Постанова № 76362630, 11.09.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1408/18Головуючий по 1 інстанції Середа Л.В. Категорія: 27 Доповідач в апеляційній інстанції - Бородійчук В.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Бородійчука В.Г.,

суддів Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.,

секретаря

Чуйко А.В.

розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 червня 2018 року (ухвалене 20 червня 2018 року в приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Середи Л.В., повний текст судового рішення виготовлено та підписано головуючим 25 червня 2018 року) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання договору у кредиту недійсним.

Вивчивши матеріали справи, апеляційний суд, -

в с т а н о в и в :

12 жовтня 2015 року ПАТ «Альфа-банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 13.06.2014 року ОСОБА_4 уклала із ПАТ «Альфа-Банк» кредитний договір №500946840, відповідно до умов якого останній надав відповідачу кредит у сумі 50812,80 грн. у строк з 13.06.2014 року по 16.06.2018 року. ПАТ «Альфа-Банк» свої зобов'язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, а ОСОБА_4 свої зобов'язання належним чином не виконує, в результаті чого у неї виникла заборгованість.

21.06.2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір факторингу, за яким ПАТ «Альфа-Банк» відступило право вимоги за договором №500946840 щодо боржника ОСОБА_4 новому кредитору ТОВ «Кредитні ініціативи».

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 24 травня 2017 року ТОВ «Кредитні ініціативи» залучено у якості процесуального правонаступника ПАТ «Альфа-Банк».

В уточненій позовній заяві ТОВ «Кредитні ініціативи» як новий кредитор у зобов'язанні просило суд стягнути з боржника ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 77522,93 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 47962,84 грн., заборгованості за відсотками в сумі 10833,97 грн., заборгованості за комісією в сумі 16326,12 грн. та штрафу за несвоєчасне виконання умов договору у сумі 2400 грн.

ОСОБА_4, діючи через свого представника ОСОБА_5, звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «Альфа-Банк» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання недійсним договору споживчого кредитування №500946840 від 13.06.2014 року.

Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_4 13.06.2014 року уклала із ПАТ «Альфа-Банк» кредитний договір №500946840, відповідно до умов якого останній надав їй кредит у сумі 50812,80 грн.

Проте, ОСОБА_4 не була належним чином ознайомлена із усіма умовами вказаного кредитного договору, банк не надав детальну інформацію про умови кредитування та про сукупну вартість кредиту. Окрім того примірники договору, що є в матеріалах справи містять підписи невідомих їй осіб, серед яких немає особистого підпису позичальника. Більшість із пунктів вказаного кредитного договору віддруковані шрифтом, який практично робить неможливим нормальне прочитання вказаного правочину та утруднює ознайомлення позивача з істотними умовами обраного способу кредитування, що є також суттєвим порушенням її прав.

Перед підписанням нею оспорюваного кредитного договору вказаний правочин в письмовій формі їй наданий не був. До матеріалів справи не додано письмове підтвердження про ознайомлення ОСОБА_4 з умовами кредитного договору, сама сума нарахування коштів є невірною та включає у себе зокрема ті послуги, оплата яких забороняється чинним законодавством. Зокрема, кредитним договором встановлено платежі, які споживач маж сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на свою користь, і ці умови у відповідності зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими.

За таких обставин, позивач за зустрічним позовом просила визнати незаконними дії ПАТ «Альфа-банк» щодо ненадання їй як споживачу повної інформації з приводу істотних умов договору кредиту. Також просила визнати недійсним з моменту укладення договір споживчого кредитування №500946840 від 13.06.2014 року.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 червня 2018 року первісний позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 500946840 від 13.06.2014 року в сумі 61196 гривень 81 коп., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «Альфа-банк» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання недійсним договору споживчого кредитування відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» витрати по сплаті судового збору у сумі 1378 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову, суд виходив з того, що позичальник не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, допустив заборгованість по кредиту, а тому є всі підстави для її стягнення з відповідача. При цьому, суд дійшов до висновку про безпідставність нарахування позивачем комісії за обслуговування кредиту. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд виходив з того, що при укладанні оспорюваного договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови, які були обумовлені згодою сторін. Позичальник ознайомився з усіма елементами вартості кредиту та іншими необхідними складовими оплат по ньому та погодилась з ними. Тому, підстави для визнання укладеного договору недійсним відсутні.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ОСОБА_4 оскаржила його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_4 зазначає, що розрахунок кредитної заборгованості є недостовірним. Вона підписувала лише Розділ І оспорюваного кредитного договору. Розділ ІІ є невід'ємною частиною договору, проте ОСОБА_4 його не підписувала, а його окремі положення суперечать Закону України «Про захист прав споживачів». Разом з тим, ОСОБА_4 також не підписувала анкету-заяву на отримання кредиту, Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту.

Судом першої інстанції не досліджено оригінал заяви про видачу кредитних коштів: вона не скріплена печаткою банку та штампом касира, а підпис у графі «позичальник» не належить ОСОБА_4 Судом не витребувано та не досліджено розрахунково-касовий документ про видачу кредитних коштів ОСОБА_4 Крім того, кредитор не вручив їй письмову вимогу про стягнення заборгованості.

