Рішення № 7637274, 21.01.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

21 січня 2010 р.           Справа 7/209-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньінвестбуд", м. Луцьк

до: Дочірнього підприємства "Ексілент" Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТД-Україна", м. Вінниця

про стягнення 4997,66 грн. заборгованості

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

          позивача : не з'явився.

          відповідача : Чишок О.М. - довіреність № б/н від 23.10.2009 року.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов про стягнення з відповідача 4997,66 грн. в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору оренди нежитлового приміщення, укладеного 31.10.2008 року № 31/12-08, з яких основний грошовий борг - 3854,19 грн., пеня - 415,99 грн., 3 % річних - 71,17 грн., інфляційні втрати - 270,90 грн., штраф - 385,41 грн..

Ухвалою від 23.09.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/209-09 та призначено до розгляду на 27.10.2009 року

27.10.2009 року позивач та відповідач в судове засідання не з'явилися, документів витребуваних судом не надали.

Разом з тим відповідач подав до суду клопотання про перенесення розгляду справи в зв'язку з тим, що представник відповідача бере участь у іншій справі № 26/404/15/372-08/4, яка розглядається 27.10.2009 року господарським судом Київської області.

Беручи до уваги неявку сторін, неподання ними витребуваних судом документів та клопотання відповідача, розгляд справи було відкладено до 10.11.2009 року.

Позивач в судове засідання 10.11.2009 року не з'явився, одночасно надіслав до суду телеграму з клопотанням про відкладення розгляду справи.

З урахуванням того, що відповідачем також не було виконано вимоги суду щодо надання витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 23.11.2009 року.

23.11.2009 року до суду надійшло письмове пояснення відповідача в якому, окрім іншого, останній позовні вимоги не визнає посилаючись при цьому на те, що позивач всупереч умовам договору не надав рахунки на оплату орендної плати та плати за комунальні послуги.

З огляду на викладене, дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи на 17.12.2009 року в зв'язку з необхідністю витребування від сторін та інших установ додаткових доказів.

Позивач в судове засідання 17.12.2009 року не з'явився надіславши при цьому до суду клопотання № 10/12-09-1 від 10.12.2009 року, в якому просить провести судове засідання без його компетентного представника за наявними у справі матеріалами у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання, що підтверджується копією наказу № 133-в від 23.11.2009 року про надання юрисконсульту відпустки.

В зв'язку з ненаданням сторонами витребуваних документів та неможливістю розгляду справи за наявними документами розгляд справи було відкладено до 14.01.2010 року.

13.01.2010 року до суду надійшло клопотання позивача (№ 3 від 11.01.2010 року) про проведення судового засідання призначеного на 14.01.2010 року без участі представника ТОВ "Волиньінвестбуд" за наявними у справі матеріалами.

Під час судового розгляду справи технічні засоби звукозапису не застосовувались у зв'язку з тим, що учасником судового процесу не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 14.01.2010 року оголошувалась перерва до 21.01.2010 року з метою підготовки повного тексту рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Між ДП "Ексілент" ТОВ "ВТД- Україна" та ТОВ "Волиньінвестбуд" 31.10.2008 року було укладено Договір оренди приміщення № 31/12-08, що знаходиться в цілісному майновому комплексі готелю "Мир" за адресою м. Рівне, вул. Міцкевича, 32.

Згідно з розділом 4 Договору Позивач передав, а Відповідач, в свою чергу, прийняв передане йому майно площею 17 м2 01.11.2009 року згідно акту приймання-передачі приміщення.

Згідно з п.5.1 договору строк оренди становив 1 (один) рік з дати приймання орендарем приміщення за Актом приймання-передачі.

Відповідно до пункту 6.1 Договору за оренду Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату із розрахунку 125 грн. за м2 площі на місяць. Орендна плата за фактичний місяць користування приміщенням за посиланням позивача складає 2125,00 грн..

При цьому згідно з п. 6.8. Договору, Орендар сплачує орендну плату щомісячно, у формі авансу, до 25 числа місяця, що передує місяцю в якому приміщення буде використовуватись, шляхом банківського переказу на поточний рахунок Орендодавця.

Відповідно до п. 6.11 Договору вартість комунальних та інших послуг (опалення, водопостачання, енергопостачання) Орендар відшкодовує Орендодавцю додатково. Вартість таких послуг Орендар сплачує Орендодавцю щомісячно до 25 числа наступного за поточним місяцем, на підставі виставленого Орендодавцем рахунку. Вартість спожитих Орендарем послуг визначається за показниками вимірювальних приладів (якщо встановлено) або пропорційно розміру орендованих площ до загальної площі будівлі і з обліком часу роботи приладів, що споживають електроенергію, та устаткування, систем тепло-, водопостачання.

Відповідно до п.п. 9.1.2 Договору на Відповідача був покладений обов'язок своєчасно і в повному обсязі здійснювати орендні та інші платежі, передбачені Договором.

Листом від 05.02.2009 року відповідач звернувся з вимогою достроково розірвати Договір оренди №31/12-08 від 31.10.2008 року, у зв'язку із неспроможністю сплачувати орендну плату.

13.02.2009 року Сторони підписали угоду про розірвання Договору оренди №31/12-08 від 31.10.2008 року та акт прийому-передачі (повернення) орендованого приміщення.

Відповідно до п.5 угоди про розірвання Договору оренди сторони не звільняються від обов'язку виконати свої зобов'язання по договору оренди приміщення № 31/12-08 від 31.10.2008 року, які виникли під час дії вказаного Договору і не були виконані належним чином.

За час дії договору оренди позивачем було виставлено відповідачу рахунки фактури № 0000001100 від 29.12.2008 року на суму 433,14 грн. (з ПДВ), з яких 59,20 грн. (без ПДВ) відшкодування витрат за електроенергію в листопаді-грудні 2008 року та по 150,88 грн. (без ПДВ) за теплопостачання в листопаді-грудні 2008 року, № 000000012 від 16.01.2009 року на суму 2306,05 грн. (з ПДВ) з яких 1770,83 грн. (без ПДВ) за оренду приміщення, 150,88 грн. (без ПДВ) за теплопостачання в січні 2009 року та № 000000027 від 13.02.2009 року на суму 1115,00 грн. (з ПДВ) з яких 822,17 грн. (без ПДВ) за оренду приміщення, 37,00 грн. (без ПДВ) відшкодування витрат за електроенергію, 70,00 грн. (без ПДВ) за теплопостачання та 185,83 грн. ПДВ, які залишились неоплаченими.

Таким чином відповідач, порушивши п. 6.8. та пп. 9.1.2 Договору, не здійснив повного розрахунку за послуги оренди та за комунальні послуги.

Таким чином борг відповідача становить 3 854,19 грн., а саме орендна плата за січень-лютий 2009 року в розмірі 3111,60 грн. та 742,59 грн. борг за комунальні послуги за вказаний вище період.

Слід вказати, що вказана вище сума боргу відображена також в оборотно-сальдовій відомості, яка надана ТОВ "Волиньінвестбуд".

Крім того, в підтвердження понесених витрат на комунальні послуги позивач надав суду акти здачі-прийняття послуг № ОУ-0000373, № ОУ-0000380, № ОУ-0000420 та квитанцію до ПКО № 259 від 12.02.2009 року на суму 742,59 грн..

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 24.03.2009 року, з вимогою виконати умови Договору та погасити заборгованість перед ТОВ "Волиньінвестбуд" за послуги оренди.

