Постанова № 76380314, 06.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14646/13-а Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Файдюка В.В.,

Мєзєнцев Є.І.,

при секретарі Григорук В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

06 листопада 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2013 року №000721701 та №000731701.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2013 року скасовано, та позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ДПІ у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

ФОП ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, звертає увагу, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику в інших справах та практику Європейського суду з прав людини, не може братись до уваги, оскільки в наведених прикладах судами розглядались зовсім різні за характером правовідносини, а цитати судових рішень є вирваними з контексту і не дають можливості суду зробити будь-які висновки.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіряючи у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зазначає наступне.

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ФОП ОСОБА_3 за період з 01.01.2009 року по 30.06.2013 року, за результатами якої 20.08.2013 року складено акт №364-26-54-17-01-11-2534414127.

В даному акті відповідачем висвітлено допущені позивачем наступні порушення:

- п. 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та відповідно до пп. 2, 3 п. 1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», в результаті чого донараховано єдиний податок за найманих працівників в розмірі 39 900 грн, в тому числі по періодах січень-грудень 2009 року на загальну суму 11 100 грн, січень-грудень 2010 року на загальну суму 14 900 грн, січень-грудень 2011 року на загальну суму 13 900 грн;

- п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп.168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_3 не перераховано до бюджету податку з доходів найманих працівників за перевіряємий період суму у розмірі 3 900 004 грн 17 грн в тому числі по періодам 2009 рік - 213 667 грн 12 коп., 2010 - 2011 480 грн 05 коп., 2011 рік - 832 440 грн 35 коп., 2012 рік - 1 690 657 грн 77 коп., 2013 рік - 951 758 грн 88 коп.

- п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_3 використовувала у своїй діяльності в 2013 році більше 10 найманих працівників;

- п. 119.2 ст. 192 Податкового кодексу України подано з недостовірними відомостями розрахунок про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку суми утриманого з них податку за ІІ квартал 2013 року.

На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 05.09.2013 року №000721701, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3 922 086 грн 36 коп., з якого основний платіж - 3 137 261 грн 10 коп. та штрафні (фінансові) санкції - 784 825 грн 26 коп.; та №000731701, яким збільшено суму грошового зобов'язання по єдиному податку з фізичних осіб у розмірі 20 997 грн.

Досліджуючи надані сторонами докази та оцінюючи їх в сукупності, колегія суддів бере до уваги наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Пунктом 2.1. статті 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що платником податку з доходів фізичних осіб є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи або нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», дохід з джерелом його походження в Україні - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України.

Відповідно до пункту 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковим агентом є - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм Закону.

Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб/ щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Відповідно до пп. 8.1.1, пункту 8.1., статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку з доходів фізичних осіб, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок.

Наведені норми кореспондуються з положеннями Податкового кодексу України, а саме пп. 14.1.180., п. 14.1. статті 14, згідно якого податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IVцього Кодексу.

Відповідно до статті 18 Податкового кодексу України, податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до пп. 168.1.1., п. 168.1. статті 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Тобто, на особу (податкового агента) покладається обов'язок утримати та сплатити податок з доходів фізичних осіб, лише у разі нарахування та виплати доходу на користь таких фізичних осіб.

Разом з тим, відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, платниками податку зокрема, є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до пп. 163.1.1, пп. 163.1.2 п. 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; та доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Пунктом 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України визначено обов'язок фізичної особи самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Вказані норми Податкового кодексу України кореспондуються з положеннями Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Так, відповідно до п.п. 8.2.1 пункту 8.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Відповідно до п.п. є) п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», платники податку зобов'язані своєчасно сплачувати узгоджені суми податкових зобов'язань, а також суми штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих податковим органом, та пеню, за винятком сум, що оскаржуються в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до підпункту 20.3.1 пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», особами, відповідальними за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу з цього податку, зокрема є: при самостійному нарахуванні податку його платником - такі платники.

З аналізу наведених норм вбачається, що на фізичну особу покладено обов'язок декларувати власні доходи та відповідно своєчасно здійснювати їх сплату, за не виконання чого, до такої особи застосовуватимуться певні заходи примусу, передбачені податковим законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_3 (виконавець) та фізичними особами (замовники) укладено ряд договорів про надання інформаційних послуг. За змістом укладених договорів, позивач виступає виконавцем, тобто особою, зобов'язаною вчинити певні дії (виконати роботи), а треті особи виступають замовниками, тобто приймають виконане та сплачують вартість виконаного. Рух грошових коштів відбувається від замовника (фізичної особи) до виконавця - ФОП ОСОБА_3

Сутністю інформаційних послуг було з'єднання перевізників (таксі) з клієнтом. Подальший розрахунок відбувався між перевізником (таксі) та клієнтом, ніякого доходу з цих послуг позивач не отримувала.

Отже, предметом договорів, а відтак і правовідносин між ФОП ОСОБА_3 та Замовниками, є саме надання інформаційних послуг, що у свою чергу підтверджується актами наданих послуг та перерахуванням коштів фізичними особами на користь позивача за надані інформаційні послуги. Також судом першої інстанції вірно встановлено, що будь-яких виплат грошових коштів на користь фізичних осіб, позивач не здійснювала, оскільки особи не перебували з позивачем ні в трудових, ні в цивільно-правових відносинах, які допускають отримання коштів за виконанні роботи, чи надані послуги від роботодавця.

Відповідно до пп 14.1.195. п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 177.7 статті 177 Податкового кодексу України, фізична особа - підприємець вважається податковим агентом працівника - фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

Водночас, за змістом частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю, трудовий договір - цє угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Правовідносини, які виникли між позивачем та Замовниками з надання інформаційних послуг, не відповідають вимогам статті 21 КЗпП та не відповідають поняттю трудових правовідносин, визначених законодавством про працю, оскільки фізичні особи не виконували жодних робіт на користь позивача, а позивач не здійснював виплати на користь фізичних осіб.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки фізичні особи не перебували з позивачем у трудових чи цивільно-правових відносинах, позивач не здійснювала на користь цих фізичних осіб жодних виплат, тому позивач не повинна була утримувати податок із доходів цих осіб та відповідно сплачувати його від їх імені.

В рамках даної адміністративної справи позивачем на замовлення було проведено комісійну судово-економічну експертизу. Відповідно до Висновку експертів №6925/16-45/364/17-23 від 31.03.2017 року було визначено, що встановлене за актом перевірки заниження податку з доходів найманих працівників за період з 01.01.2009 року по 30.06.2013 року у розмірі 3 900 004, 17 грн., що стало підставою для складання податкового повідомлення-рішення №000721701 на суму 3 922 086,36 грн., документально та нормативно не підтверджується.

Також висновком експертів встановлено, що позивач не є податковим агентом, у правовідносинах, що склались між ним та фізичними особами (замовниками) на підставі договорів про надання інформаційних послуг.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Файдюк В.В.

Мєзєнцев Є.І.

Повний текст постанови виготовлено 10 вересня 2018 року.