Апелянт вказує, що у Графіку платежів включено також щомісячну оплату супутніх послуг банку у розмірі 960,36 грн. без відповідного обґрунтування їх вартості банком. Оскільки такі умови є несправедливими, такими що порушують ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тому це є підставою для визнання договору недійсним.

За таких обставин рішення суду підлягає до скасування як незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову ТОВ «Кредитні ініціативи» про стягнення заборгованості відмовити, а позов ОСОБА_4 про захист прав споживача та визнання договору недійсним - задовольнити.

На апеляційну скаргу надійшов відзив від представника ТОВ «Кредитні ініціативи» Назаренко М.П., в якому кредитор не погоджується з доводами ОСОБА_4 стосовно порушення норм Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач за первісним позовом посилається на те, що при укладанні оспорюваного договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови, які були обумовлені згодою сторін, позичальник ознайомився з усіма елементами вартості кредиту та іншими необхідними складовими оплат по ньому та погодився з ними, шляхом підписання розділу № 1 договору та скріплення печаткою банку.

У відзиві представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Назаренко М.П. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

За змістом первісного та зустрічного позовів вбачається, що сторонами не оскаржується факт укладення договору.

Спір стосується розміру заборгованості та встановлення підстав для визнання недійсним вже укладеного договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.06.2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір №500946840, відповідно до умов якого останній надав відповідачу кредит у сумі 50812,80 грн. у строк з 13.06.2014 року по 16.06.2018 року.

Право вимоги за вказаним договором передано ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі договору факторингу від 21.06.2016 року.

Права нового кредитора не оскаржуються сторонами та не є предметом спору.

Відповідно до п. 2.4. кредитного договору від 13.06.2014 року кредит надається позичальнику шляхом безготівкового перерахування для погашення заборгованості за кредитним договором №500917430 від 18.10.2013 року у сумі 50812,80 грн.

Згідно з п. 7 цей договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту підписання сторонами розділу І цього договору та скріплення печаткою Банку. Інші аркуші не потребують додаткового (окремого) проставляння підписів сторін.

ПАТ «Альфа-Банк» свої зобов'язання за вказаним договором виконало у повному обсязі та надало кошти на умовах та в сумі, що обумовлені кредитним договором. Обов'язок щодо погашення кредиту позичальник не виконувала. Зазначене не оскаржується і самою ОСОБА_4

В уточненій позовній заяві ТОВ «Кредитні ініціативи» просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість по сплаті кредиту, а також відсотків за його користування, яка станом на 16.02.2016 року становила 77522,93 грн. Загальна сума заборгованості складається із заборгованості за кредитом у сумі 47962,84 грн., заборгованості за відсотками в сумі 10833,97 грн., заборгованості за комісією в сумі 16326,12 грн., та штрафу за несвоєчасне виконання умов договору у розмірі 2400 грн.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки між сторонами укладено кредитний договір №500946840 від 13.06.2014 року на погашення вже існуючого споживчого кредиту (за договором № 500917430 від 18.10.2013 року), особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року (справа № 6-1746цс16), а також з висновками Верховного Суду у Постанові від 23 липня 2018 року у справі №227/277/17.

Відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 не надано власних розрахунків заборгованості. Водночас, вона не оскаржує факт отримання кредитних коштів від банку та їх неповернення кредитору.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Доводи апеляційної скарги про неправильність розрахунку кредитної заборгованості є необґрунтованими, оскільки на його спростування відповідач не надав власного розрахунку та доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Встановлено, що кредитним договором від 13.06.2014 року у пункті 2.8.1 передбачено сплату позичальником комісійної винагороди за управління кредитом, у розмірі 1,89 % від суми кредиту.

Сума кредиту визначена у п. 2.4. та становить 50812,80 грн.

Отже розмір комісійної винагороди складає 960,36 грн. (1,89% від 50812,80 грн.) за місяць. За розрахунком ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за ОСОБА_4 щодо сплати комісії банку становить 16 326 грн. 12 коп., тобто 17 платежів по 960,36 грн.

За висновком суду першої інстанції нарахування за споживчим кредитом комісійної винагороди за послуги, що супроводжують кредит, за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника не є законним.

Тому, суд дійшов вірного висновку про стягнення нарахованої заборгованості з ОСОБА_4 на користь кредитора за вирахуванням суми комісії за користування кредитом у розмірі 16 326,12 грн.

Проте, міськрайонний суд, встановивши, що пунктом 2.8.1 кредитного договору від 13.06.2014 року передбачені незаконні платежі, не врахував, що вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним, наявні законні підстави для визнання пункту 2.8.1 кредитного договору недійсним.

Таким чином, пункт 2.8.1 кредитного договору суперечить п. 3.6 Правил, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч.ч. 3,4,5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання його недійсним.