Оскільки, відповіді на претензію позивач не отримав, 09.04.2009 року позивач повторно звернулись до Відповідача з вимогою виконати умови Договору та погасити заборгованість перед ТОВ „Волиньінвестбуд" за послуги оренди. Однак, жодної відповіді на претензії позивач не отримав у зв'язку з чим звернувся з позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Передача позивачем приміщення відповідачу в оренду та прийняття останнім цього приміщення в користування означає, що в останнього виникло зобов'язання по оплаті за користування даним приміщенням відповідно до умов укладеного Договору.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.ч.1, 3, 5 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу правомірною та обґрунтованою.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 270,90 грн. інфляційних втрат та 71,17 3 % річних суд дійшов наступних висновків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних судом встановлено наступне.

Провівши перерахунок інфляційних втрат шляхом визначення середнього значення індексу інфляції за період вказаний позивачем судом отримано в деяких періодах значення менші ніж вказано позивачем в обрахунку: за період з 01.02.2009 року по 30.06.2009 року - сума боргу 433,14 грн. - інфляційні втрати - 23,82 грн. (23,89 грн. заявлено); за період з 01.02.2009 року по 30.06.2009 року - сума боргу 986,60 грн. - інфляційні втрати - 54,41 грн. (54,41 грн. заявлено); за період з 01.04.2009 року по 30.06.2009 року - сума боргу 128,40 грн. - інфляційні втрати - 3,21 грн. (3,24 грн. заявлено). За інші періоди судом отримано більше значення інфляційних втрат ніж заявлено позивачем.

Таким чином в стягненні 0,25 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

При перевірці обрахунку 3 % річних судом не виявлено помилок в наданому позивачем розрахунку, а тому заявлена до стягнення сума 3 % річних задовольняється в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 415,99 грн. пені та 385,41 грн. в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п. 11.5. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати рахунків з вини Орендаря, Орендодавцем нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

В п. 11.7. договору встановлено, що у випадку прострочення терміну оплати понад 30 днів Орендар додатково сплачує Орендодавцю штраф у розмірі 10 % від простроченої суми.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені та штрафу є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Перевіривши правильність розрахунку пені судом виявлено ряд помилок допущених позивачем при обрахунку. Разом з тим при перерахунку пені судом отримано 441,15 грн. пені що є більше ні заявлено позивачем з урахуванням чого суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення пені в межах заявлених позовних вимог.

Також задовольняється вимога щодо стягнення штрафу в розмірі 385,41 грн. як така, що обрахована без помилок.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних, пені, штрафу та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача щодо позову викладені в письмовому поясненні, яке надійшло до суду 23.11.2009 року, яке полягає в тому, що позовні вимоги є безпідставними так як позивач не надав рахунків на оплату оцінюються судом критично та не можуть слугувати підставою для відмови в позові оскільки відповідачем в підтвердження наведеного не надано жодного доказу.

При цьому суд зазначає, що позивачем в якості доказу надіслання рахунків-фактур надано журнал реєстрації вихідної кореспонденції.

Крім того, суд вважає, що неотримання рахунків відповідачем не звільняє останнього від обов'язку сплати орендної плати та комунальних послуг. Крім того, як зазначалось раніше позивач двічі звертався з вимогою про погашення заборгованості до відповідача. Факт одержання вимог позивача відповідачем підтверджується крім іншого, листом Вінницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" від 04.12.2009 року № 14-3-1820.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням часткової відмови в стягненні 3 % річних та інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

Керуючись ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, 530, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 759, 762 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 78, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Ексілент" Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТД-Україна", вул. Київська, 16, оф. 406, м. Вінниця, 21009 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 34364303) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньінвестбуд", вул. Карбишева, 1, м. Луцьк, 43023 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 34396581) - 3854 грн. 19 коп. боргу, 415 грн. 98 коп. пені, 71 грн. 17 коп. 3% річних, 270 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 385 грн. 51 коп. штрафу, 101 грн. 99 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 99 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. В частині стягнення 00 грн. 25 коп. інфляційних втрат відмовити.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 21 січня 2010 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу- вул. Карбишева, 1, м. Луцьк, 43023.

3 - позивачу - вул.Міцкевича, 32, м.Рівне, 43023.

4 - відповідачу- вул.Київська, 16, офіс 406, м.Вінниця, 21009.