Рішення № 76323064, 30.08.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року Справа № 915/172/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi ОСОБА_1,

за участю:

секретаря судового засідання Долгової А.О.,

представників позивача: ОСОБА_2, дов. №5 від 29.12.2017;

представника відповідача: ОСОБА_3, дов. №8590 від 18.12.2017;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”

(54020, м.Миколаїв, вул.Громадянський узвіз, буд.1/1),

до відповідача: Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (01135, м.Київ, пр.-т Перемоги, буд.14) в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23),

про: - зобов’язання відповідача припинити протиправні дії з односторонньої відмови від виконання зобов’язання за Договором про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013 і зобов’язання здійснити складання, підписання та надання позивачу ОСОБА_4 наданих послуг (виконаних робіт) згідно Договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013 за період з січня 2016 року до лютого 2018 року та в подальшому протягом строку дії Договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013;

- зобов’язання відповідача припинити протиправні дії з односторонньої відмови від виконання зобов’язання за Договором про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013 і зобов’язання забезпечити виконання господарських зобов’язань щодо оплати за сервітут шляхом дотримання порядку розрахунків, надання відповідних рахунків та належного прийняття платежів за користування сервітутом, внесених позивачем за період з січня 2016 року до лютого 2018 року та в подальшому протягом строку дії Договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013;

- зобов’язання відповідача зареєструвати Податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних належними датами надання послуг за Договором про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013 за період з січня 2016 року до лютого 2018 року та в подальшому протягом строку дії Договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013;

- стягнення пені за порушення господарського зобов’язання у розмірі 1075481,95 грн та штраф за прострочення понад 30 днів у розмірі 205693,26 грн.

Згідно заяви про уточнення позовних вимог №255 від 16.04.2018 (вхід.№4593/18 від 17.04.2018):

- визнання протиправними дій відповідача з односторонньої відмови від виконання зобов'язання за Договором №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту, що полягає в ухиленні від складання, підписання та надання позивачу ОСОБА_4 наданих послуг (виконаних робіт), відмови у прийнятті платежів за користування сервітутом, внесених позивачем;

- зобов’язання відповідача припинити протиправні дії з односторонньої відмови від виконання зобов’язання за Договором №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту;

- зобов’язання відповідача виконати зобов’язання за Договором №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту в натурі шляхом: складання, підписання та надання відповідачу ОСОБА_4 наданих послуг (виконаних робіт) за період з січня 2016 року до лютого 2018 року; прийняття платежів за користування сервітутом, внесених відповідачем за період з січня 2016 року до лютого 2018 року; реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних належними датами надання послуг за період з січня 2016 року до лютого 2018 року.;

- стягнення з відповідача на користь позивача пені за порушення господарського зобов’язання у розмірі 446893,12 грн та штрафу за прострочення понад 30 днів у розмірі 205693,26 грн, -

в с т а н о в и в:

27.02.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №144 від 26.02.2018, в якій просило суд зобов’язати Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Миколаївського морського порту): 1) припинити протиправні дії з односторонньої відмови від виконання зобов’язання за Договором про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013 і здійснити складання, підписання та надання позивачу ОСОБА_4 наданих послуг (виконаних робіт) згідно Договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013 за період з січня 2016 року до лютого 2018 року та в подальшому протягом строку дії Договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013; 2) припинити протиправні дії з односторонньої відмови від виконання зобов’язання за Договором про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013 і забезпечити виконання господарських зобов’язань щодо оплати за сервітут шляхом дотримання порядку розрахунків, надання відповідних рахунків та належного прийняття платежів за користування сервітутом, внесених позивачем за період з січня 2016 року до лютого 2018 року та в подальшому протягом строку дії Договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013; 3) зареєструвати Податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних належними датами надання послуг за Договором про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013 за період з січня 2016 року до лютого 2018 року та в подальшому протягом строку дії Договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013; а також 4) стягнути з відповідача пеню за порушення господарського зобов’язання у розмірі 1075481,95 грн та штраф за прострочення понад 30 днів у розмірі 205693,26 грн.