Водночас, визнання незаконними окремих умов договору не тягне за собою визнання недійсним договору в цілому. Тому доводи ОСОБА_4 про необхідність визнання кредитного договору від 13 червня 2014 року недійсним у цілому є необґрунтованим з наступних підстав.

У статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Згідно із пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення між сторонами додаткової угоди, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

У разі встановлення, що позичальнику не була надана повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту та визнання недійсними окремих умов про встановлення несправедливих платежів та комісій: за дії, які банк вчиняє на власну користь; які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним у цілому, не встановивши обставин, які можна кваліфікувати як несправедливі умови і які можуть мати наслідком недійсність договору загалом.

Таким чином, посилання апеляційної скарги на необхідність визнання недійсним кредитного договору від 13 червня 2014 року в цілому безпідставні, оскільки матеріали справи не містять докази на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема, не спростовано, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_4 діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилась з його умовами, визначивши, характер правочину і всі його істотні умови. Визнання ж окремих умов договору недійсними не тягне за собою визнання недійсним такого договору в цілому.

Разом з тим, перевіряючи доводи апелянта про непідписання нею усіх складових частин договору, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з пунктом 1 кредитного договору, цей договір складається з двох розділів: розділ № 1 «Базові умови кредитування» та розділ № 2 «Загальні умови кредитування (рефінансування) фізичних осіб в ПАТ «Альфа - Банк», які нероздільно пов'язані між собою та складають єдиний документ, включаючи всі додатки до нього, які складають невід'ємну частину цього договору.

Пунктом 5 розділу № 1 кредитного договору передбачено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що (1) він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютно подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство, в тому числі інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ, які йому зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими він цілком згодний, що (2) він отримав свій примірник цього договору, що складається з першого та другого розділів та додатків до нього в дату його укладення; що (3) він в письмовій формі ознайомлений з загальними умовами кредитування (рефінансування) фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», затвердженими розпорядженням ПАТ «Альфа-Банк» від 10 червня 2014 року №1577, які оприлюднені на інтернет-сторінці банку за електронною адресою: alfabank.com.ua та які йому роз'яснені, зрозумілі, та з якими він цілком згодний.

Також ОСОБА_4 було підписано додаток № 1 до договору - графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, а також анкету-заяву на отримання кредиту (а.с. 6-7).

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позичальнику було надано повну інформацію щодо кредиту та повний комплект документів, що складають договір.

При цьому, доводи апеляційної скарги про непідписання нею розділу № 2 кредитного договору, не є обґрунтованими та не беруться до уваги, оскільки пунктом 7 розділу № 1 кредитного договору передбачено, що цей договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту підписання сторонами розділу № 1 цього договору та скріплення печаткою банку, інші аркуші не потребують додаткового (окремого) проставляння підписів сторін.

Крім того, безпідставними є також доводи апеляційної скарги з приводу того, що суд не дослідив оригінали розрахунково-касового документу про видачу кредитних коштів ОСОБА_4, не витребував виписку з позичкового рахунку позичальника тощо. Умовами укладеного договору (п. 2.4) передбачено, що кредит надається позичальнику шляхом безготівкового перерахування для погашення раніше укладеного договору кредиту.

Таким чином, ОСОБА_4 відповідно до оспорюваного договору не повинна була отримати кошти в касі банку, оскільки кредитні кошти були перераховані на інший рахунок боржника.

Решта доводів апеляційної скарги досліджені колегією суддів, визнанні несуттєвими та такими, що не містять підстав для задоволення апеляційної скарги в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Рішення суду слід скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним, а в цій частині ухвалити нове рішення про визнання пункту 2.8.1 кредитного договору недійсним.

У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги суд апеляційної інстанції здійснює розподіл витрат на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України.

При зверненні позивача за первісним позовом до суду в жовтні 2015 року було сплачено 1218 грн. судового збору, що підтверджується меморіальним ордером № 718616 (а.с. 3 т. 1). У зв'язку з задоволенням первісного позову, то судові витрати в сумі 1218 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи».

У зустрічному позові заявлено одну вимогу немайнового характеру, за зверненням з якою станом на квітень 2017 року судовий збір становив 640 грн. За зустрічним позовом ОСОБА_4 звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року №10 у пункті 36 роз'яснено, що якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та, відповідно, частковим задоволенням зустрічного позову, враховуючи, що пільги позивача за зустрічним позовом, з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в сумі 800 грн., виходячи з розрахунку: (640 + 640 х 150%) : 2 = 800.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Черкаської області, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 червня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання договору у кредиту недійсним скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та розподілу судових витрат.

В цій частині ухвалити нове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання договору у кредиту недійсним задовольнити частково.

Визнати пункт 2.8.1 кредитного договору №500946840 від 13 червня 2014 року, укладеним між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-банк», недійсним.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» судові витрати у сумі 1218 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь держави судові витрати у сумі 800 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий -

Судді -

Повний текст постанови виготовлено 11 вересня 2018 року.