Вирок № 76338918, 10.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/5527/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 320/5527/17 Головуючий в 1 інст. - Калугіна І.О.

Провадження № 11-кп/778/1245/18 Доповідач в 2 інст. - Рассуждай В.Я.

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області в складі:

головуючого Рассуждай В.Я.,

суддів Білоконева В.М., Дадашевої С.В.,

при секретарі Школяр К.П.,

за участю прокурора Мотренко М.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Запорізької області в місті Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області Фурманенко М.В. на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2018 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Мелітополь Запорізької області, громадянин України, маючий середню спеціальну освіту, працюючий водієм в ФОП ОСОБА_4, неодружений, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий:

1) 8 червня 2016 року Якимівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначеного покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Запобіжний захід по справі не обирався.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 2534 грн. 93 коп. та 4396 грн. 64 коп. в рахунок відшкодування витрат на проведення експертиз.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за наступних обставин.

11 лютого 2017 приблизно о 9 год. 55 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «MAN 41.480», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по автодорозі С081006 Трудове-Новопилипівка в Мелітопольському районі Запорізької області з боку смт. Мирне в напрямку автодороги М-18 Харків-Сімферополь.

В цей же час, потерпілий ОСОБА_5, керуючи автомобілем марки «Ford», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, рухався по автодорозі М-18 Харків-Сімферополь-Севастополь з боку м. Запоріжжя в напрямку м. Мелітополя Запорізької області.

На шляху прямування ОСОБА_2, рухаючись по другорядній дорозі, на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг не врахував дорожню обстановку та стан проїзної частини, а також особливості вантажу, що перевозиться, своєчасно не знизив швидкість перед перехрестям з головною дорогою, не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», маючи технічну можливість уникнути зіткнення, не дав дорогу транспортному засобу, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, в'їхав на перехрестя, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем під керуванням потерпілого ОСОБА_5, який рухався по автодорозі М-18 Харків-Сімферополь-Севастополь.

В результаті зіткнення пасажиру автомобіля «Ford» ОСОБА_6, який сидів на передньому пасажирському сидінні, були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події. Водію автомобіля марки «Ford» потерпілому ОСОБА_5 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Пасажиру автомобіля «Ford» потерпілому ОСОБА_7 були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Своїми діями обвинувачений ОСОБА_2 порушив п.п. 12.1, 16.11, 33 (дорожній знак 2.1) Правил дорожнього руху України, відповідно до яких:

12.1. «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»;

16.11. «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху»;

33. Дорожні знаки. 2. Знаки пріоритету. 2.1 «Дати дорогу». Водій повинен дати дорогу транспортнім засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортнім засобам, що рухаються по головній дорозі.

Порушення п.п. 16.11, 33 (дорожній знак 2.1) ПДР України, вчинені обвинуваченим ОСОБА_2, знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_2 та кваліфікацію судом його дій, вважає призначене ОСОБА_2 покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м'якості.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції недостатньо врахував суспільну небезпеку та обставини вчиненого злочину, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, а також наслідки у вигляді смерті одного потерпілого, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень другому потерпілому та тілесних ушкоджень середньої тяжкості третьому потерпілому.

Вважає, що суд першої інстанції помилково визнав за доцільне не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, мотивуючи це тим, що обвинувачений розкаявся у вчиненому злочині, працює водієм, робота є єдиним джерелом доходу, а також те, що потерпілі просили не призначати йому додаткове покарання.

Так, в умовах очевидності дорожньої ситуації ОСОБА_2 не врахував усіх обставин, хоча міг передбачити наслідки невиконання ПДР України, а посилання суду на думку потерпілих є безпідставним, оскільки категорія злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України не відноситься до кримінальних правопорушень приватного обвинувачення.

Просить вирок в частині призначення покарання у виді позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування основного покарання з випробування з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, а в решті вирок залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, вирок суду просила скасувати та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування основного покарання з випробування з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, в решті вирок залишити без змін, вислухавши обвинуваченого який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_2 в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

У відповідності до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини пом'якшуючи та обтяжуючі покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є необережним тяжким злочином, визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність у потерпілих претензій матеріального і морального характеру як обставини, що пом'якшують покарання, встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання, врахував дані про особу обвинуваченого, який працює водієм, його робота є єдиним джерелом доходу, а також те, що потерпілі просили не призначати обвинуваченому додаткове покарання.

Колегія суддів вважає, що призначаючи ОСОБА_2 основне покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 50, 65, 75 КК України, в повній мірі встановив та належним чином оцінив і врахував всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі основного покарання.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора з приводу того, що призначене ОСОБА_2 покарання без застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами є м'яким, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Пунктом 20 зазначеної постанови визначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Приходячи до висновку про недоцільність призначення ОСОБА_2 додаткового покарання, суд не в достатній мірі врахував, що він, керуючи транспортним засобом порушив три пункти Правил дорожнього руху України, маючи малий водійський стаж керування транспортним засобом категорії «С», легковажно розраховував на відвернення можливих суспільно-небезпечних наслідків від своїх неправомірних дій, а також тяжкі наслідки від вчиненого кримінального правопорушення, які полягають у смерті однієї особи, заподіянні другій особі тяжких тілесних ушкоджень та тілесних ушкоджень середньої тяжкості третій особі.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, апеляційний суд враховує, що він вчинив тяжкий злочин у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, необережну форму вини до наслідків дорожньо-транспортної пригоди у вигляді смерті людини та заподіянні двом іншим особам тяжких тілесних ушкоджень і тілесних ушкоджень середньої тяжкості, самовпевненість та безвідповідальність при експлуатації транспортного засобу.

Зазначене свідчить про те, що покарання без призначення додаткового покарання не досягне своєї мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів, а тому колегія суддів вважає, що є всі підстави для призначення обвинуваченому додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, що буде додатковим дієвим засобом забезпечення його належної поведінки в майбутньому.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробування з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України та у відповідності до ст. 65 КК України буде достатнім для виправлення ОСОБА_2 та запобігання вчинення ним нових злочинів.

На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 419, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області Фурманенко М.В. на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2018 року, задовольнити.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2018 року відносно ОСОБА_2 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.

На підставі ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_2 обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

В.Я. Рассуждай В.М. Білоконев С.В. Дадашева