Постанова № 76379611, 06.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2018 р. Справа № 922/6678/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О. В.

за участю секретаря судового засідання Кладька А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод», м. Гадяч (вх.№1630 Х/2) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.07.2018 у справі №922/6678/15

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Прогрес»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський молочний завод»

про стягнення 2737898,52 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.07.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" про відстрочку виконання рішення суду від 21.03.2016р. та про скасування чинності накладених арештів у справі № 922/6678/15 – відхилено, відмовлено у відстрочці виконання рішення суду від 21.03.2016р. та у скасуванні чинності накладених арештів у справі № 922/6678/15.

ТОВ "Лозівський молочний завод" з ухвалою суду не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.07.2018 у справі №922/6678/15 скасувати в частині відмови ТОВ «Лозівський молочний завод» у відстрочці виконання рішення суду у даній справі та прийняти нове рішення у вказаній частині, яким заяву ТОВ «Лозівський молочний завод» про відстрочку виконання рішення у справі №922/6678/15 задовольнити та відстрочити виконання вказаного рішення суду на 12 місяців.

Свою скаргу апелянт обгрунтовує тим, що місцевим господарським судом не в повній мірі досліджено та надано належну правову оцінку всім обставинам справи та доказам на їх підтвердження. Зокрема, на думку апелянта, поза увагою суду залишилось те, що через дію об’єктивних та незалежних від заявника причин його товариство опинилось у вкрай скрутному матеріальному становищі і як наслідок не може забезпечити одномоментне, без оголошення банкрутства, виконання рішення суду через фактичне блокування господарської діяльності товариства накладеними органами виконавчої службами арештами на кошти та майно.

Автоматизованою системою документообігу суду проведено автоматизований розподіл справи та визначено для розгляду даної справи колегію суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 06.09.2018.

28.08.2018 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він погоджується з оскаржуваною ухвалою, просить залишити її без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві позивач зазначає, що посилаючись на свій вкрай тяжкий фінансовий стан, боржник не враховує інтереси стягувача та його фінансовий стан. Як зазначає позивач, надані у даній справі відповідачу розстрочка та відстрочка не призвела до повного або навіть більшої частини виконання рішення, а дії, які ним вчинені починаючи з 2014 року щодо продовження господарських відносин з підприємствами Російської Федерації свідчать про наявність його вини у ситуації яка наразі склалася, оскільки з цього періоду на території Російської Федерації було введено продуктове ембарго для продукції українського виробництва.

В судовому засіданні 06.09.2018 сторони підтримали свої позиції, представник апелянта просила суд скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.07.2018 та задовольнити заяву про надання відстрочки виконання рішення на 12 місяців. Представник позивача наполягала на законності прийнятої ухвали, просила суд залишити її без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Крім того, представник апелянта усно доповнила вимоги апеляційної скарги та просила скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.07.2018 у даній справі і в частині відмови у скасуванні арештів. Колегія суддів не враховує доповнення до вимог апеляційної скарги в силу приписів частин 1, 2 ст. 266 ГПК України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 266 ГПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Враховуючи те, що розгляд апеляційної скарги ТОВ «Лозівський молочний завод» вже розпочато по суті в межах вимог, наведених в скарзі, а також з огляду на приписи частини 2 статті 266 ГПК України, апелянтом порушені приписи процесуального закону, що унеможливлює суд прийняти до уваги та врахувати усно заявлені доповнення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.03.2016 у справі № 922/6678/15 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Прогрес" заборгованості за Договором № 173/11-М від 28.10.2011 року в розмірі 1744040,99 грн., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 26160,62 грн. та 3000,00 грн. витрати на оплату послуг адвоката. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 у даній справі, вказане рішення було скасовано з підстав порушення процесуальних норм законодавства, і прийнято нове рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лозівський молочний завод” на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Прогрес" заборгованість за договором на закупівлю молока від 28.10.2011р. № 173/11-М в розмірі 1744040,99 грн., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 26160,62 грн. та 3000,00 грн. витрати на оплату послуг адвоката.

На виконання вказаної постанови господарським судом Полтавської області видано наказ від 14.06.2016.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2016 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 залишено без змін.

Постановою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 20.07.2016 відкрито виконавче провадження з виконання наказу у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.11.2016 відповідачу надано розстрочку виконання судового рішення шляхом сплати присуджених до стягнення сум за графіком з 30.11.2016р. по 30.07.2017р. у розмірі 197022,40 щомісячно.

На виконання цієї ухвали, боржником сплачено 140000,00 грн., сума у розмірі 1633201,61 грн. залишилась не погашеною.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.06.2017 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" було відхилено; відмовлено у наданні відстрочки виконання рішення строком на 6 місяців.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 у цій справі ухвалу від 06.06.2017 (залишеною без змін судом касаційної інстанції) було скасовано ухвалу Господарського суду Полтавської області від 06.06.2017 та надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" відстрочку виконання судового рішення строком на 6 місяців.

У червні 2018 року боржник звернувся до суду з заявою про відстрочку виконання рішення суду на 12 місяців з моменту винесення ухвали, посилаючись на те, що - ним було частково погашено присуджену до стягнення суму боргу; на даний час заборгованість становить 1633201,61 грн.; після введення Російською Федерацією заборони на імпорт продукції, сировини та продуктів споживання, країною походження яких є Україна було закрито основний ринок збуту продукції заявника. Організація нових ринків збуту є процесом довготривалим, потребує значних фінансових коштів та ресурсів. Це в сукупності із соціальними та економічними потрясіннями в державі, збільшення вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, зменшення попиту на сирну продукцію, призвело до зниження обсягів виробництва та реалізації продукції заявником; Товариство вчиняло дії для погашення заборгованості, були укладені контракти з компанією CEOLITAS (Республіка Латвія) та G. M. Group (Грузія), проте, перша компанія ліквідувалася, а друга призупинила діяльність у зв’язку з проведенням контролюючими органами Грузії перевірок імпортованої продукції тваринного походження; все майно підприємства перебуває у заставі банку, що унеможливлює проведення розрахунків за рахунок продажу цього майна; банк звернувся із позовами про звернення стягнення на заставне майно заявника; скрутне фінансове становище підтверджується також аудиторським висновком від 21.05.2018р., яким встановлено, що всі показники фінансового стану Товариства мають незадовільне значення, сума короткострокових зобов’язань перевищує суму оборотних активів, Товариство залежне від залучених коштів, до заявника звернулася велика кількість контрагентів із позовами про стягнення заборгованості, і це призвело до скрутного фінансового становища. Були відкриті виконавчі провадження, у межах яких накладено арешти на майно та грошові кошти заявника, що паралізувало роботу підприємства; позбавило можливості проводити розрахунки з контрагентами;

Крім того, заявником також вказано, що негайне виконання винесених судом рішень призведе до істотного погіршення фінансового стану Товариства та до неплатоспроможності. За рішеннями судів стосовно заявника відкрито низку виконавчих проваджень на суму більше 14 млн. грн. Вжиття Державною виконавчою службою заходів для примусового виконання судових рішень призвело до катастрофічної ситуації: під загрозою опинилися погашення заборгованості, сплата кредитів, виплата заробітної плати, розрахунки з бюджетом. Товариство вживає заходів з метою збереження виробництва, а саме протягом ІІІ кварталу 2018 р. – І кварталу 2019р. розраховує на покращення фінансового стану в зв’язку з укладенням нових контрактів на поставку продукції, зокрема із ТОВ “ІР-Агроторг” та з ТОВ “Транзитекспо”. Товариством укладено договір на отримання безвідсоткової фінансової допомоги. Учасниками ТОВ прийнято рішення внести додаткові внески до статутного капіталу. Товариство є бюджетоутворюючим підприємством м. Лозова, і в разі банкрутства місцевий бюджет втратить значні надходження.

Заперечуючи проти надання боржнику відстрочки виконання судового рішення, стягувач зазначає, що надана боржнику розстрочка і відстрочка виконання судового рішення не призвела до виконання судового рішення. Надання відстрочки виконання судового рішення, ухваленого у 2016 році, не враховує наявність інфляційних процесів у державі, та ймовірних збитків позивача; поза увагою залишається принцип рівності всіх перед законом та судом, а також реальний фінансовий стан стягувача, та його майнові інтереси.

Відмовляючи у задоволенні заяви боржника про надання відстрочки виконання судового рішення у даній справі, місцевим господарським судом зазначено, що боржником не доведено яким чином відстрочення виконання даного рішення суду призведе до відновлення платоспроможності підприємства та до погашення боргу перед стягувачем, враховуючи численні виконавчі провадження та арешт накладений на рахунки та майно боржника. До того ж, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, судом наголошено що ситуація яка склалася у даній справі свідчить про втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, у зв’язку з незабезпеченням можливості отримати повне виконання судового рішення.

З такими висновками погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України, тобто, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об’єктивний вплив на виконання судового рішення. Крім того, повинні враховуватися інтереси обох сторін, зокрема їх матеріальний стан.

Відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Зазначені положення процесуального закону унеможливлюють суд задовольнити заяву ТОВ «Лозівський молочний завод» про надання відстрочки виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 21.03.2016 року у даній справі, з огляду на те, що з відповідною заявою боржник звернувся після спливу одного року з дня ухвалення такого рішення, та з огляду на неодноразове задоволення судом відповідних заяв боржника як про надання розстрочки так і відстрочки у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що задоволення вказаних заяв не призвело до виконання рішення у даній справі протягом майже двох з половиною років, за які у державі виникли відповідні інфляційні процеси, що є наслідком наявності у позивача (стягувача) відповідних матеріальних втрат.

Крім того, колегія суддів зазначає, що доводи, які покладені в основу заяви про надання відстрочки не свідчать про виключні обставини, які сталися у боржника, наведені у заяві обставини є наслідком здійснення ним господарської діяльності, та не є обставинами непереборної сили.

Статтею 18 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 червня2013року в справі №5-рп/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судових захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012року № 18-рп/2012) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012року № 11-рп/2012).

У рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року в справі № 5-рп/2013 зазначено, що аналіз положень ст. 121 ГПК України (в редакції ГПК до 15.12.2017) дає підстави вважати, що ухвала господарського суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Пунктом 1 статті 6 §1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР) передбачено, що кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що в Рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейським Судом зазначено, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п.1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Відповідно до статті 42 та абз. 5 статті 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

У справі "Войтенко проти України" (заява N 18966/02) від 29 червня 2004 року Європейський Суд нагадав свою практику про те, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу N 1.

З огляду на викладене, Господарський суд Полтавської області правомірно відмовив у задоволенні заяви боржника про надання відстрочки виконання рішення у даній справі на 12 місяців.

Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувана ухвала відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282, 331 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ «Лозівський молочний завод» залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.07.2018 у справі №922/6678/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у відповідності до статей 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.09.18

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Шевель О. В.