17.04.2018 позивач подав до Господарського суду Миколаївської області заяву про уточнення позовних вимог №255 від 16.04.2018 (т.2 а.с.248-257), в якій просить суд: 1) визнати протиправними дії відповідача з односторонньої відмови від виконання зобов'язання за Договором №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту, що полягає в ухиленні від складання, підписання та надання позивачу ОСОБА_4 наданих послуг (виконаних робіт), відмови у прийнятті платежів за користування сервітутом, внесених позивачем; 2) зобов’язати відповідача припинити протиправні дії з односторонньої відмови від виконання зобов’язання за Договором №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту; 3) зобов’язати відповідача виконати зобов’язання за Договором №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту в натурі шляхом: складання, підписання та надання відповідачу ОСОБА_4 наданих послуг (виконаних робіт) за період з січня 2016 року до лютого 2018 року; прийняття платежів за користування сервітутом, внесених відповідачем за період з січня 2016 року до лютого 2018 року; реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних належними датами надання послуг за період з січня 2016 року до лютого 2018 року; 4) стягнути з відповідача на користь позивача пеню за порушення господарського зобов’язання у розмірі 446893,12 грн та штраф за прострочення понад 30 днів у розмірі 205693,26 грн.

Таким чином, позовні вимоги суд розглядає з врахуванням заяви №255 від 16.04.2018, якою позивач фактично змінив предмет позову. Підставі позову залишились незмінними.

В якості правових підстав позову позивач посилається на положення статей 20, 22, 193, 216, 217, 231 Господарського кодексу України, статей 15, 16, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 615, 623, 629 Цивільного кодексу України, відповідних умов Договору про встановлення сервітуту №А6-А від 10.07.2013, з врахуванням змін внесених додатковими угодами №1 та 2 (далі - Договір).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає наступне.

Протягом строку дії Договору №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту, у тому числі протягом періоду з січня 2016 року до лютого 2018 року позивач належним чином користувався причалом №9 та причальною інфраструктурою у відповідності з визначеною метою сервітуту та з повним дотриманням умов Договору, однак відповідач, починаючи з січня 2016 року протиправно та без належних підстав в односторонньому порядку припинив виконання своїх зобов'язань за Договором щодо: оформлення та надання ОСОБА_2 наданих послуг і рахунків на оплату; прийняття оплати за Договором; реєстрації податкових накладних. Оформлення користування причалом №9 та причальною інфраструктурою у розрахункові періоди, починаючи від січня 2016 року до лютого 2018 року, закінчувались ігноруванням відповідачем вимог Договору щодо виставлення рахунків, прийняття здійснених позивачем платежів та виконання податкових зобов'язань.

Позив зазначає, що станом на день звернення до суду з позовом він продовжує належним чином користуватися причалом №9 та причальною інфраструктурою для забезпечення можливості здійснення ним стивідорної діяльності, навантажувально-розвантажувальних робіт, однак не виконання відповідачем обумовлених Договором зобов'язань призводить до негативних наслідків для позивача: накопичення заборгованості, понесення збитків, не відповідне оформлення податкових зобов'язань, у зв'язку з чим, позивач на виконання умов діючого Договору, не отримуючи від відповідача належних ОСОБА_2 виконаних робіт та підтверджуючи користування причалом №9 та причальною інфраструктурою у 2016, 2017 роках та до цього часу - підписував зі свого боку та надавав відповідачу супровідними листами для підписання з його боку відповідні ОСОБА_2 наданих послуг (виконаних робіт).

У кожному листі позивач просив відповідача підписати ОСОБА_2 наданих послуг (виконаних робіт) та прийняти належну оплату за Договором, а також зареєструвати належні Податкові накладні датами надання послуг. Натомість, відповідач, всі кошти, які надходили на його розрахунковий рахунок в якості плати за сервітут причалу та причальної інфраструктури, повертав позивачу як помилково перераховані та зазначав, що: 1) оскільки користування причалом та причальною інфраструктурою відбувається на підставі споживання спеціалізованої послуги, то в такому випадку, не виникає потреби у надані послуг у складі договору про встановлення сервітуту, таким чином складення акту є неможливим у зв'язку з відсутністю господарських операцій між сторонами в межах взаємовідносин за Договором; 2) з урахуванням ст.201 Податкового кодексу України, не є обов'язковим складання та реєстрація податкової накладної у зв'язку з відсутністю первинних документів, які підтверджують надання послуг відповідно до договору про встановлення сервітуту, та самого факту надання та споживання таких послуг; 3) всі кошти, що надходять на його розрахунковий рахунок в якості плати за сервітут причалу та причальної інфраструктури, будуть повертатися на адресу позивача як помилково перераховані.

На думку позивача, в зв’язку з протиправністю дій відповідача в односторонній відмові від виконання зобов'язання за Договором, що виявляється у вчиненні перешкод позивачу в здійсненні свого права сервітуту на умовах Договору, у порушенні порядку розрахунків через не надання та відмову надавати позивачу акти наданих послуг, рахунки на сплату за користування сервітутом та через не приймання і відмову приймати відповідні платежі, відповідач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Крім того, у зв’язку з невиконанням відповідачем вказаних вище умов Договору, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення штрафні санкції у вигляді пені та штрафу.

Відповідач у відзиві на позов (т.2 а.с.206-210) та у відзиві на заяву про уточнення позовних вимог (т.3 а.с.5-7) заперечує проти вимог позивача та просить суд відмовити у їх задоволенні повністю, посилаючись на те, що за змістом Договору №А6-А від 10.07.2013 сторонами не передбачено умов, згідно яких відповідач має складати, направляти та підписувати акти наданих послуг, складати податкові накладні та приймати оплату коштів. Тому, на думку відповідача, позивач не може вимагати вчинення таких дій, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на матеріальному праві, а тому зобов’язання з приводу надання послуг сервітуту з боку відповідача не порушено та не прострочено.

Крім того, відповідач зазначає, що нарахування позивачем пені та штрафу за не складення актів наданих послуг, неприйняття оплати за договором сервітуту, є безпідставним, оскільки ні Договором ні законом, а саме положеннями ст.231 Господарського кодексу України, не визначено штрафні санкції та їх розмір за невиконання зобов'язань з прийняття оплати за сервітут та не підписання/не складення актів наданих послуг за договором сервітуту.

Ухвалою суду від 05.03.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

17.04.2018 суд за клопотанням відповідача продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

04.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Під час судового розгляду справи сторонами неодноразово подавались до суду клопотання про відкладення розгляду з метою врегулювання спору мирним шляхом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі – Конвенція) визначено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 13 Конвенції встановлює право кожного на ефективний засіб юридичного захисту.

Стаття 42 ГПК України, одним із прав сторін у справі визначає право брати участь у судових засіданнях, заперечувати проти доводів та міркувань інших учасників судового процесу, заявляти клопотання.

Крім того, господарське судочинство діє виходячи із принципу диспозитивності, сутність якого полягає в нерозривній єдності двох елементів – свободи вибору варіанту захисту порушеного права і свободи розсуду сторони при обранні варіантів поведінки в процесі захисту свого права. Він закріплює право сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вільно здійснювати в господарському суді свої матеріальні і процесуальні права та розпоряджатися ними.

Враховуючи викладене, на думку суду, прийняття рішення по справі, за наявності обґрунтованих клопотань сторін про відкладення розгляду справи для врегулювання спору у добровільному порядку, могло б призвести до порушення прав сторін на справедливий і публічний розгляд їх справи, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950.

В подальшому, представник позивача підтримав доводи, викладені у позові, в заяві про уточнення позовних вимог, відповіді на відзив, а представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзивах на позов та на заяву про уточнення позовних вимог.

У судовому засіданні 30.08.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

10.07.2013 між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (володілець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Нікморсервіс Ніколаєв” (користувач) укладено договір №А6-А про встановлення сервітуту (далі - Договір) (а.с.27-38).

З преамбули Договору вбачається, що його укладено у зв'язку з необхідністю виконання відповідачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №9 з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії, підкранові колії, ділянки колій, стрілочні переводи), а також забезпечення позивачем можливості користування відповідачем вказаними причалами і причальною інфраструктурою.

Згідно з п.1.1 Договору, сервітут встановлюється щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Відповідно до п.2.1 Договору, сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури.

За положеннями п.3.1 Договору, видом права сервітуту є право користування майном (причалами та причальною інфраструктурою) згідно з Планом-схемою причалу №9 та причальної інфраструктури (Додаток №1, який є невід’ємною частиною цього договору), наступною довжиною:

- причал №9 (інв.№1031036) - 209,0 м.п, технологічна ширина 14,50 м.п;

- залізнична колія №33 (інв.№1031079) - 202,5 м.п;

- залізнична колія №36 (інв.№1031080) - 202,5 м.п;

- підкранові колії (інв.№1031065) – 202,5 м.п у дві нитки.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у п. 3.1 даного договору.

Умовами п.4.1 Договору визначено, що зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з п.3.1 договору. Сервітут є строковим та оплатним. (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п.4.4 Договору сервітут, встановлений за даним договором, є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України. Сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою (п. 4.5 Договору).

Згідно п.5.1 Договору, в редакції додаткової угоди №2 від 21.08.2015 до нього, плата за сервітут за місяць складає: - причал №9 (інв.№1031036) - 199571,49 грн без ПДВ; залізничні колії №33, 36 (інв.№1031079, №1031080) - 2 633,14 грн без ПДВ; підкранові колії (інв.№1031065) - 1856,15 грн без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 5.3 Договору визначено, що оплата в розмірі, визначеному п.5.1, 5.2 даного Договору, здійснюється користувачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок володільця на підставі акту наданих послуг підписаного обома сторонами згідно виставленого рахунку щомісячно до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Відповідно до пунктів 7.1.4 та 7.1.5 Договору користувач, зокрема, зобов'язаний до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим повертати володільцю підписані акти наданих послуг та щомісячно до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим, згідно виставленого рахунку володільця, вносити плату за користування сервітутом за попередній місяць.

Згідно з пунктів 8.1, 8.2 Договору володілець приймає на себе обов’язки не чинити перешкод користувачу в здійсненні свого права сервітуту на умовах даного договору.

Відповідно до п.8.3 Договору володілець, зокрема, приймає на себе обов’язок щомісячно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надавати користувачу рахунок на сплату за користування сервітутом, який оформляється на підставі акту наданих послуг.

Пунктом 11.1 Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов’язань за даним договором, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.

Згідно з п.14.1 Договору, договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 6 (шести) місяців з набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомив володільця про наміри припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгований на 6 (шість) місяців на тих самих умовах.

Відповідно до п.14.4 Договору одностороннє розірвання даного договору з ініціативи володільця не допускається.

Цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди (п.14.5 Договору).

Згідно п.14.6 Договору, цей договір припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також у випадку передання об’єкта сервітуту користувачу в оренду.

Відповідно до п.16.4 Договору, яким Договір було доповнено додатковою угодою №1 від 08.08.2013 до нього, всі права та обов’язки володільця, які передбачені цим договором, виконуються Миколаївською філією Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрацією Миколаївського морського порту), в т.ч. ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів тощо.

На момент розгляду даного спору Договір є чинним.

Позивач зазначає, що він належним чином користується причалом №9 та причальною інфраструктурою у відповідності з визначеною метою сервітуту та з повним дотриманням умов Договору. Однак, Відповідач починаючи з січня 2016 року припинив оформлювати та надавати позивачу ОСОБА_4 наданих послуг і рахунків на оплату, приймати оплату за Договором, реєструвати податкові накладні, що представником відповідача не заперечується.

10.02.2016 сплив термін, встановлений п.8.3 Договору, згідно якого відповідач мав виставити позивачеві рахунок на сплату за користування сервітутом.

В зв’язку з неотриманням зазначеного рахунку, позивач звернувся до відповідача з листом №58 від 11.02.2016 (т.1 а.с.84-86) щодо підписання ОСОБА_2 наданих послуг (виконаних робіт) від 31.01.2016 (т.1 а.с.88), котрий в двох екземплярах був складений та підписаний позивачем на підтвердження факту прийняття наданих за Договором послуг та долучений ним до листа. Вказаним листом позивач також повідомив відповідача про здійснення оплати за користування сервітутом на загальну суму 244872,94 грн (з ПДВ), в підтвердження чого додав до листа платіжне доручення №297 від 11.02.2016 (т.1 а.с.87).

12.02.2016 відповідач повернув позивачу перераховані за платіжним дорученням №297 від 11.02.2016 грошові кошти з посиланням на те, що вони були «перераховані помилково», що підтверджується випискою по особовим рахункам позивача за 12.02.2016 (т.1 а.с.156).

Позивач, у свою чергу, листом №62 від 12.02.2016, котрий відповідач отримав 15.02.2016, підтвердив вірність здійснення оплати за Договором та повідомив відповідача про неправомірність дій з неприйняття грошових коштів і попередив про податкове зобов'язання щодо необхідності реєстрації належної податкової накладної датою отримання грошових коштів - 11.02.2016, а також вказав на повторне проведення оплати у розмірі 244 872,94 грн (з ПДВ) за користування сервітутом у січні 2016 за Договором, що підтверджується платіжним дорученням №314 від 12.02.2016 (т.1 а.с.91)

15.02.2016 відповідач повернув позивачу перераховані за платіжним дорученням №314 від 12.02.2016 грошові кошти з посиланням на те, що вони були «перераховані помилково», що підтверджується випискою по особовим рахункам позивача за 15.02.2016 (т.1 а.с.157).

Листом №66 від 16.02.2016 (а.с.92, 93) позивач повторно підтвердив сплату грошових коштів на загальну суму 244 872,94 грн (з ПДВ) за користування сервітутом у січні 2016, надавши нове платіжне доручення №319 від 15.02.2016, та додатково повідомив, що з огляду на дійсність Договору та правильність проведення оплати позивач не буде реєструвати розрахунок коригування повернення грошових коштів.

