Рішення № 76383970, 30.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.08.2018Справа № 910/4370/17

За позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"доКомунального підприємства "Київський метрополітен"простягнення 165 541,75 грн.Суддя Бойко Р.В.

при секретарі судового засідання Бариновій О.І.

Представники сторін:

від позивача:Ніколенко О.В.від відповідача:Кравченко Т.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді господарського суду міста Києва знаходилася справа №910/4370/17 за позовом Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (надалі - "Банк") до Комунального підприємства "Київський метрополітен" (надалі - "Підприємство") про стягнення 165 541,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором №2600000990432 на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 17.05.2006 щодо своєчасної сплати абонентської плати за надані послуги, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 148 200,00 грн., на наявність правових підстав для стягнення якої вказує позивач. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача плати за порушення грошового зобов'язання (3% річних) у розмірі 3 707,35 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13 634,40 грн., нарахованих за прострочення виконання відповідачем наведеного грошового зобов'язання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017, у справі №910/4370/17 позовні вимоги задоволено в повному обсязі: стягнуто з Підприємства на користь Банку 148 000,00 грн. абонентської плати за послуги по збиранню готівкових коштів, 200,00 грн. абонентської плати за розрахунково-касове обслуговування, 3 707,35 грн. плати за порушення грошового зобов'язання, 13 634,40 грн. інфляційних втрат.

Постановою Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №910/4370/17 касаційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2017 у справі №910/4370/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу №910/4370/17 на новий розгляд до господарського суду міста Києва, Верховний Суд вказав, що судами не досліджено обставини виконання або не виконання в період з 05.04.2016 по 30.04.2016 Банком послуг, від яких відмовився відповідач листом від 04.04.2016, з інкасування виручки в порядку, визначеному Додатковою угодою №4 від 01.01.2008 та Додатковою угодою №25 від 25.11.2013, як підстави для оплати таких послуг. Крім того, Верховний Суд вказав на необхідність надання оцінки доводам відповідача про те, що ним визнано частково позовні вимоги в частині оплати послуг з інкасування за період з 01.04.2016 по 04.04.2016 в сумі 19 436,07 грн.

Відповідно до розпорядження керівника апарату господарського суду міста Києва №05-23/991 від 21.06.2018 було проведено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/4370/17, за результатами якого справу було передано для розгляду судді Бойко Р.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.06.2018 прийнято справу №910/4370/17 до свого провадження та ухвалено розглядати її за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.07.2018.

12.07.2018 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, у відповідності до якого вказував на те, що протягом 05.04.2016 - 30.04.2016 відповідач спірними послугами позивача не користувався, а останній такі послуги не надавав, тому оплата за договором №2600000990432 на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 17.05.2006 має здійснюватися виключно за фактично надані послуги, у зв'язку з чим просив стягнути з Підприємства на користь Банку суму основної заборгованості у розмірі 19 436,07 грн., оскільки відповідні вимоги визнаються відповідачем, а іншій частині (в т.ч. заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат) в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 17.07.2018 судом, без виходу до нарадчої кімнати, було ухвалено оголосити перерву в підготовчому засіданні до 26.07.2018.

26.07.2018 через відділ діловодства суду представником позивача було подано відповідь на відзив, за змістом якого вказував на те, що в положеннях спірного договору сторонами було погоджено сплату саме абонентської плати за надані позивачем послуги із розрахунку відповідної вартості на місяць, а тому відповідне зобов'язання відповідача мало виконуватися не в залежності від фактичного отримання таких послуг, а розірвання відповідного договору з 05.04.2016 чи зміни порядку і розміру оплати наданих послуг сторонами не здійснювалося.

26.07.2018 через відділ діловодства суду представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого вказував на те, що з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 17.04.2018 у даній справі, оплаті підлягають виключно фактично надані послуги, що в даному випадку становить період з 01.04.2016 по 04.04.2016, однак у зв'язку із не пред'явленням позивачем рахунку на оплату наданих ним послуг у вказаний період так оплату було неможливо здійснити.

В судовому засіданні 26.07.2018 судом, без виходу до нарадчої кімнати, було ухвалено закінчити підготовче провадження у справі №910/4370/17 та призначити її до розгляду по суті на 28.08.2018.

28.08.2018 та 30.08.2018 в судових засіданнях з розгляду справи по суті представники сторін надали свої пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю, а відповідачі позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 19 436,07 грн. визнає, а в іншій частині в задоволенні позову просить відмовити.

