1982 по 15.10.1987 роки Позивач працював в Сахалінському морському пароплавстві, порт приписки - порт Холмськ, Сахалінської області, який знаходиться в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі.

Страховий стаж, який дає Позивачу право на пенсію за вислугу років, підтверджується документами про його роботу в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, які знаходяться в пенсійній справі, а саме: трудовим договором від 24.06.1982 року з відмітками про продовження договору, витягом до звільнення від 07.07.1987 року № 441/к, архівною довідкою від 11.07.2013 року № 211/895 та довідкою про заробітну плату від 11.07.2013 року № 211/396

На підставі викладеного позивач вважає, що при прийнятті спірного рішення відповідач безпідставно обчислив страховий стаж з 24.06.1982 року по 24.06.1987 року в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі без застосування кратності.

З наведених підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 30.07.2018 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження.

21.08.2018 року до суду надійшов відзив, в якому представник відповідача у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі з тих підстав, зазначивши, що Протоколом № 10401 від 09.02.2018 р. позивачу було призначено пенсію за вислуго років у розмірі 2365,84 грн. на підставі заяви позивача від 22.12.2017 року

18.05.2018 в результаті перевірки пенсійної справи та на підставі листа головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №6738/02 від 02.05.2018 р. управлінням було прийняло рішення №10401 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років на підставі ч. 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (зі змінами згідно із Законом № 2148-VIII від 03.10.2017) та п. «д» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ (зі змінами №213-VIII).

Довідка позивача про заробітну плату №М-294 від 16.07.2012 р. не підтверджена. Дана довідка не відповідає формі згідно з Додатком 1 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмовою трудовою договору, або довідки, в яких визначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Відповідними доказами може бути трудова книжка, в якій є наявний штамп підприємства про розповсюдження пільг по обчисленню стажу роботи або довідка роботодавця, в якій зазначено про факт роботи за строковим трудовим договором, період на який він був укладений, та розповсюдження на особу пільг по обчисленню стажу роботи на цей період. Наявність лише запису у трудовій книжці про факт роботи в районах Крайньої Півночі не є достатньою підставою для обчислення стажу з урахуванням кратності.

У зв'язку з чим Позивач не має права на призначення пенсії за вислугу років через відсутність необхідного страхового стажу. Згідно наданих документів спеціальний стаж позивача складає 15 років при загальному стажі роботи 24 роки 1 місяць.

В судовому засіданні 04.09.2018 року позивач та його представник позов підтримали у повному обсязі з підстав, викладених в тексті позовної заяви.

В судове засідання 04.09.2018 року представник Відповідача не зявився, прочас та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, судом встановлено наступне.

З 24.06.1982 по 15.10.1987 роки Позивач працював в Сахалінському морському пароплавстві, порт приписки - порт Холмськ, Сахалінської області, який знаходиться в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі.

22.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

За результатами розгляду заяви на підставі наданих документів та розрахунку страхового стажу відповідачем було призначено позивачу пенсію за вислугу років з 22.12.2017 року в розмірі 2365 грн. 84 коп. Призначення пенсії було оформлено відповідним протоколом №10401 від 09.02.2018 р..

Рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі № 10401 від 18.05.2018 року було відмовлено в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії за вислугу років через відсутність необхідного страхового стажу. Згідно наданих документів спеціальний стаж позивача складає 15 років при загальному стажі роботи 24 роки 1 місяць.

Вважаючи зазначене рішення протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року N 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Статтею 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" від 10.02.1960 року передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі та у місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладання ними трудових договорів про роботу цих районах на строк п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надаються додаткові пільги, зокрема: зараховується один рік роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців роботи при обчисленні стажу, що надає право на отримання пенсії по старості та по інвалідності.

Пільги, передбачені зазначеною статтею, надаються також особам, які прибули до районів Крайньої Півночі та у місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з власної ініціативи та уклали строковий трудовий договір про роботу в цих районах.

Статтею 3 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", скорочено тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених Статтею 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" від 10.02.1960 року, з п'яти до трьох років.

Відповідно до положень статті 24 Кодексу законів про працю Української РСР від 01.06.1972, що діяли на момент виникнення трудових відносин між позивачем та роботодавцями, трудовий договір укладається як правило, у письмовій формі, укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично допущено до роботи. Таким чином, при укладанні трудового договору письмова форма договору в обов'язковому порядку не вимагається.

Аналогічні положення були закріплені в статті 15 Кодексу про працю РСФСР від 09.12.1971, що діяли на момент перебування у трудових відносинах позивачки з роботодавцями, згідно яких також визначено, що трудовий договір (контракт) - це угода між працівником та підприємством, по якому працівник зобов'язується виконувати роботу по певній спеціальності, кваліфікації або посаді з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а підприємство зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, і колективним договором і угодою сторін. Відповідно до статті 39 цього Кодексу, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон України № 1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відсутність у трудовій книжці відміток про розповсюдження пільг по обчисленню стажу роботи не є виключною підставою для відмови у пільговому обчисленні страхового стажу.

З матеріалів справи вбачається, що стаж роботи позивача підтверджується записами про прийняття та звільнення по закінченню трудового договору № 2 та № 6 у трудовій книжці у період з 24.06.1982 року по 15.10.1987 року, відповідно до яких позивач працював у Сахалінському морському пароплавстві, довідкою №211/895 від 11.07.2013 року, наданою ВАТ «Сахалинское морское пароходство», яке є правонаступником Сахалінського морського пароплавства, трудовим договором від 24.06.1982 року, запискою №441/к до звільнення від 07.07.1987 року, довідкою ВАТ «Сахалинское морское пароходство» №211/396 від 11.07.2013 року про заробітну плату за період з 1982 по 1987 роки.

В свою чергу Сахалінське морське пароплавство знаходиться на території місцевості, прирівняної до районів крайньої півночі (постанова Ради Міністрів №1029 від 11.11.1967 року та постанова Ради Міністрів СРСР №12 від 03.01.1983 року).

З наведених підстав суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування стажу за час роботи в районах прирівняних до Крайньої Півночі як пільговий, а саме: один з половиною рік за один рік роботи у районах Крайньої Півночі за періоди з 24.06.1982 року по 15.10.1987 року.

На підставі викладеного, рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 18.05.2018 року № 10401 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та пункту "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" належить до скасування, а позивачу слід зарахувати період роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 24.06.1982 по 24.06.1987 роки в кратному розмірі (1 рік 6 місяців за 1 рік роботи) та призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту 2-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 22 грудня 2017 року.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

У зв'язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (65114, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4а, код ЄДРПОУ 41248812) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 18.05.2018 року № 10401 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та пункту "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі зарахувати ОСОБА_1 період роботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі з 24.06.1982 року по 24.06.1987 року в кратному розмірі (1 рік 6 місяців за 1 рік роботи).

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років як працівнику плавскладу відповідно до пункту 2-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 22 грудня 2017 року з урахуванням довідок про заробітну плату від 11.07.2013 року № 211/396, від 16.07.2012 № 93 та від 16.07.2012 № 93/1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4а, код ЄДРПОУ 41248812) на користь ОСОБА_1 (65114, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. та 80 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 10.09.2018 року.

Суддя А.А. Радчук.

.