Рішення № 76389294, 11.09.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року справа № 823/1992/18

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Баклаженко Н.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

розглянувши по суті за правилами загального позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління соціального захисту виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

21.05.2018 до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення;

- зобов'язати видати позивачу посвідчення інваліда війни.

Позов мотивовано тим, що позивач був залучений до робіт, які безпосередньо пов'язані з ліквідаціє. наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням та довідкою. В установленому законом порядку позивач звернувся за наданням статусу інваліда війни та отриманням відповідного посвідчення, однак вказане звернення відповідачем безпідставно було залишено без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених вище та просив суд їх задовольнити.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, надав суду письмовий відзив на позов, у якому зазначив, що позивачем під час звернення із заявою про встановлення статусу інваліда війни не додано доказів залучення його до складу формувань Цивільної оборони, у зв'язку з чим відсутні підстави для встановлення відповідного статусу

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.01.2003 та вкладки до нього НОМЕР_3 позивач отримав статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а згідно довідки МСЕК серії 6ЧК №132019 від 05.05.2008 позивачу встановлена IIІ група інвалідності у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

03.05.2018 позивач звернувся до управління соціального захисту виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області із заявою про встановлення статусу інваліда війни, що брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони та видачу посвідчення інваліда війни.

Листом від 11.05.2018 №13/1301 відповідач відмовив позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення з тих підстав, що до інвалідів війни належать військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних при виконанні чинних обов'язків військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та у зв'язку із цим зобов'язання вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд зазначає, що частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (в чинній редакції) до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є наявність у особи інвалідності, наявність доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про Цивільну оборону України» від 03.02.1993 №2974-XII (втратив чинність 01.07.2013) силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування.

Відповідно до ст.ст. 11 і 12 цього Закону невоєнізовані формування цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Для забезпечення заходів з цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби цивільної оборони: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв'язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші. Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Виконання завдань виробничого характеру на них не покладалось.

Також, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Суд врахував, що відповідно до Положення про Цивільну оборони СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №1111 - 1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР №90 від 06.06.1975 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та №92 від 29.06.1976 (Постанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

З урахуванням викладеного, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії довідки ДП «Чорнодильсервіс» від 06.06.2001 №526 та довідки ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 25.01.2012 №17/49-12 позивач працював у зонах небезпеки ЧАЕС з 30.09.1987 по 06.02.1989.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та наявні у справі матеріали суд приходить до висновку, що позивач приймав участь у виконанні робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, та отримав інвалідність, яка пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що є обов'язковою передумовою для встановлення позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно з п. 7 і 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, посвідчення інваліда війни видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

У зв'язку з цим відмова відповідача у видачі позивачу посвідчення інваліда війни, оформлена листом від 25.04.2018 №13/1129, є протиправною, а тому відповідна позовна вимога є обґрунтованою.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження).

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справа №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року справі №816/303/16.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки, позивач приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та є інвалідом, захворювання якого пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 6ЧК від 05.05.2008 №132019*, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на встановлення статусу інваліда війни відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачу відповідного посвідчення.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до повного задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 6, 14, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області щодо відмови ОСОБА_2 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни, оформленої листом від 11.05.2018 №13/1301.

Зобов'язати управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 25660476) встановити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш