Постанова № 76361964, 05.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 638/20572/13-ц Головуючий суддя І інстанції Хайкін В. М.

Провадження № 22-ц/790/3875/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із сімейних правовідносин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Бурлака І.В., Кіся П.В.,

за участю секретаря : Колесник О.Е.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 травня 2018 року (суддя Хайкін В.М.) по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності,

встановив:

17 грудня 2013 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя.

Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 лютого 2014 року відкрито провадження у справі.

31 березня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4, про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності.

УхвалоюДзержинського районного суду м. Харкова від 13 червня 2014 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_4

11 травня 2018 року представник відповідача (зустрічного позивача) ОСОБА_5, перед початком судового розгляду подав до суду клопотання про витребування доказів, а саме просив суд: 1) витребувати від Управління Служби безпеки України в Харківській області посвідчені копії декларацій ОСОБА_4 про майновий стан у 1998-2017 рр., 2) витребувати від Центральної ОДПІ м. Харкова ГУДФС у Харківській області відомості про розмір отримуваних доходів (грошового забезпечення, щомісячно) ОСОБА_4, який проходив військову службу в органах служби безпеки України в Харківській області, починаючи з 05 вересня 1998 року по 01.01.2017 року включно; посвідчені копії декларацій ОСОБА_4 про майновий стан у 1998-2017 рр., 3) витребувати з Феськівської сільської ради Золочівського району Харківської області відомості про результат розгляду заяви ОСОБА_3, отриманої 22.03.2018 року; 4) витребувати з ХНДІСЕ ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса відповіді на вимогу ОСОБА_3 від 28.11.2017 року, отриману 01.12.2017 року.

Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 25 травня 2018 року у задоволенні заяви представника відповідача (зустрічного позивача) ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про витребування доказів по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про витребування доказів. Суд першої інстанції порушив норму процесуального права, передбачену п. 4 ч.5 ст. 12 ЦПК України, не сприяв позивачу за зустрічним позовом у реалізації прав, передбачених ЦПК України, а навпаки, перешкоджає реалізації цих прав.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала незаконна, необгрунтована. Вказав, що відмовляючи у задоволенні заяви про витребування доказів судом першої інстанції було проігноровано той факт, що подана заява повністю відповідає вимогам ЦПК України, а докази, які витребовуються містять відомості щодо предмету доказування (ст. 77 ЦПК України). У судовому засіданні 22.05.2018 було однозначно, що витребувані відомості будуть підтверджувати відсутність вкладу ОСОБА_4 у спірне майно за пред'явленим первісним позовом. Під час перебування у шлюбі, ОСОБА_4 був зобов'язаний, як військовослужбовець, складати та подавати декларації про свої доходи, які є чітко регламентованими, а також членів своєї родини. Однак, суд першої інстанції чомусь не хотів почути представника позивача за зустрічним позовом.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися у судове засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У статті 375 ЦПК України зазначені такі підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін: суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 у порушення свого цивільно-процесуального обов'язку не обґрунтовала, яке значення мають докази, стосовно яких було поставлено питання про їх витребування судом, до підстав заявленого позову, а також - про наявність обставин, які свідчать про те, що витребування потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим для заявника.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, відповідно до змісту частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно статті 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом, при цьому у клопотання повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

У заявленому клопотанні представник відповідача (зустрічного позивача) ОСОБА_5 висловлено прохання про витребування від Управління Служби безпеки України в Харківській області посвідчених копій декларацій ОСОБА_4 про майновий стан у 1998-2017 рр., а також витребування від Центральної ОДПІ м. Харкова ГУДФС у Харківській області відомостей про розмір отримуваних доходів (грошового забезпечення, щомісячно) ОСОБА_4, посвідчених копій декларацій ОСОБА_4 про майновий стан у 1998-2017 рр., при цьому заявником дійсно підтверджено факт звернення до цих органів та отримання відповідей від них.

Проте в обґрунтуванні витребування даних доказів заявником не доведено, що вказані документи є належними в розумінні ст. 77 ЦПК України для доведення факту розрахунку за кредитними зобов'язаннями за рахунок особистих коштів ОСОБА_3, а також той факт, що задоволення первісного позову в частині земельної ділянки призведе до істотного порушення конституційних прав ОСОБА_3

Тобто, заявник, в порушення свого цивільно-процесуального обов'язку щодо обґрунтування необхідності забезпечення доказів, не вказав, що саме буде доведено у судовому засідання шляхом доказування за допомогою тих доказів, про витребування яких він просить та що саме вони стосуються предмету доказування.

Також, представником відповідача (зустрічного позивача) ОСОБА_5 в контексті норми ст. 76 ЦПК України не обґрунтовано, яке значення має для справи витребування з ХНДІСЕ ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса відповіді на вимогу ОСОБА_3 від 28.11.2017 року, отриману 01.12.2017 року.

Що стосується запиту про витребування з Феськівської сільської ради Золочівського району Харківської області відомостей про результат розгляду заяви ОСОБА_3, отриманої 22.03.2018 року, суд правильно вказав, що заявник не довів неможливість отримання цих доказів поза судовою процедурою, а також - сам факт звернення до цієї ради, надавши до суду заяву з проханням ОСОБА_3 про передання у власність земельної ділянки, яка не містить відповідних реквізитів, підпису заявника про її фактичне направлення органу місцевого самоврядування. Окрім того, у заяві про витребування доказів не міститься обґрунтування щодо необхідності витребування даних, про які просить заявник.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» №5 від 12 червня 2009 року - докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмета та підстави позову). Тому, вирішуючи, наприклад, питання про виклик свідків, в усіх випадках слід вимагати від сторін пояснення, які саме обставини можуть бути підтверджені ними. Це ж стосується й вирішення питання про витребування інших доказів (письмових, речових). Докази, які не стосуються справи й предмета доказування, або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи, судом не повинні прийматися.

Закон не обмежує коло доказів, які можуть бути забезпечені судом, і здійснення процесуальних дій щодо забезпечення доказів. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені всі відомості, визначені частиною першою статті 134 ЦПК (нині - ст. 84 чинного на день розгляду справи ЦПК України).

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції надав правильну оцінку заяві про забезпечення доказів, виклав в ухвалі мотиви з яких виходив, відмовляючи у задоволенні заяви, висновки суду доводами скарги не спростовані.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388,389 ЦПК України, та пунктом 8 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м.Х аркова від 22 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 10 вересня 2018 року.

Головуючий: В.Б. Яцина.

Судді: І.В.Бурлака.

П.В.Кісь.