Постанова № 76379955, 05.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15426/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

позивача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Смолія Б.В. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (далі - Відповідач, Уповноважена особа) у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо не включення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати Уповноважену особу включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача для внесення даних позивача до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 20 339,34 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши позивача, який прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню в частині, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14 на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно ч. 1 статті 2442 КАС України (в редакції до 15.12.2017) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В даному випадку, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14, виходячи з наступного.

Як зазначено Верховним Судом України у вищевказаній постанові, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку ГПК України.

В свою чергу, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Між тим, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які дійсно вирішуються в порядку ГПК України.

Проте, в даній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вказаний Закон є спеціальним, яким врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками та Національним банком України (ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.

Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Крім того, пунктом 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Враховуючи наведене в сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду № 820/11591/15 від 12.04.2018, Суд дійшов висновку, що вимоги щодо включення в реєстр вкладників, що мають право на отримання гарантованого державою відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вимоги до 200 000 грн.) відносяться до адміністративної юрисдикції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.10.2015 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та позивачем укладено Договір №980-020-000001408 банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний», відповідно до умов якого Банк по ініціативі Клієнта відкриває Клієнту на його ім'я поточний рахунок № НОМЕР_4 в гривні для зберігання грошей клієнта і здійснює його розрахунково - касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства України, умов цього Договору та розпоряджень клієнта, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги Банку.

25.04.2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Інвестиційно - розрахунковий центр» укладено Договір №980-080-000227695, тип договору: «Суперкапітал» (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав у власність ТОВ «Інвестиційно - розрахунковий центр» грошові кошти в розмірі 20 000, 00 грн. на строк до 27.04.2017 року з процентною ставкою 33,54 відсотки річних, які ТОВ «Інвестиційно - розрахунковий центр» зобов'язалось повернути на рахунок ОСОБА_3 НОМЕР_2, відкритий в ПАТ «Банк Михайлівський», а проценти за користування грошовими коштами на рахунок НОМЕР_3.

У відповідності до пп. 5.4.3. п. 5.4. ст. 5 цього ж Договору ТОВ «Інвестиційно - розрахунковий центр» має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_3 у будь - який момент дії Договору, в тому числі, але не виключно, у випадку, якщо ОСОБА_3 звернеться із вимогою про дострокове розірвання Договору добровільного страхування фінансових ризиків «КАПІТАЛ».

Як вбачається з копії платіжного доручення № 5910714 від 25.04.2016 року ОСОБА_3 перерахував з власного поточного рахунку НОМЕР_2, відкритого у ПАТ «Банк Михайлівський», на рахунок ТОВ «Інвестиційно - розрахунковий центр» грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. з призначенням платежу «перерахування залучених коштів зг. дог. №980-080-000227695 від 25 квітня 2016 року».

З наданої довідки про стан рахунку № НОМЕР_4 №ЗГ/515 від 12.08.2016 року вбачається, що 19.05.2016 року з рахунку № НОМЕР_5, відкритого на ім'я ТОВ «Інвестиційно - розрахунковий центр» у ПАТ «Банк Михайлівський», на рахунок НОМЕР_2, відкритий на ім'я ОСОБА_3 у ПАТ «Банк Михайлівський», надійшли грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-080-000227695 від 25 квітня 2016 року». Вказані обставини також підтверджуються наданою відповідачем випискою по особовим рахункам ОСОБА_3 з 19.05.2016 року по 31.10.2016 року.

Крім того, з виписки по особовим рахункам з 19.05.2016 року по 31.10.2016 року також вбачається, що 19.05.2016 року з рахунку № НОМЕР_5, відкритого на ім'я ТОВ «Інвестиційно - розрахунковий центр» у ПАТ «Банк Михайлівський», на рахунок НОМЕР_3, відкритий на ім'я ОСОБА_3 у ПАТ «Банк Михайлівський», надійшли грошові кошти у розмірі 339,34 грн. з призначенням платежу «оплата процентів по №980-080-000227695 від 25 квітня 2016 року».

