Рішення № 76348247, 31.08.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23071/15-ц

провадження № 2/753/1136/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва

у складі: головуючого - судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участі секретаря КОСТЮЧЕНКО К.О.

сторін: представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА " АЛЬФА - БАНК " до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА " АЛЬФА - БАНК ", треті особи: ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО " ФАРМАКОСМЕТИК " ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ " СФЕРА КРАСИ " про захист прав споживача , в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року позивач ОСОБА_5 акціонерне товариство " Альфа - Банку " звернулося до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, та просили суд стягнути заборгованість за кредитним договором № 401645445 від 19 серпня 2014 року, в розмірі 40 066 гривень 34 копійки, з яких :заборгованість за кредитом у розмірі 24 960 гривень 00 копійок; заборгованість за відсотками у розмірі 3 гривні 14 копійок; заборгованість по комісії у розмірі 13 903 гривень 20 копійок та штраф у розмірі 1 200 гривень 00 копійок.

В свою чергу ОСОБА_3 звернулась з зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_7 акціонерного товариства " Альфа - Банк " треті особи Приватне підприємство " Фармакосметик ", Товариство з обмеженою відповідальністю " Сфера Краси ", та просила суд визнати недійсним кредитний договір № 401645445 від 16 серпня 2014 року укладений з позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_7 акціонерним товариством " Альфа - банк " застосувати наслідки недійсності нікчемної угоди, та стягнути судовий збір.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 акціонерного товариства " Альфа - Банку ", що діє на підставі довіреності № 006217 / 18 від 20 березня 2018 року ОСОБА_2 первинні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі,щодо зустрічного позову заперечила проти його задоволення в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3, та її представник ОСОБА_4 проти задоволення первинного позову заперечили в повному обсязі, та просили суд відмовити у його задоволенні, щодо зустрічних позовних вимог підтримали заявлені вимоги в повному обсязі.

Треті особи Приватне підприємство " Фармакосметик ", та Товариство з обмеженою відповідальністю " Сфера Краси " в судове засідання не з"явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Суд враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.

Суд прийняв вичерпні заходи для про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.

За змістом ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

Суд, вислухавши пояснення учасників цивільного провадження, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків, та відповідних правовідносин.

Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити ( ст. 264 Цивільного процесуального Кодексу України ).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як слідує з матеріалів цивільної справи та встановлено в ході судового розгляду справи, на а. с. 4, 5, 6, 7, І том справи, міститься кредитний договір № 401645445 від 19 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_7 акціонерним товариством " Альфа - Банк " Та ОСОБА_8, однак як встановлено з висновку експертів за результатами проведення судово - почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_3, що містяться в графі позичальник ____ ОСОБА_8 тексту наданого на дослідження договору про використання аналогу власноручного підпису та факсимільного відтворення печатки для вчинення правочину від 20 серпня 2014 року та у графі " Бабушкіна Людмила Євгенівна " тексту анкети - заяви на отримання кредиту від 19 серпня 2014 року, виконані рукописним способом - за допомогою кулькової ручки, спорядженої пастою. Для виконання підписів від імені ОСОБА_3 попередня підготовка і технічні записи не використовувалися.

Підпис від імені ОСОБА_3 в графі " ПОЗИЧАЛЬНИК " у рядку ОСОБА_8 " у договорі про використання аналогу власноручного підпису та факсимільного відтворення печатки для вчинення правочинів від 20 серпня 2018 року у рядку ОСОБА_8 в анкеті - заяві на отримання кредиту від 19 серпня 2014 року, виконано не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням її підпису. ( а. с. 103, 104, 105, 106, 107, 108, 109, ІІІ том справи ).

Пунктом 6 статті 3 Цивільного Кодексу України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного Кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Перевіряючи твердження позивача про невиконання Банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів», та порушення ним Правил надання банками України повної та достовірної інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного Банку України від 10.05.2007 р. № 168 щодо ненадання позивачеві повної всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредитування, що є підставою для визнання недійсним договору про споживчий кредит,суд вважає такі твердження переконливими з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частина 3 ст. 203 Цивільного Кодексу України передбачає, що волевиявлення учасника правочину на його вчинення має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У статтях 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.

Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами визначений у ч. 3 ст. 18 Закону. Відповідно до ч. 4 зазначеної статті цей перелік не є вичерпним.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Поняття «нечесна підприємницька практика» означає будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 19 цього Закону нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика може бути такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

В силу вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Розділу 2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Відповідно до ст. 202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та двох - чи багатосторонніми ( договори ).

Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного Кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ).

Згідно ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, що мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману, зокрема є такою, якщо під час пропонування продукції споживачеві не надається або надається у нечіткий, незрозумілий, двозначний спосіб інформація для здійснення свідомого вибору.

Водночас в заяві-анкеті позичальника на отримання кредиту від 19 серпня 2014 року, згідно висновку почеркознавчої експертизи виконано не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням її підпису, а тому суд вважає, що висновок експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 18225/17-32/18226/17-33 від 14.12. 2017 року є належним та допустимим доказом на підставі якого встановлено, щоКущ ( ОСОБА_8 ) Л.Є. не підписувала спірний споживчий кредитний договір та заяву- анкету позичальника.

Таким чином, оскільки наявні докази у справі в сукупності свідчать про те, що безпосереднє підписання спірного договору та заяви - анкети не здійснювалося, на користь чого свідчить висновок експерта від 14 грудня 2017 року № 18225 / 17 - 32 / 18226 / 17 - 33, суд приходить до висновку про те, що у ОСОБА_3 не було волевиявлення спрямованого на вчинення правочину.

Разом з тим, як встановлено у судовому засіданні та слідує із матеріалів справи, ПАТ "Альфа-Банк" жодних агентських договорів з ПП " Фармакосметик", а також з ТОВ "Сфера Краса" на споживче кредитування не укладав, проте позивач без належних агентських договорів безпідставно перерахував кошти у розмірі 24960 гривень торговому представнику ПП "Фармакосметик" без згоди відповідача згідно меморіального ордеру № НОМЕР_2 від 20.08. 2014 року ( т.2 а.с. 62), а також без згоди відповідача вказані кошти були перераховані ТОВ "Сфера Краси" від імені ОСОБА_8 згідно рахунку-фактури № 3 від 19.08. 2014 року на косметичну продукцію ( т.2, а.с. 59).

У зв"язку з чим первинні позовні вимоги ОСОБА_7 акціонерного товариства " Альфа - Банк " задоволенню не підлягають, а позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають до часткового задоволення.

Статтею 23 ЦК України визначається поняття моральної (немайнової) шкоди та порядок її відшкодування.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Статтею 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Враховуючи вказані статті Закону України «Про захист прав споживачів» відсутні підстави для відшкодування позивачці моральної шкоди, оскільки не встановлено обставин, з якими закон пов'язує право позивача на відшкодування моральної шкоди.

Водночас, вирішуючи питання про витрати на юридичні послуги, позивач суду не надала доказів, що ФОП ОСОБА_4 яка надавала правову допомогу є адвокатом чи фахівцем у галузі права, а тому відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, у грудні 2015 року ПАТ "Альфа-Банк" звернувся з позовом до суду про стягнення з ОСОБА_3 13 червня 2015 року ( т.1, а.с.36) заборгованості за кредитним договором, а ОСОБА_3 в свою чергу в особі свого представника ОСОБА_4 за довіреністю НОМЕР_3 від 12.12. 2015 року( т.1, а.с. 56) звернулася до суду з зустрічними позовними вимогами про захист прав споживачів та визнання кредитного договору нікчемним. відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 гривень, стягнення судових витрат, пов"язаних з судовим збором та проведення судової- почеркознавчої експертизи та витрат на правову допомогу у розмірі 20 875 гривень ( остаточні зміни позовних вимог від 28.08. 2018 року ( т.4, а.с. 1- 4). Вказаний позов підписано представником позивача ОСОБА_4 -приватним юристом з міжнародних відносин (т.1, а.с. 105-116), а уточнення до позовних вимог ОСОБА_3

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачка надала договір № 459/К про надання юридичної допомоги від 01.01.2015 року ( т.3, а.с. 174-177) , укладений між нею та ФОП ОСОБА_4 відповідно до п. 1.1. якого, виконавець зобов'язується надати замовнику юридичні послуги з юридичного супроводу та з питань вирішення спору про розірвання договорів з продавцем, банківськими установами, товариствами, торговими представниками, юридичними та фізичними особами - підприємцями, представництво в судах різного рівня., а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі юридичні послуги, відповідно до додатку № 1 ( т.3, а.с.178-180).

