Постанова № 76339619, 03.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 449/9/17 Головуючий у 1 інстанції: Гуняк О.Я.

Провадження № 22-ц/783/1671/18 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю:представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_2, Романівської сільської ради Перемишлянського району Львівської області про визнання права користування земельною ділянкою площею 672 кв.м. по АДРЕСА_1; зобов'язання не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою, площею 672 кв.м. по АДРЕСА_1 та привести її у придатний для використання стан шляхом демонтажу існуючої загорожі з металевої сітки по бетонних стовпах самовільно встановленої ОСОБА_7; зобов'язання повернути ОСОБА_4 самовільно зайняту ним земельну ділянку площею 10,4 кв.м., що являється частиною земельної ділянки пл.672 кв.м по АДРЕСА_1

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Романівської сільської ради Перемишлянського району Львівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право користування земельною ділянкою площею 672 кв.м., що за адресою: АДРЕСА_1 Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні ОСОБА_4 земельною ділянкою, площею 672 кв.м., що в АДРЕСА_1 та звільнити самовільно зайняту ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 10,4 кв.м., що являється частиною земельної ділянки пл. 672 кв.м. на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу існуючої загорожі з металевої сітки по бетонних стовпах. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати в розмірі 8586 грн. 60 коп.

Рішення судув апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що висновок №309/17 судової земельно-технічної експертизи Науково-дослідного інституту судових експертиз та права від 10.11.2017 року, не є доказом того, що план на забудову, виданий позивачу Романівською сільською радою 02.06.1977 року та свідоцтво на забудову від 12 травня 1977 року, відповідають конфігурації спірної земельної ділянки. Крім цього, у експертному висновку відсутні схема дослідження земельної ділянки, документи про перенесення межі та не вказане місце розташування спірної земельної ділянки. З вищенаведених підстав апелянт просить «залишити розмежування спірної земельної ділянки на існуючому місці та скасувати стягнення судових витрат», рішення суду скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_2- ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив межу між земельними ділянками, без правової підстави встановив огорожу, змістивши її в сторону земельної ділянки позивачки, в результаті чого земельна ділянка ОСОБА_4 зменшилась на 10,4 кв.м, чим порушує права позивачки на володіння, користування земельною ділянкою, до якої відсутній доступ, а тому зобов'язав відповідача не чинити перешкод у користуванні ОСОБА_4 земельною ділянкою, площею 672 кв.м., що в АДРЕСА_1 та звільнити самовільно зайняту ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 10,4 кв.м., що є частиною земельної ділянки пл. 672 кв.м. на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу існуючої загорожі з металевої сітки по бетонних стовпах.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

У силу положень ст.ст.21, 24, 41 Конституції України, ст.319 ЦК всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.

За змістом ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Пункт 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року № 7 наголошує, що відповідно до статей 90,95, 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки мають бути повернуті їх власникам або землекористувачам.

Згідно п. 4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 N 376 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за N 391/17686 , п. 4.1. відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

У відповідності до вимог п. 7 ч. 1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК).

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Перемишлянської районної ради депутатів трудящих від 02.06.1977 року №149 ОСОБА_8 виділено земельну ділянку та надано дозвіл на будівництво житлового будинку.

Згідно свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР від 12.05.1977 року №36, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Романівської сільської ради депутатів трудящих від 10.03.1977 року ОСОБА_8 виділено земельну ділянку під забудову площею 672,0 кв.м. із земель власного користування (а.с.8)

Як вбачається із плану забудови, земельна ділянка, виділена під забудову ОСОБА_8 у с. Романів, має конфігурацію витягнутого чотирикутника правильної форми, довжиною 48,0 м, шириною13.90м та 14.00м. (а.с.9)

Відповідно до витягу про державну реєстрацію права, виданого КП Львівської обласної ради "Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" 13.06.2012 року ОСОБА_4 є власником житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_2, право власності на який зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину (а.с. 36).

Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_4 набула права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8, якому під будівництво цього житлового будинку була надана земельна ділянка площею 672 кв.м, дійшов до вірного та обгрунтованого висновку про набуття нею права на користування земельної ділянкою, на якій такий будинок розташований, про те, що користування ОСОБА_4 земельною ділянкою площею 672 кв.м, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_2, є правомірним.

Відповідач набув права власності на житловий будинок АДРЕСА_3 з відповідними господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 18.08.2016 року державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори, у якому зазначено, що спадкоємцем зазначеного в свідоцтві майна ОСОБА_9, яким є житловий будинок АДРЕСА_3 з відповідними господарськими будівлями та спорудами, є її чоловік ОСОБА_2.

Задовольняючи позов в частині позовних вимог про усунення відповідачем перешкод позивачці у користуванні земельною ділянкою, суд першої інстанціє вірно взяв до уваги акт комісії працівників Романівської сільської ради від 16.06.2017року про обстеження спірної частини межі між присадибними земельними ділянками ОСОБА_4 та ОСОБА_2, у якому зазначено про те, що комісією виявлено факт захоплення ОСОБА_2 частини земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_4, згідно складеного абрису, площа захопленої частини орієнтовно становить 5м2 з урахуванням нахилу стовпців, а також взяв до уваги висновок №309/17 судової земельно-технічної експертизи, проведеної експертом Науково-дослідного інституту судових експертиз та права від 10.11.2017року, в результаті проведення якої встановлено, що встановлена ОСОБА_2 огорожа є зміщена в сторону земельної ділянки ОСОБА_4, в результаті чого відбулося порушення межі між земельними ділянками. Земельна ділянка ОСОБА_4 зменшилась на 10,4 кв.м, а земельна ділянка ОСОБА_2 збільшилась на 10,4 кв.м. спірна земельна ділянка має конфігурацію неправильного багатокутника. Технічно можливо відновити межі між земельними ділянками ОСОБА_4 та ОСОБА_2 для цього необхідно: демонтувати існуючу огорожу з металевої сітки по бетонних стовпах встановлену ОСОБА_2; для запобігання зсуву грунту з земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_4 необхідно влаштувати підпірну бетонну стіну по лінії межі прокладеній через точки А,Б та В. В конструкцію бетонної стіни закласти стовпи по яких встановити огорожу (а.с. 116-125).

Вищенаведеними доказами, які є належними та допустимими, підтверджено, що відповідач без правової підстави встановив огорожу, яка зміщена в сторону земельної ділянки позивача, чим змістив межу між земельними ділянками, в результаті чого земельна ділянка ОСОБА_4 зменшилась на 10,4 кв.м.

Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, ні відповідач, ні його представник, не надали суду першої інстанції належних та допустимих доказів на спростування таких висновків суду першої інстанції, на спростування висновків суду про те, що земельна ділянка позивачки зменшилася на 10.4 кв.м за рахунок самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки, належної позивачці, площею 672 кв.м, правомірність користування якою позивачка підтвердила належними та допустимими доказами.

Суд першої інстанції, з врахуванням ст. 141 ЦПК України правомірно стягнув з відповідачів на користь позивача понесені нею судові витрати, що складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи, а саме проведенням експертизи. Доводи апелянта не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 04 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 07.09.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.