В судовому засіданні 30.08.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.05.2006 між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик") та Підприємством (клієнт) було укладено договір №2600000990432 на здійснення розрахунково-касового обслуговування (надалі - "Договір"), відповідно до умов якого Банк зобов'язався відкрити Підприємству поточні рахунки відповідно до Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах", затвердженої постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003, та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування згідно з нормативно-правовими актами НБУ, чинним законодавством України, внутрішніми правилами та процедурами Банку.

Згідно із п. 2.1 Договору Банк зобов'язується, зокрема: забезпечувати збереження коштів клієнта на його рахунках; належним чином виконувати комплексне обслуговування клієнта відповідно до умов цього договору та Тарифів ВАТ КБ "Хрещатик", у відповідності до тарифного пакету VIP-тарифний план; своєчасно здійснювати розрахункові операції клієнта відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ; здійснювати приймання та видачу готівки відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ; обслуговувати клієнта в межах режиму роботи для розрахунково-касового обслуговування клієнтів, визначеного банком; забезпечувати своєчасне зарахування коштів на рахунок клієнта; надавати клієнту виписку з рахунку з доданням необхідних документів.

У відповідності до п.п. 2.2.1 Договору клієнт зобов'язується сплачувати своєчасно плату за розрахунково-касове обслуговування по кожному поточному рахунку відповідно до Тарифів ВАТ КБ "Хрещатик".

Додатковою угодою №4 до Договору від 01.01.2008 сторони вирішили доповнити розділ VIII Договору п. 8.3, у відповідності до якого Банк зобов'язався власними силами і засобами в погоджені дні та години здійснювати збирання готівкових коштів у клієнта та доставляти їх до каси банку в опломбованих сумках. Банк проводить приймання готівкових коштів від уповноважених працівників банку і здійснює своєчасне зарахування коштів на рахунки клієнта, а клієнт сплачує плату за надані послуги банку в розмірі та строки, що передбачені цією додатковою угодою.

Згідно із п. 8.3.12 Договору, в редакції додаткової угоди №4 від 01.01.2008, оплата послуг Банку, за збирання готівкових коштів, клієнтом проводиться один раз на місяць 30 (31) числа, шляхом перерахування з рахунку клієнта на рахунок банку не пізніше 7 (сьомого) робочого дня з дати оформлення банком дебетового повідомлення.

Положеннями п. 8.3.11 Договору, в редакції додаткової угоди №25 від 06.11.2013, встановлено, що за послуги по збиранню готівкових коштів клієнт з 01.11.2013 сплачує банку плату в розмірі фіксованої абонентської плати 148 000,00 грн. на місяць. Зміна плати за послуги узгоджується сторонами шляхом укладання додаткової угоди не пізніше ніж за 20 (двадцять) днів до їх введення.

Відповідно до п.п. 3, 8 Додатку 1 до додаткової угоди №33 від 30.04.2015 до Договору сторонами було встановлено наступні тарифи: за ведення рахунку та надання виписок (з кожного рахунку в місяць) - абонплата 250,00 грн. в місяць; за надання послуг по інкасації (з кожної точки інкасації) та перевезення валютних цінностей (за одну доставку) при сумі грошових коштів еквівалентній: до 100 000,00 грн.; понад 100 001,00 грн. - абонплата 148 000,00 грн. в місяць в цілому по клієнту.

Листом від 04.04.2016 №212-НДФ позивач звернувся до відповідача з повідомленням, в якому просив призупинити інкасування грошової виручки з кас станцій метрополітену, починаючи з 05.04.2016, відповідно до додаткової угоди №4 від 01.01.2008 до Договору.

На підставі Договору 28.04.2016 Банком було виставлено дебетове повідомлення від 28.04.2016 №0/22/45 на сплату клієнтом абонентської плати у розмірі 148 000,00 грн.

06.05.2016 листом №228-НДФ відповідач у відповідь на отримане дебетове повідомлення від 28.04.2016 №0/22/45 повідомив позивача про те, що погоджується розрахуватися за послуги інкасації по Договору тільки за період з 30.03.2016 по 04.04.2016 згідно виставлено Банком рахунку, оскільки листом від 04.04.2016 №212-НДФ Підприємство призупинило інкасування грошової виручки.

Спір у справі стосується наявності, на думку позивача, правових підстав для покладення на відповідача обов'язку із сплати абонентської плати за надання послуг по інкасації у розмірі 148 000,00 грн. та за ведення рахунку та надання виписок у розмірі 200,00 грн., за наслідками надання позивачем відповідних послуг згідно Договору у квітні 2016 року.

Договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями Глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509, 901 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Положеннями ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно із ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом наведених норм, з урахуванням закріплених в положеннях ст.ст. 11-14 Цивільного кодексу України засад виникнення цивільних прав і обов'язків та їх здійснення/виконання, вбачається, що за загальним правилом правовою підставою для вимоги оплати замовником наданих послуг є фактичне їх надання виконавцем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що за своєю правовою природою надання послуг, на відміну від правовідносин купівлі-продажу чи виконання робіт, не має фактичного матеріального характеру, адже результат виконання зобов'язання з надання послуг немає речового змісту, тобто, при послугах продається не сам результат, а саме дії, які до нього призвели.

Отже, враховуючи підстави виникнення спору у даній справі для її повного та всебічного вирішення є необхідним встановлення фактичного надання позивачем/споживання відповідачем спірних послуг відповідачу за Договором у період з 01.04.2016 по 30.04.2016.

Саме на необхідність дослідження обставин надання позивачем та споживання відповідачем спірних послуг за Договором у період з 01.04.2016 по 30.04.2016 і було вказано в постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у даній справі при передачі її на новий розгляд до суду першої інстанції.

В даному випадку, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження фактичного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за Договором щодо надання послуг інкасації чи будь-яких інших у спірний період (з 01.04.2016 по 30.04.2016), однак, сторонами у поданих до суду відзиві, відповіді на відзив та наданих в судових засіданнях поясненнях визнається той факт, що спірні послуги за Договором, зокрема, послуги з інкасації готівки, надавалися позивачем у період з 01.04.2016 по 04.04.2016, а з 05.04.2016 інкасація останнім не здійснювалася на прохання відповідача призупинити з 05.04.2016 інкасування грошової виручки з кас станцій метрополітену, оформлене листом від 04.04.2016 №212-НДФ. Більш того, є загальновідомим факт введення в Банку згідно постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.04.2016 №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" тимчасової адміністрації з 06.04.2016, що в силу встановленого Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядку проведення відповідної процедури вказувало на фактичну неможливість Банку надавати такі послуги.

За змістом ст.ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

У відповідності до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обставини надання позивачем послуг за Договором у квітні 2016 року, які полягають у тому, що фактично спірні послуги надавалися та споживалися відповідачем лише у період 01.04.2016-04.04.2016, визнаються учасниками справи, а тому не підлягають доведенню.

При цьому, позивачем було підтверджено, що спірні послуги у період з 05.04.2016 не надавалися відповідачу не у зв'язку із його відмовою від них, а саме у зв'язку із фактичної неможливістю їх надання внаслідок введення в Банку згідно постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.04.2016 №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" тимчасової адміністрації.

Визначаючи вартість таких послуг у наведений період суд враховує погоджену сторонами у п.п. 3, 8 Додатку 1 до додаткової угоди №33 від 30.04.2015 до Договору місячну вартість надання відповідних послуг, а тому, за наслідками здійснення перерахунку, приходить до висновку, що вартість фактично наданих позивачем та спожитих відповідачем на підставі Договору спірних послуг у період з 01.04.2016 по 04.04.2016, що визнається сторонами, становить 19 733,33 грн. (за збирання готівкових коштів) та 26,67 грн. (за розрахунково-касове обслуговування).

Посилання позивача на те, що погоджена сторонами оплата спірних послуг за Договором була визначена як абонентська плата, а тому з огляду на чинність Договору протягом всього квітня 2016 року відповідач зобов'язаний сплачувати такі послуги в повному обсязі (місячному розмірі) не в залежності від фактичного їх надання (споживання) судом відхиляються, адже за своєю правовою природою абонентська плата є сумою коштів, яку споживач на підставі відповідного договору сплачує за користування певним видом послуг, в той час, як в даному випадку матеріалами справи належним чином підтверджується і не заперечується сторонами, що з 05.04.2016 за зверненням відповідача надання відповідних послуг (їх споживання) припинилося, а Банк був позбавлений фактичної можливості їх надавати з огляду на введення тимчасової адміністрації та встановлених у зв'язку з цим положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмежень.

При цьому, твердження позивача про те, що припинення надання (споживання) таких послуг зумовлено діями саме відповідача, а тому в силу ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України він зобов'язаний виплатити встановлену Договором плату в повному обсязі, є необґрунтованими, адже відповідна воля Підприємства на припинення споживання таких послуг зумовлена незалежними від нього обставинами запровадження в Банку згідно постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.04.2016 №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" тимчасової адміністрації, тобто, діями, спрямованими на збереження власних коштів, що виключає можливість висновку про наявність його вини, в той час, як оплата відповідачем вартості фактично спожитих послуг (у період з 01.04.2018 по 04.04.2018) відповідає закріпленому в абзаці 1 частини 2 статті 903 вказаного Кодексу поняттю розумної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 8.3.12 Договору, в редакції додаткової угоди №4 від 01.01.2008, та дати виставлення/отримання дебетового інформаційного повідомлення №0/22/45 від 28.04.2016 грошове зобов'язання відповідача по оплаті фактично наданих позивачем спірних послуг у період з 01.04.2016 по 04.04.2016 мало бути по 12.05.2016 (протягом 5-ти робочих днів).

Проте, відповідач в порушення взятих на себе грошових зобов'язань за Договором вартість фактично наданих послуг за 01-04.04.2016 у визначений строк не оплатив, в зв'язку з чим у Підприємства виникла заборгованість перед Банком, загальна сума якої складає 19 760,00 грн.

Твердження відповідача про те, що строк виконання ним відповідного грошового зобов'язання не настав, оскільки виставлене Банком дебетове інформаційне повідомлення №0/22/45 від 28.04.2016 містило в призначенні платежу посилання на інший договір ніж той, що було укладено між сторонами, а саме: було зазначено № договору 26000009901432, в той час як укладений між сторонами договір має №2600000990432, є необґрунтованими, оскільки відсутність доказів існування між сторонами інших договір за якими у спірний період між ними могли існувати правовідносини послуг інкасації дає підстави для висновку про допущення технічної описки в такому дебетовому повідомленні. До того ж, відповідач в своєму листі від 06.05.2016 №288-НДФ, направленому на адресу позивача за наслідками отримання відповідного дебетового повідомлення, жодних претензій щодо виставлення його з підстав визначення іншого № договору заявляв, а навпаки погоджувався розрахуватися за послуги інкасації по Договору тільки за період по 04.04.2016.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи належним чином підтверджується, що за надані у період з 01.04.2016 по 04.04.2016 позивачем згідно Договору спірні послуги відповідач був зобов'язаний здійснити їх оплату у загальному розмірі 19 760,00 грн., а відповідачем відповідне зобов'язання не заперечується та визнається його представником в поданому до суду відзиві на позовну заяву №12/04-452 від 09.07.2018.

Частиною 6 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що відзив на позовну заяву №12/04-452 від 09.07.2018 (який містить, по суті, заяву про визнання позову) підписаний представником Підприємства Кравченко Т.В., повноваження якої підтверджуються довіреністю від 14.12.2017 №121, а визнання позову відповідачем в частині позовних вимог про стягнення основного боргу не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в поданому до суду відзиві відповідачем фактично визнаються заявлені позивачем вимоги щодо стягнення заборгованості за надані згідно Договору спірні послуги у період з 01.04.2016 по 04.04.2016, тобто, визнається існування його обов'язку по необхідності оплати вартості таких послуг, обрахованої за чотири дні, однак вказується на те, що їх сума становить 19 436,07 грн., в той час, як за перерахунком суду вартість таких послуг становить 19 760,00 грн. Тобто, має місце невірного обрахування відповідачем спірної вартості, що не спростовує правомірність дій по визнанню позову в цій частині.

Отже, існування правових підстав для оплати Підприємством на користь Банку коштів за надані згідно Договору у період з 01.04.2016 по 04.04.2016 послуги збирання готівкових коштів та розрахунково-косового обслуговування загальною вартістю 19 760,00 грн. належним чином підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та визнано відповідачем, у зв'язку з чим позовні вимоги Банку в частині стягнення з Підприємства 19 733,33 грн. абонентської плати за послуги по збиранню готівкових коштів та 26,67 грн. абонентської плати за розрахунково-касове обслуговування є правомірними та підлягають задоволенню.

В іншій частині заявлених Банком вимог про стягнення з відповідача коштів в якості оплати послуг по збиранню готівкових коштів у розмірі 128 266,67 грн. (148 000,00 грн. - 19 733,33 грн.) та послуг розрахунково-касового обслуговування у розмірі 173,33 грн. (200,00 грн. - 26,67 грн.) необхідно відмовити, оскільки позивачем належним чином не доведено фактичного надання таких послуг відповідачу за Договором у період з 05.04.2016 по 30.04.2016, тобто, їх фактичного споживання відповідачем у вказаний період, а відтак, і виникнення у останнього обов'язку з їх оплати.

