Постанова № 76337525, 05.09.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2018 року м. Кропивницький

справа № 404/8954/15-ц

провадження № 22-ц/781/1392/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Суровицької Л.В.,

суддів Авраменко Т.М., Черненка В.В.

секретар Бодопрост М.М.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача за довіреністю - ОСОБА_2,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

представник відповідача за довіреністю - Науменко Вячеслав Вікторович,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 квітня 2018 року у складі судді Галагана О.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору.

Зазначав, що 13 листопада 2007 року між ним та ВАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», який перейменовано у АТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір, за умовами якого Банк надав йому кошти в сумі 20 000,00 доларів США з урахуванням 4 888,00 доларів СШа на сплату страхових внесків, які він зобов?язався повернути та сплатити проценти за користування грошима у порядку та на умовах, передбачених договором. Як підстави позову вказував те, що у спірному договору не зазначено, що Банк є уповноваженим на здійснення валютних операцій, йому як споживачу не була надана достовірна інформація про це, а на час видачі кредиту Банк не був уповноваженим надавати йому кредит готівкою в іноземній валюті, оскільки не мав відповідної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій і мав право надавати споживчий кредит іноземною валютою лише з дати видачі генеральної ліцензії. Під час підписання кредитного договору Банк не надав йому інформацію про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність, повну та достовірну інформацію про послугу, що є предметом договору, внаслідок чого він був позбавлений можливості належно оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки. Перед укладанням договору відповідач не повідомив його, як споживача, у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов?язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням), зокрема таких, як витрати на страхування, адміністративні витрати, юридичне оформлення тощо. Банк не повідомляв його у письмовій формі перед укладенням договору про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредит , у зв?язку з чим сукупна вартість (ціна) договору у гривні не відома. Банк вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів його в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту.

Вказував, що кредитний договір від 13 листопада 2007 року зі сторони банку підписано особою, документальне підтвердження повноважень якої до договору не надано, як і не надано доказів, чи мала дана особа відповідні повноваження. Вважає умови спірного кредитного договору несправедливими, Банк під час укладення договору не попередив його про валютні ризики під час виконання зобов?язань за кредитним договором, які несе споживач, не надав інформації щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов?язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов?язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, у зв?язку з чим вважає, що така умова є прикладом агресивної підприємницької практики та нечесної підприємницької діяльності.

Просив суд визнати недійсним кредитний договір, укладений між ним та Банком 13 листопада 2007 року (т.1, а.с.2-8).

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та недоведеними. Рішення суд мотивував тим, що Банк є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій та мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті на момент укладання спірного договору; відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень статей 203,.215,227 ЦК України, як укладеного внаслідок введення в оману позичальника банком та положень статей 11,15,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо його нечесної підприємницької діяльності та несправедливих умов договору; позивачем не доведено введення його в оману під час укладення кредитного договору; перед підписанням позивач мав можливість ознайомитись із текстом та умовами договору, власноручно підписав його, після укладення договору здійснював платежі на виконання умов кредитного договору (т.3,а.с.6-15).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що суд не прийняв до уваги висновки судово-економічної експертизи, якою доведено факт приховування та не надання повної і достовірної інформації в числових показниках та відсотках споживачу. Не врахував відсутність відповідних повноважень у банку на видачу кредиту у іноземній валюті, що є обманом споживача. Його права споживача були порушені, оскільки Банк приховав достовірну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені показники суттєвих умов договору (т.3, а.с.33-40).

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до положень частини 3 статті 3 ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIІІ від 03.10.2017 року який набрав чинності з 15.12.2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 8 пункту 1 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Апеляційне провадження відкрито 20 липня 2018 року та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 05 вересня 2018 року (т.3, а.с.42,43).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідача заперечив проти цих доводів та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, відповідно до ст.367 ЦПК України, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», який перейменовано в АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 13 листопада 2007 року укладено кредитний договір № KGMDGK01580019 (т. 1 а.с. 9-11).

За умовами кредитного договору Банк надав позивачу 20 000,00 доларів США на строк з 13 листопада 2007 року по 13 листопада 2027 року для придбання нерухомості зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.10. даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного Договору. Згідно п.7.1 договору періодом сплати вважається період з 13 по 18 число кожного місяця. Погашення заборгованості за договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту, здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 249,08 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії).

Відповідно до п. 7.3 договору забезпеченням виконання позичальником зобов?язання за даним Договором виступає іпотека будинку загальною площею 60,93 кв.м., що знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., м. Кіровоград, вул. Пацаєва, буд. 4, к. 2, кв. 23 (т.1,а.с.9-11).

Факт підписання кредитного договору сторонами не оспорюється.

Пунктом 6.5 кредитного договору передбачено, що детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у Додатку № 1 до цього договору.

Графік погашення кредиту не додається, оскільки щомісячний платіж відповідно до умов п.7.1 кредитного договору здійснюється у фіксованому розмірі - 249,08 доларів США.

Судом встановлено, що згідно з банківською ліцензією за № 22 від 04 грудня 2001 року, виданою Національним Банком України Закритому акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», який перейменовано в АТ КБ «ПриватБанк», має право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т.1,а.с.28).

Згідно дозволу № 22-2 від 29 липня 2003 року, виданого Національним банком України ЗАТ КБ «ПриватБанк» на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т.1, а.с.29) та додатку до дозволу № 22-2 від 29 липня 2003 року «Перелік операцій, які має право здійснювати Банк", Банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, зкрема неторговельні операції з валютними цінностями; ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій з ними, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (т.1. а.с.30).

Статтею 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Статею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «про систему валютного решулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 визначено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають права здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Суд першої інстанції, встановивши, що законодавством визначено право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу (статті 192, 524,533 ЦК України), а також правомірність діяльності банків на підставі відповідних ліцензій по наданню кредитів в іноземній валюті, наявність належних дозвільних документів у "ПриватБанку» на момент укладення із ОСОБА_1 кредитного договору,а також відсутність станом на 13 листопада 2007 року законодавчої заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті, дійшов обгрунтованогов висновку про наявність у відповідача на той час права надавати споживчий кредит в іноземній валюті та вимагати його повернення, а також процентів за користування кредитними коштами в іноземній валюті.

Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, набрав чинності 16 жовтня 2011 року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог про визнання укладеного між сторонами кредитного договору недійсним з підстав відсутності у відповідача відповідної ліцензії.

Доводи апеляційної скарги та позову про несправедливі умови кредитного договору з огляду на те, що валютний ризик перекладено на споживача, також є безпідставними.

Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, йому відомо було про можливість отримання кредиту в національній валюті.

Суд дійшов правильного висновку, що саме по собі неповідомлення банком про зростання /коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання спірного кредитного договору недійсним, з огляду на те, що позивач, добровільно погодившись на отримання кредиту в іноземній валюті, діяв на власний розсуд та ризик і сам повинен був передбачати у момент укладення договору можливість зміни курсу української гривні до іноземної валюти.

Безпідставними є також доводи позовної заяви та апеляційної скарги щодо наявності підстав для визнання кредитного договору недійсним у зв?язку з недотриманням вимог Закону «України «Про захист прав споживачів».

Обгрунтовуючи невідповідність спірного договору про надання споживчого кредиту вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», позивач посилався на висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 1943 від 17 жовтня 2016 року, яким встановлено:

- сукупна вартість кредиту у процентному значенні (реальна процентна ставка) на момент укладання кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13 листопада 2007 року складає 16,58%);

- сукупна вартість кредиту у грошовому виразі (абсолютне значення подорожчання кредиту), на момент укладання кредитного договору KGMDGK01580019 від 13листопада 2007 року складає 44141,50 дол. США (222914,55 грн.);

- при виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 13листопада 2007 року по 23 травня 2016 року та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 23 травня 2016 року, сукупна вартість кредиту у грошовому виразі (абсолютне значення подорожчання кредиту) за кредитним договором, становить 758688,98 грн.

За даними п. 7.1. кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13листопада 2007 року процентна ставка за користування кредитом становить 0,92% на місяць (11,04% річних). За даними додатку № 1 до кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року реальна процентна (сукупна вартість кредиту у процентному значенні) ставка становить 14,00%. Розрахована сукупна вартість кредиту у процентному значенні (реальна процентна ставка) на моменту укладення кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року складає 16,58% та не відповідає даним, наведеним в зазначеному додатку. В межах наявних матеріалів, сукупна вартість кредиту у грошовому виразі (абсолютне значення подорожчання кредиту) на момент укладення кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13листопада 2007 року не визначена.

Щомісячні платежі, що передбачені умовами кредитного договору на момент його укладення, становили: від 249,08 дол. США (1257,85 грн.) до 491,79 дол. США (2483,54 грн.).

При здійсненні позичальником платежів за офіційним курсом НБУ по відношенню гривні до долара США, в період з 13 листопада 2007 року по 23 травня 2016 року та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 23 травня 2016 року, щомісячні платежі по кредитному договору на момент його укладення становили: від 1205,62 грн. до 11911,52 грн.

Оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (у вигляді абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладення кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року, виконано з недотриманням «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року та Закону України «Про захист прав споживачів».(т.2,а.с.75-83).

Згідно ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. А також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договору зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов?язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків на шкоду споживачу. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для свідомого вибору.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного ним банку, а саме КБ «Приватбанк». В анкеті-заяві на видачу кредиту, своїм підписом підтвердив, що, отримав від банку всю передбачену законодавством інформацію перед укладенням договору(т.1,а.с.33).

Додатком № 1 до кредитного договору від 13 листопада 2007 року, укладеним між сторонами, підтверджується, що Банк надав відомості позичальнику про загальну вартість кредиту та щодо супутніх послуг (т.1 а.с.34).

Встановивши на підставі висновку експерта ті обставини, що банком не була надана позивачу повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту у частині, що стосується реальної процентної ставки, яка в ході виконання умов кредитного договору виявилась вищою, ніж зазначено у договорі, при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору недійсним. Суд прийняв до уваги, що позивач отримав кошти за договором в еквіваленті до іноземної валюти, з 2007 року виконував умови договору шляхом здійснення платежів. У випадку встановлення сплати процентів за користування кредитом у більшому розмірі, ніж той, що передбачений умовами договору, позивач має право на проведення відповідного перерахунку або повернення зайво сплачених коштів.

Висновки судово-економічної експертизи не спростовують презумпції правомірності правочину у цілому .

Доводи апеляційної скарги про ненадання відповідачем позивачу інформації щодо договорів страхування є безпідставними, оскільки вказані договори є самостійними окремими правочинами і питання про визнання їх недійсними позивач у позовній заяві не ставив.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані сторонами докази, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишається без змін.

Керуючись ст.268, п.1 ч.1ст. 374, ст.375, 381-383 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2018 року.

Головуюча суддя Л.В. Суровицька

Судді Т.М. Авраменко

В.В. Черненко