Рішення № 76323070, 19.04.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2018 року м. Київ № 810/493/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Васильківської міської ради Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до управління соціального захисту населення Васильківської міської ради Київської області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні йому статусу інваліда війни та зобов’язання у наданні такого статусу з видачею відповідного посвідчення.

Свої вимоги мотивує тим, що він є пенсіонером, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалідом ІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, а тому на підставі пункту 9 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на встановлення йому статусу інваліда війни з видачею посвідчення відповідного зразка та вважає дії відповідача, щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни та видачі йому відповідного посвідчення протиправними, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У поданому 20.04.2018 р. письмовому запереченні відповідач зазначив, що підставою відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни стало неподання довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, додатково зазначивши, що позивач має посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС і цей юридичний факт встановлено. Одночасне надання йому іншого статусу суперечить нормам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захитсту".

Ухвалою суду від 19.03.2018 відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі.

Дослідивши наявні у справі докази, встановивши фактичні обставини справи з наданням їм відповідної правової оцінки, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке:

позивач - ОСОБА_1, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії А №424454 від 01.03.2000 р., виданим Київською облдержадміністрацією, з вкладкою №605356 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно витягу із акту огляду МСЕК серії КИО-І №250467 йому була встановлена друга група інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Інвалідність встановлена довічно.

Відповідно до експертного висновку центральної міжвідомчої експертної комісії від 15.02.2006 р. №6224 було виявлено причинний зв'язкок хвороби позивача, який пов'язаний з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС .

В грудні 2017 р., ОСОБА_1 звернувся до управління соціального захисту населення Васильківської міської ради Київської області з заявою про встановлення йому статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Листом від 10.01.2018 р. за №05-130/04, відповідач відмовив в наданні статусу інваліда війни у зв'язку з відсутністю підтверджуючих розпорядчих документів щодо факту виконання ним заходів по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони.

Надаючи правової оцінки спірним відносинам, суд зважає на таке: відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

У відповідності до чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і ОСОБА_2 ОСОБА_2 СРСР № 1111-1976 року; наказу заступника ОСОБА_2 оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986 року, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної ОСОБА_2 народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 року № 01, від 30.04.1986 року № 2, від 04.05.1986 року № 16, від 19.05.1986 року № 52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.

З урахуванням викладеного, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Таким чином, особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно довідки №13 від 17.03.2005 р. ВАТ "Спеціалізованого монтажного управління №24" був відряджений для участі в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС терміном з 19.02.1987 р. по 22.02.1987 р. та приймав участь на будівництві водоводу для відводу зараженої дощової і талої води.

Окрім того, у довідці від 05.01.2018 р. №2018 ПАТ "Спеціалізованого монтажного управління №24" зазначається, що з первинних документів збереглися книги реєстрації наказів на відрядження по СМУ №24, та особові рахунки заробітної плати працівникам СМУ №24. ОСОБА_1 знаходився у відрядженні та виконував роботи в зоні ЧАЕС з 19.02.1987 р. по 22.02.1987 р. Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років, отже і позивач.

Таким чином, суду були подані документи на підтвердження того, що ОСОБА_1 брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а відтак, суд вважає, що позивач має право на встановлення статусу інваліда війни.

Згідно п. 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету ОСОБА_2 України № 302 від 12 травня 1994 року - «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина. Пунктом 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни передбачено, що посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Примайючи до уваги вищевикладене суд вважає, що у позивача наявне право на встановлення статусу інваліда війни відповідно до п.9 ч.2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачу відповідного посвідчення у зв'язку з чим відмова управління соціального захисту населення Васильківської міської ради від 10.01.2018 р., викладену в листі №05-130/04 суд вважає протиправною.

Натомість, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача встановити статус інваліда війни з видачею відповідного посвідчення, оскільки такі дії утворюють дискреційні повноваження відповідача.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

В Рекомендаціях Комітету ОСОБА_2 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

За результатами розгляду заяви позивача про надання йому статусу інваліда війни, відповідач прийняв рішення, яким відмовив у наданні такого статусу, чим фактично реалізував свої дискреційні повноваження. Проте, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям, закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не може втручатися у ці повноваження виконавчих органів та перебирати на себе їх функції.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Таким чином, позовні вимоги щодо зобов'язання надати статус інваліда війни та видачі посвідчення, розцінюються судом саме як вимога про втручання в дискреційні повноваження відповідача, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При вирішенні справи суд керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи спірні дії відповідача, суд виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії. З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства та встановлених обставин даної справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість частини заявлених позивачем вимог.

Одночасно, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд, використовуючи положення ч.2 ст.9 КАС, виходить за межі заявлених вимог та зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зроблених по цій справі.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Васильківської міської ради Київської області (вул. Володимирська, 25, м. Васильків, Київська область, 08600, код ЄДРПОУ 03190805) щодо відмови ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 08600, ІПН 48712119180) у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Зобов'язати управління соціального захисту населення Васильківської міської ради Київської області (вул. Володимирська, 25, м. Васильків, Київська область, 08600, код ЄДРПОУ 03190805) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 08600, ІПН 48712119180) щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення з урахуванням висновків суду по цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Брагіна О.Є.