Також, крім основної суми заборгованості, позивачем за прострочення виконання відповідачем взятого на себе грошового зобов'язання з оплати спожитих послуг за Договором заявлено до стягнення з останнього 3% річних у розмірі 3 707,35 грн. та інфляційні втрат у розмірі 13 634,40 грн., нарахованих за загальний період прострочення з 12.05.2016 по 12.03.2017.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню на користь позивача коштів в якості оплати спірних послуг (за період 01.04.2016 - 04.04.2016) не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведені положення, за перерахунком суду, здійсненим з урахуванням встановлених сум невиконаного відповідачем спірного грошового зобов'язання (вартості спожитих у період з 01.04.2016 по 04.04.2016 спірних послуг), дати закінчення визначених Договором строків виконання відповідного грошового зобов'язання (12.05.2016), визначеного позивачем загального періоду прострочення та наданого ним розрахунку, за відсутності контррозрахунку відповідача, заявлені до стягнення позивачем визначені ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування підлягаю задоволенню у наступному розмірі: 3% річних у розмірі 493,73 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 820,65 грн.

В іншій частині заявлені до стягнення позивачем 3% річних у розмірі 3 213,62 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11 813,75 грн. обраховані виходячи із більших сум заборгованості відповідача ніж встановлено судом, з невірним визначенням дати, з яких відповідач є таким, що прострочив своє грошове зобов'язання, а тому стягненню не підлягають.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємства на користь Банку 19 733,33 грн. абонентської плати за послуги по збиранню готівкових коштів, 26,67 грн. абонентської плати за розрахунково-касове обслуговування, 1 820,65 грн. інфляційних втрат та 493,73 грн. плати за порушення грошового зобов'язання (3% річних).

В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

При цьому, суд враховує, що відповідачем в добровільному порядку було виконано рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2017 у даній справі до його скасування постановою Верховного Суду від 17.04.2016, на підтвердження чого представником відповідача в судовому засіданні 30.08.2018 було надано платіжні доручення №3434 від 01.08.2017 та №3435 від 01.08.2017 щодо перерахування на користь позивача відповідних коштів, однак, за відсутності відповідної заяви відповідача у суду в силу приписів ч. 5 ст. 333 Господарського процесуального кодексу України відсутні правові підстав для вирішення питання повороту виконання рішення господарського суду міста від 02.06.2017 у даній справі.

Однак, враховуючи, що кошти у встановленому судом обсязі заборгованості відповідача перед позивачем за Договором (у загальній сумі 22 074,38 грн.) фактично вже було перераховано на рахунок позивача за наслідками виконання відповідачем рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2017, яке в послідуючому було скасовано постановою Верховного Суду від 17.04.2016, то правові підстави для їх повторного стягнення відсутні, а тому суд приходить до висновку про відсутність необхідності видати судовий наказ на виконання даного рішення у вказаній частині, адже наведене може зумовити подвійне стягнення таких коштів, що заборонено приписами Конституції України.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, які складаються із: 2 483,13 грн., сплачених позивачем при зверненні з позовом до суду першої інстанції; 5 711,20 грн., сплачених відповідачем за звернення з апеляційної та касаційною скаргами, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням повернення 50% сплаченого позивачем судового збору в частині оплати вимог, визнаних відповідачем (розмір якого становить 145,77 грн.), а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 185,35 грн., а з позивача на користь відповідача - 4 949,63 грн.

При цьому, на підставі приписів ч. 11 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи, що на позивача покладається обов'язок із сплати більшої суми судового збору ніж з відповідача на користь позивача, суд вважає за необхідне покласти на позивача обов'язок зі сплати різниці відповідних сум на користь відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, просп. Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А; ідентифікаційний код 19364259) борг у загальній сумі 22 074 (двадцять дві тисячі сімдесят чотири) грн. 38 коп., з них: 19 733 (дев'ятнадцять тисяч сімсот тридцять три) грн. 33 коп. абонентської плати за послуги по збиранню готівкових коштів; 26 (двадцять шість) грн. 67 коп. абонентської плати за розрахунково-касове обслуговування; 1 820 (одна тисяча вісімсот двадцять) грн. 65 коп. - інфляційних втрат; 493 (чотириста дев'яності три) грн. 73 коп. - плати за порушення грошового зобов'язання (3% річних).

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А; ідентифікаційний код 19364259) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, просп. Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913) судовий збір, сплачений за подачу апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 764 (чотри тисячі сімсот шістдесят чотири) грн. 28 коп.

5. Повернути Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Хрещатик" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А; ідентифікаційний код 19364259) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 145 (сто сорок п'ять) грн. 77 коп., сплачений згідно платіжного доручення №16_198833 від 16.03.2017.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Київського апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 11.09.2018.

Суддя Р.В. Бойко