Також позивачем було надано довідку № 2572 від 22.07. 2013 року Головного управління статистики у м. Києві про визначення класифікації даних ФОП ОСОБА_4 ( т.3, а.с. 181) та довіреність на представлення її інтересів ОСОБА_4 ( т.1, а.с. 56), диплом магістра ОСОБА_4, яка закінчила у 2017 році ТОВ "Академія адвокатури України" здобула спеціальність Правознавство професійна кваліфікація юрист від 28.02. 2017 року ( т.3, а.с.183) , копії квитанцій на ім"я СПД ОСОБА_4, СПД Приватний юрист про сплату вартість послуг ( т.3, а.с. 184-185, акт прийому-здачі наданих послуг від 20.04.2016 року, розрахунок витрат на підставі п.3 ч.3 ст. 175 ЦПК України ( т.4, а.с. 6-9), товарні чеки на ім"я СПД ОСОБА_9 ( т.4, а.с. 10-17), квитанції на ім"я СПД ОСОБА_4 та СПД Приватний юрист( т.4, а.с. 13- 26), проте відсутній акт прийому - здачі наданих послуг між СПД ОСОБА_4 та позивачкою ОСОБА_3

Частинами 1, 2 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Тобто, законодавець пов'язує можливість відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з здійсненням даних витрат стороною у справі.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Матеріали цивільної справи не містять належних доказів щодо оплати позивачем витрат на правову допомогу

Надані докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу не є належними, оскільки з наданих квитанцій ОСОБА_3 ( ОСОБА_8) не убачається, що позивач перераховувала кошти саме за надання правничої допомоги, оскільки договір № 459/К від 01.01. 2015 року про надання юридичної допомоги складений на бланку Юридичної компанії "ІНСПЕ" приватний юрист між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовго до подачі позову до суду позивачем ПАТ "Альфа-Банк" ( 09.12. 2015 року), а тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення витрат понесених на правничу допомогу слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76- 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, Європейського суду з прав людини , від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « Гарсія Руїз проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії » ) свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У відповідності до вимог ст. ст. 139, 141 ЦПК України підлягають стягненню з ПАТ Альфа-Банк" на користь ОСОБА_3Є.( ОСОБА_8) судовий збір сплачений при подачі зустрічного позову у розмірі 275 ( двісті сімдесят п"ять ) гривень 60 коп. та витрати за проведення судово- почеркознавчої експертизи у розмірі 3192 ( три тисячі сто дев"яносто дві) гривні 90 копійок, а разом 3 468 ( три тисячі чотириста шістдесят вісім) гривень 50 копійок.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 203, 215, 509, 525, 526,549,554, 623, 624,625 ЦК України та ст. ст. 3, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 43, 76, 81, 83, 89, 139, 141, 211, 263 , 264, 265, 266, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА " АЛЬФА - БАНК " до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АЛЬФА-БАНК", треті особи: ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ФАРМАКОСМЕТИК" ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СФЕРА КРАСИ" про захист прав споживача - задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 401645445 від 16 серпня 2014 року укладений з позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_7 акціонерним товариством " Альфа - банк " .

Стягнути з ОСОБА_7 акціонерного товариства " Альфа - Банк " ( м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_3( ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована та проживаюча за адресою у АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 275 ( двісті сімдесят п"ять ) гривень 60 коп. та витрати за проведення судово- почеркознавчої експертизи у розмірі 3192 ( три тисячі сто дев"яносто дві) гривні 90 копійок, а разом 3 468 ( три тисячі чотириста шістдесят вісім) гривень 50 копійок, в решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 06 вересня 2018 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК