Рішення № 76333104, 30.08.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1598/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про:

визнання бездіяльності протиправною, щодо не закінчення виконавчого провадження №55504631, відкритого постановою від 11.01.2018р. на виконання вимоги ГУ ДФС в Одеській області про сплату боргу №Ф-851-23-У від 06.11.2017р. про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 20 470,08 грн.;

зобов'язання закінчити виконавче провадження №55504631, щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 20 470,08 грн., у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем, припинити чинність арешту належного майна та скасувати інші заходи примусового виконання по вказаному виконавчому провадженню.

Ухвалою суду від 14.05.2018р. відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою суду від 09.08.2018р. підготовче провадження по справі №815/1598/18 закрито.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з моменту державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, позивач перестала бути суб'єктом господарювання та відповідати за зобов'язаннями, які виникли у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.

Від позивача надійшла заява (07.06.2018р. за вхід. №16153/18) у якій позивач просила розглянути справу без її участі, у порядку письмового провадження. (а.с.75)

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином та завчасно, однак представник до судового засідання не з'явився. Згідно відзиву на позовну заяву (31.05.2018р. за вхід. №15392/18) представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю, з огляду на те, що закінчити виконавче провадження керуючись ч.1 п.3 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» є неможливим, оскільки норми діючого законодавства на які посилається боржник є неоднозначними, що не дає державному виконавцю особисто прийняти рішення про можливість завершити виконавче провадження. (а.с.48-49)

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позов відповідача, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 01.11.2006р. була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с.10-15)

У зв'язку з наявною у позивача станом на 31.10.2017р. заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 20 470,08 грн., ГУ ДФС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-851-23-У від 06.11.2017р. (а.с.9)

17.01.2018р. старшим державним виконавцем Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Куртєвою І.Д. відкрито виконавче провадження №55504631 з виконання вимоги про сплату боргу №Ф-851-23-У виданою 06.11.2017р. щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 20 470,08 грн.

Позивач у позовній заяві вказувала, що припинила підприємницьку діяльність, отже перестала бути суб'єктом господарювання та відповідати за зобов'язаннями, які виникли у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. (у редакції станом на дату виникнення правовідносин) - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно вимог статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1 1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Матеріали справи свідчать про те, що виконавче провадження було відкрито з виконання вимоги про сплату боргу №Ф-851-23-У виданою 06.11.2017р. щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 20 470,08 грн.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 55 Господарського Кодексу України, суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно статті 59 Господарського кодексу України припинення суб'єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.

Приписами пункту 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» №755-IV від 15.05.2003р. встановлено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Проте, статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. передбачено, що припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

З викладеного вбачається, що до фізичних осіб-підприємців застосовуються норми права, які регулюють діяльність юридичних осіб, оскільки правові підстави обов'язкового закриття виконавчого провадження щодо фізичних осіб-підприємців нормами законодавства не встановлені, тому до них мають бути застосовані норми для юридичних осіб.

Судом встановлено, що 08.02.2018р. за номером 25530060005004500 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1), що підтверджується також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 15).

Тобто, ФОП ОСОБА_1 як суб'єкт господарювання - ліквідовано.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 09.02.2018р. звернулась до державного виконавця з приводу закінчення виконавчого провадження, оскільки нею припинено підприємницьку діяльність, про що у Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зроблено відповідний запис державним реєстратором.

З поданих сторонами матеріалів вбачається, що ОСОБА_1, як фізична особа - підприємець - суб'єкт господарювання припинено (ліквідовано), що є підставою для закінчення виконавчого провадження щодо такого боржника.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, щодо визнання бездіяльності відповідача протиправною, щодо не закінчення виконавчого провадження №55504631, відкритого постановою від 11.01.2018р. на виконання вимоги ГУ ДФС в Одеській області про сплату боргу №Ф-851-23-У від 06.11.2017р. про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 20 470,08 грн.

Постановою Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008 року визначено, суд не може підміняти собою органи владних повноважень. Суд не може підміняти собою орган, рішення якого оскаржуються, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Така позиція узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Враховуючи встановлені судом обставини щодо неповного з'ясування відповідачем підстав для закінчення виконавчих дій щодо позивача, який згідно наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як суб'єкт господарювання - припинено, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача закінчити виконавче провадження №55504631, щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 20 470,08 грн., у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем, припинити чинність арешту належного майна та скасувати інші заходи примусового виконання по вказаному виконавчому провадженню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки з моменту державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, позивач перестала бути суб'єктом господарювання та відповідати за зобов'язаннями, які виникли у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанцій №31 від 03.04.2018р. та №64 від 26.04.2018р. позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн. (а.с. 6, 32)

Отже, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір сплачений позивачем.

Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 90, 139, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3; фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_4) до Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (місцезнаходження: м. Ізмаїл, просп. Миру, 23) про визнання бездіяльності протиправною, щодо не закінчення виконавчого провадження №55504631, відкритого постановою від 11.01.2018р. на виконання вимоги ГУ ДФС в Одеській області про сплату боргу №Ф-851-23-У від 06.11.2017р. про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 20470,08 грн.; зобов'язання закінчити виконавче провадження №55504631, щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 20 470,08 грн., у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем, припинити чинність арешту належного майна та скасувати інші заходи примусового виконання по вказаному виконавчому провадженню - задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (місцезнаходження: м. Ізмаїл, просп. Миру, 23), щодо не закінчення виконавчого провадження №55504631, відкритого постановою від 11.01.2018р. на виконання вимоги ГУ ДФС в Одеській області про сплату боргу №Ф-851-23-У від 06.11.2017р. про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3; фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_4) боргу у сумі 20 470,08 грн. - протиправною.

Зобов'язати Ізмаїльський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (місцезнаходження: м. Ізмаїл, просп. Миру, 23), закінчити виконавче провадження №55504631, щодо стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3; фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_4) боргу у сумі 20 470,08 грн., у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем, припинити чинність арешту належного майна та скасувати інші заходи примусового виконання по вказаному виконавчому провадженню.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (місцезнаходження: м. Ізмаїл, просп. Миру, 23) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3; фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_4) судові витрати у розмірі 1409,60 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення суду складений та підписаний суддею 07.09.2018р.

Суддя Балан Я.В.