18.05.2016 року та 19.05.2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» уклав із ТОВ «Інвестиційно - розрахунковий центр» договори відступлення прав вимоги № 1805 та №1, згідно умов яких ТОВ «Інвестиційно - розрахунковий центр» зобов'язалось відступити банку права вимоги належні останньому, за кредитними договорами з усіма додатковими угодами до них, укладеними з фізичними особами. Банк в свою чергу, зобов'язався оплатити права вимоги.

В подальшому Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на офіційному сайті опубліковані оголошення про те, що на підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 «Про затвердження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора», яким розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року.

14.07.2016 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб опубліковано оголошення про те, що з 15.07.2016 року розпочинається здійснення виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду через банки-агенти (http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/171-pat-bank-mykhaylivskyy/4981-fond-harantuvannya-vkladiv-fizychnykh-osib-rozpochynaye-vyplaty-koshtiv-vkladnykam-pat-bank-mykhaylivskyy).

13.06.2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський», відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» з 23.06.2016 року до 22.07.2016 року. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» призначено Ірклієнка Ю.П.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12.07.2016 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12 липня 2016 року, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13.07.2016 року по 12.07.2018 року включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 року по 12.07.2018 року.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1702 від 01 вересня 2016 року змінено Уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський», призначено уповноваженою особою Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» Волкову О.Ю. з 05 вересня 2016 року.

Крім того, наказом Уповноваженої особи від 01.06.2016 року № 42/2 «Про затвердження висновків комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет наявності правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними» затверджено результати проведення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (трансакції) з виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» з перерахування коштів, у тому числі, які належать ОСОБА_3, в ПАТ «Банк Михайлівський» в розмірі 20 339,34 грн., що підтверджується також наданим суду Витягом з Додатку 2 до Акту № 2 від 01.06.2016 року Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Відповідно до наданих суду копій повідомлень № ЗГ5/515 від 12.08.2016 року та № ЗГ5/515/1 від 12.08.2016 року, ОСОБА_3 повідомлено про нікчемність правочину щодо зарахування 19.05.2016 року на його рахунок НОМЕР_2 з рахунку ТОВ «Інвестиційно - розрахунковий центр» №26509300055802 коштів в сумі 20 000,00 грн. на підставі статей 215, 216 Цивільного кодексу України, статті 37, пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач, не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішенням відповідача, звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Тимчасова адміністрація ПАТ «Банк Михайлівський» не мала законних підстав для визнання нікчемними транзакцій (операцій) щодо коштів позивача, а доводи відповідача про нікчемність правочину у зв'язку з тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок виконання умов договору, що суперечить, на думку відповідача, вимогам законодавства, є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину.

Колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, перерахування коштів з рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на поточний рахунок ОСОБА_3 було здійснено 19.05.2016 року, тобто до прийняття рішенням Національним банком України від 23 травня 2016 року №14/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних та прийняття виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення № 812 «Про затвердження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора» та рішення від 13.06.2016 року № 991 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський».

Крім того, ПАТ «Банк Михайлівський», виконуючи розрахунковий документ ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на переказ коштів на користь позивача, не набув права на кошти, адже банк не є стороною переказу коштів, а є лише виконувачем своїх зобов'язань перед клієнтом.

Списання та зарахування коштів за банківськими рахунками здійснюється відповідно до договорів обслуговування банківських рахунків та Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року, згідно п.1.4 гл.1 якої розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

За умовами договору №980-080-000227695 від 25.04.2016, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», передбачено можливість дострокового повернення коштів.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що Уповноважена особа Фонду не мала законних підстав для визнання нікчемними транзакцій (операцій) щодо коштів позивача.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі по тексту - Закон № 4452-VI), Положенням про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 р. № 14 (далі по тексту - Положення № 14), та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492 (далі по тексту - Інструкція № 492).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI визначено, що вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

У ч. 1-3, 5-6 ст. 27 Закону № 4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

У пп. 2, 4, 6 розділу IV Положення № 14, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі по тексту - Загальний Реєстр).

Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

На підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

У пп. 4, 6 ч. 2 ст. 37 Закону № 4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, а також звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку

Частинами 2, 3 статті 38 Закону № 4452-VI передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

При цьому, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи:

1) складання Уповноваженою особою переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

2) передача Уповноваженою особою сформованого переліку вкладників до Фонду;

3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру;

4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів апеляційної інстанції під час розгляду справи, що ОСОБА_3, як вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», не включено до Переліку вкладників, у зв'язку з визнанням нікчемними операцій щодо перерахунку коштів на підставі ст. 215, 216 Цивільного кодексу України та ст. 37, 38 Закону № 4452-VI.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано доказів наявності підстав, які наведені у ст. 38 Закону № 4452-VI, для визнання нікчемним правочину у випадку, який розглядається.

Зокрема, апелянтом не доведено, що банк: уклав правочини з позивачами, умови яких передбачають платіж з метою надання переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У силу вимог ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, доказів наявності підстав для визнання нікчемними операцій по перерахуванню коштів у досліджуваному випадку. Відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

За таких обставин твердження Уповноваженої особи щодо нікчемності правочинів щодо перерахування коштів є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку.

Таким чином, за обставин відсутності у розпорядчому рішенні посилань на передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним, таке рішення суб'єкта владних повноваження не є обґрунтованим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2015 року (К/800/24809/15).

Щодо тверджень скаржника про надходження коштів на рахунок позивача на виконання умов договору, який не відповідає вимогам чинного законодавства України, як на доказ нікчемності правочину, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що такі твердження є безпідставним, оскільки не відповідають вимогам ст. 73 та 74 КАС України та не є належним доказом на підтвердження таких обставин.

Слід зазначити, що доводи відповідача про нікчемність правочину, в зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок виконання умов договору, що суперечить вимогам законодавства, є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунку позивача грошових коштів у вказаному розмірі відповідачем не заперечується.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року (К/800/19323/16), від 07 лютого 2017 року (К/800/28503/15) та у постанові від 02 березня 2017 року (К/800/24998/15).

Також, слід зазначити, що згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти, в свою чергу, вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Тобто, Закон не встановлює обмежень у частині походження коштів вкладу, а саме що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником.

У свою чергу, сам факт знаходження на рахунку позивача грошових коштів відповідачем не заперечується.

Отже, ОСОБА_3, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI, є вкладниками ПАТ «Банк Михайлівський» та має право на зазначений вклад.

Крім того, Уповноваженою особою не визначено конкретної підстави нікчемності правочину неплатоспроможного банку, та не встановлено, що саме операції щодо перерахування коштів на рахунок позивача, мають ознаки нікчемних правочину.

Натомість, в Уповноваженої особи відсутні повноваження надавати правову оцінку договорам, які укладені позивачем з третіми особами, зокрема.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Уповноваженою особою не доведено наявність правових підстав для не подання до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунку ОСОБА_3, який відкрито у ПАТ «Банк Михайлівський», у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами, а тому така бездіяльність Уповноваженої особи суперечить приписам Закону № 4452-VI та є протиправною.

У зв'язку з вищезазначеним, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що, в даному випадку, належним способом захисту порушених прав позивача, є зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_3, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 03.11.2015 К/800/25636/15.

Між тим, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо скасування наказу від 01.06.2016 року № 42/2, в частині визнання нікчемним правочину (транзакції) щодо зарахування 19.05.2016 року коштів на рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_3, з огляду на наступне.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Водночас, у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного Уповноваженою особою Фонду.

Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано Уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує його прав.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що право позивача може бути захищене шляхом визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду у частині не включення до нього ОСОБА_3

Правовими положеннями ч. 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що вимоги позивача про зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, в даному випадку Уповноваженою особою, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів не доповнень до переліку рахунку ОСОБА_3, як вкладника, до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи, оформлене наказом від 01.06.2016 року № 42/2 прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в зазначеній частині скасувати.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Смолія Б.В. - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський», оформлене наказом від 01 червня 2016 року № 42/2, в частині визнання нікчемним правочину (транзакції) щодо зарахування 19 травня 2016 року коштів на рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1), з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно - розрахунковий центр» коштів на загальну суму 20 339,34 грн. - скасувати.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк