Постанова № 76372915, 07.09.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2018 року

м.Суми

Справа №578/151/18

Номер провадження 22-ц/788/1168/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 14 травня 2018 року в складі судді Косар А.І., ухваленого в смт Краснопілля, повний текст якого складений 14 травня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

16 лютого 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, вимоги якого обґрунтовані тим, що з відповідачем 21 грудня 2007 року був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 7000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов'язань з вчасного їх повернення ОСОБА_1 не виконав, тому станом на 31 грудня 2017 року утворився борг на загальну суму 105508,22 грн, який банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 14 травня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

АТ КБ «Приватбанк» з вказаним рішенням суду не погодилось і, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що річний строк дії картки не припиняє строку дії договору, який автоматично було пролонговано, оскільки жодна із сторін не заявляла про намір його розірвати. Крім того, позичальнику був відкритий картковий рахунок на невизначений час, а платіжна картка є лише платіжним засобом. Оскільки умовами договору було узгоджено повернення кредиту щомісячними платежами, тому, незважаючи на застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, банк має право на стягнення кредитної заборгованості у межах строку позовної давності, тобто, у межах нарахованого боргу за три роки до звернення з позовом, а також на стягнення неустойки також у межах строку давності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. При цьому, він послався на те, що, дійсно, 17 травня 2014 року відповідачем було здійснено останнє поповнення кредитної картки, після чого він борг не повертав, проте, банк, для якого перебіг строку позовної давності почався з 01 липня 2014 року, до суду звернувся лише 16 лютого 2018 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2, який заперечив проти скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 06 грудня 2007 року про відкриття рахунку та надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» 21 грудня 2007 року відкрив заявнику картковий рахунок та надав кредитну картку № НОМЕР_2 зі встановленим кредитним лімітом у сумі 7000 грн. Крім того, підписавши зазначену заяву, позичальник погодився на наступні умови кредитування, а саме: базова процентна ставка за користування кредитними коштами встановлена на рівні 36 % річних; строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії кредитної картки; погашення заборгованості по кредиту повинне було здійснюватись щомісячними платежами у розмірі 7% від суми боргу (а.с. 8).

Одночасно з підписанням заяви, відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, про що свідчить його підпис на заяві, отримавши, таким чином, повну інформацію про умови кредитування. Таким чином, підписавши заяву, ОСОБА_1 виразив свою згоду на те, що його заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Також, 21 грудня 2007 року ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій, крім передбачених у заяві від 06 грудня 2007 року умов кредитування, позичальник погодився, зокрема, з такими умовами: пільговий період по кожному витрачанню коштів складає 30 днів; строк внесення платежів - до 25 числа щомісячно; пеня за несвоєчасне погашення боргу нараховується виходячи з базової процентної ставки / 30 днів, а також 1% від суми заборгованості, але не менше 10 грн на місяць, яка нараховується один раз на місяць за наявності прострочки по кредиту чи процентам 5 і більше днів та сумою прострочки більше, ніж 50 грн; штраф при порушенні строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань більш, ніж на 120 днів складає 250 грн + 5% від суми позову (зв. а.с. 8).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що за кредитним договором № б/н від 21 грудня 2007 року станом на 31 грудня 2017 року утворилась заборгованість на загальну суму 105508,22 грн, яка складається з 4432,59 грн заборгованості за кредитом, 91275,24 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 4300 грн боргу за пенею і комісією, а також 500 грн фіксованої частини штрафу та 5000,39 грн його процентної складової (а.с. 5-7).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що банк звернувся за захистом своїх прав з пропуском строку позовної давності, про наслідки застосування якого заявив відповідач.

Проте, повністю з таким висновком колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Факт отримання, а також використання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору за період з 21 грудня 2007 року по 31 грудня 2017 року та випискою по особовому рахунку позичальника за період з 01 січня 1999 року по 14 квітня 2018 року за основною карткою № НОМЕР_2, в яких відображений рух коштів, а саме: використання і часткове повернення кредитних коштів позичальником (а.с. 5-7, 45-50).

Крім того, часткове повернення коштів, зокрема, здійснення останнього платежу 17 травня 2014 року у сумі 100 грн, ОСОБА_1 фактично визнав у заяві про застосування строку позовної давності (а.с. 60).

Як зазначалось вище, ОСОБА_1, підписуючи 06 грудня 2007 року заяву про відкриття рахунку та надання банківських послуг, вказав, що він також погоджується і приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг.

АТ КБ «Приватбанк» не надав доказів про те, що додані ним до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг діяли саме у день підписання відповідачем заяви та Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», тобто, станом на 06 грудня 2007 року.

Так, наданий заявником апеляційної скарги наказ № 906 СП-2010-256 «Про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг для Приватбанку та всіх дочірніх банків» датований від 06 березня 2010 року, тому не є доказом того, що додані до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг є саме тими умовами кредитного договору, які діяли у день підписання ОСОБА_1 заяви, тобто, станом на 06 грудня 2007 року.

Отже, банк і позичальник у заяві про надання банківських послуг та у довідці про умови кредитування визначили лише строк дії кредитного ліміту, який відповідає строку дії кредитної картки, а строк дії кредитного договору не визначили, тому колегія суддів виходить з обов'язку позичальника повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами до дня закінчення строку кредитування.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитної картки № НОМЕР_2, відкритої позичальнику 06 грудня 2007 року, сплив 31 грудня 2011 року, після чого 06 січня 2012 року ОСОБА_1 була видана нова кредитна картка № НОМЕР_3 зі строком дії по 30 листопада 2015 року (зв. а.с. 50).

Як зазначалось вище, позичальник частково повертав кредит, здійснивши останній платіж 17 травня 2014 року у сумі 100 грн, чим визнав як наявність кредитної заборгованості, оскільки сплатив кошти на її часткове погашення, так і строк кредитування по 30 листопада 2015 року, який банк продовжив шляхом видачі позичальнику нової кредитної картки взамін тієї, строк дії якої сплив 31 грудня 2011 року.

Отже, ОСОБА_1 погодився із встановленим банком новим строком кредитування по 30 листопада 2015 року, а відтак, згідно умов кредитного договору, мав обов'язок щомісячно повертати банку кредит та до закінчення строку дії кредитної картки сплачувати банку 36 % річних за використання кредитних коштів.

Проте, до 25 червня 2014 року позичальник щомісячний платіж у рахунок сплати кредиту та процентів за використання кредитних коштів не здійснив і в послідуючому борг також не повертав.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема, щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 2 та ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Оскільки сторонами кредитного договору обумовлено повернення кредиту частинами, тому право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу, а відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Так як після внесення останнього чергового платежу 17 травня 2014 року позичальник не став повертати банку кредит, тому відносно кожного щомісячного платежу, які відповідач зобов'язаний був сплачувати, але цього не робив за період з 16 лютого 2015 року по 30 листопада 2015 року, тобто, у межах трирічного строку позовної давності до дня звернення банка до суду 16 лютого 2018 року, позивач має право на стягнення з відповідача боргу по тілу кредиту та по процентам за користування кредитними коштами.

Після здійснення позичальником останнього платежу 17 травня 2014 року поточний борг, тобто тіло кредиту, становив 3810,25 грн і не змінювався. Як зазначалось вище, умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачена сплата позичальником обов'язкового щомісячного платежу, а саме: у розмірі, не меншому, ніж 7% від загальної заборгованості, з яких 3 % позичальник мав обов'язок сплачувати у якості процентів за користування кредитом. Таким чином, щомісяця поточна заборгованість по тілу кредиту зменшувалась на розмір обов'язкового платежу (4% від загальної суми заборгованості) і за період з травня 2014 року по лютий 2015 року заборгованість по тілу кредиту з 3810,25 грн зменшилась до 2533,18 грн наступним чином:

- у травні 2014 року: 3810,25 - 4% = 3657,84 грн;

- у червні 2014 року: 3657,84 - 4% = 3511,53 грн;

- у липні 2014 року: 3511,53 - 4% = 3371,07 грн;

- у серпні 2014 року: 3371,07 - 4% = 3236,23 грн;

- у вересні 2014 року: 3236,23 - 4% = 3106,78 грн;

- у жовтні 2014 року: 3106,78 - 4% =2982,51 грн;

- у листопаді 2014 року: 2982,51 - 4% = 2863,21 грн;

- у грудні 2014 року: 2863,21 - 4% = 2748,68 грн;

- у січні 2015 року: 2748,68 - 4% = 2638,73 грн;

- у лютому 2015 року: 2638,73 - 4% = 2533,18 грн.

Таким чином, заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 16 лютого 2018 року по 30 листопада 2015 року, тобто за 288 днів, із розрахунку 36% річних, становить 729,56 грн (2533,18 * 36% * 288 днів / 360 днів у році).

За вказаних обставин, на думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску банком трирічного строку позовної давності до вимог про сплату боргу по кредиту та процентам за користування кредитом за період з 16 лютого 2015 року по 30 листопада 2015 року підлягає скасуванню, а вимоги банку в цій частині - частковому задоволенню.

Стосовно вимог банку про стягнення неустойки (пені і штрафу) колегія суддів зазначає наступне.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 2 та ч. 3 цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього кодексу.

Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Отже, ураховуючи, що після спливу строку кредитування з 30 листопада 2015 року у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, а у межах річного строку позовної давності, тобто, до 30 листопада 2016 року, банк вимог про стягнення пені і штрафу не заявляв, тому, на думку колегії суддів, позов в частині стягнення неустойки задоволенню не підлягає у зв'язку із спливом річного строку звернення до суду із зазначеними вимогами, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в зазначеній частині необхідно залишити без змін.

Таким чином, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача боргу по кредиту та процентам за користування кредитними коштами за період з 16 лютого 2015 року по 30 листопада 2015 року по причині пропуску трирічного строку позовної давності з порушенням норм матеріального права, тому рішення суду в зазначеній частині необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення цих вимог, стягнувши з ОСОБА_1 на користь банку 2533,18 грн боргу по кредиту та 729,56 грн заборгованості по процентам за користування кредитними коштами.

Отже, всього з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3262,74 грн (2533,18 грн боргу по тілу кредиту + 729,56 грн боргу по процентам за користування кредитом) заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, оскаржене рішення суду на підставі ст. 376 ч. 1 п. п. 1, 4 ЦПК України підлягає скасуванню в зазначеній вище частині, а апеляційна скарга, відповідно, підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 3 %, тому на підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України сплачені АТ КБ «Приватбанк» судові витрати в суді першої інстанції у сумі 52,86 грн судового збору (3 % від 1762 грн) та в апеляційному суді у сумі 79,29 грн (3 % від 2643 грн), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог, слід компенсувати позивачу за рахунок ОСОБА_1

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, п. 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 14 травня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та боргу по процентам за користування кредитними коштами за період з 16 лютого 2015 року по 30 листопада 2015 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) 2533 грн 18 коп. заборгованості по кредиту та 729 грн 56 коп. боргу по відсоткам за користування кредитом, а всього 3262 грн 74 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» 52 грн 86 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 79 грн 29 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий (підпис) С.Г.Хвостик (суддя-доповідач)

Судді: (підпис) С.С.Ткачук

(підпис) О.І.Собина