Позивач в подальшому неодноразово в період з 16.02.2016 по 16.05.2016 проводив оплати кожного разу у розмірі 244872,94 грн (з ПДВ) за користування сервітутом у січні 2016 за Договором, що підтверджується платіжними дорученнями №320 від 16.02.2016, №353 від 19.02.2016, №360 від 22.02.2016, №378 від 23.02.2016, №381 від 24.02.2016, №399 від 25.02.2016, №400 від 26.02.2016, №402 від 29.02.2016, №403 від 01.03.2016, №437 від 02.03.2016, №440 від 03.03.2016, №445 від 04.03.2016, №453 від 09.03.2016, №467 від 14.03.2016, №472 від 15.03.2016, №474 від 16.03.2016, №526 від 18.03.2016, №534 від 21.03.2016, №561 від 24.03.2016, №632 від 28.03.2016, №690 від 04.04.2016, №740 від 11.04.2016, №769 від 14.04.2016, №775 від 18.04.2016, №941 від 27.04.2016, №942 від 28.04.2016, №949 від 29.04.2016 (т.1 а.с.96, 98, 100, 102, 104, 106, 108, 110, 112, 114, 116, 118, 119, 121, 123, 124, 126, 128, 130, 132, 134, 136, 138, 139, 141, 142, 145).

Листами №67 від 17.02.2016, №76 від 22.02.2016, №78 від 22.02.2016, №80 від 24.02.2016, №84 від 24.02.2016, №90 від 26.02.2016, №91 від 26.02.2016, №99 від 01.03.2016, №104 від 01.03.2016, №106 від 03.03.2016, №110 від 04.03.2016, №115 від 10.03.2016, №126 від 14.03.2016, №132 від 17.03.2016, №141 від 21.03.2016, №147 від 22.03.2016, №161 від 25.03.2016, №174 від 30.03.2016, №201 від 06.04.2016, №231 від 13.04.2016, №249 від 19.04.2016, №288 від 29.04.2016, №312 від 11.05.2016 (т.1 а.с.95, 97, 99, 101, 103, 105, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 120, 122, 125, 127, 129, 131, 133, 135, 137, 140, 143, 144) позивач повторно підтверджував сплату грошових коштів на загальну суму 244872,94 грн (з ПДВ) за користування сервітутом у січні 2016 та додатково повідомляв, що з огляду на дійсність Договору та правильність проведення оплати позивач не буде реєструвати розрахунок коригування повернення грошових коштів та вимагав від відповідача прийняти належну за діючим Договором оплату та зареєструвати відповідні податкові накладні датою отримання коштів.

Кожного разу відповідач повертав позивачу перераховані за вказаними платіжними дорученнями грошові кошти з посиланням на те, що вони були «перераховані помилково», що підтверджується виписками по особовим рахункам позивача за період з 16.02.2016 по 02.06.2017 (а.с.158-204).

Позивач на виконання умов Договору, не отримуючи від відповідача ОСОБА_4 виконаних робіт підписував зі свого боку та надавав відповідачу супровідними листами для підписання з його сторони відповідні ОСОБА_2 наданих послуг (виконаних робіт) за період з лютого 2016 по грудень 2017 включно з проведенням необхідної оплати за користування сервітутом кожного разу в розмірі 244872,94 грн (т.1 а.с.205 – 241, т.2 а.с.1 - 111):

У кожному листі позивач просив підписати ОСОБА_2 наданих послуг (виконаних робіт) та прийняти належну оплату за Договором, а також зареєструвати податкові накладні датами надання послуг.

Листами №18-19/1452 від 03.03.16, №18-19/1219 від 25.02.16, №18-19/1311 та №18-19/1312 від 29.02.16, №18-19/1529 від 10.03.16, №18-19/1657 та №18-19/1656 від 15.03.16, №18-19/2120 від 31.03.16, №18-19/2376 від 11.04.16, №18-19/3688 від 02.07.16, №18-19/4572 від 10.08.16, №18-01/4554 від 09.08.16, №18-19/5074 від 14.09.16, №18-19/5255 від 22.09.16 та №18-19/5285 від 23.09.16, №18-09/2622 від 12.04.2017 (т.2 а.с.112-141) відповідач кожного разу повертав позивачу акти наданих послуг (виконаних робіт) та сплачені кошти як «помилково перераховані» та повідомляв, що з 01.01.2016 послуга щодо користування сервітутом причалів та причальної інфраструктури не надається та, відповідно, плата за дану послугу не стягується, оскільки з 01.01.2016 набрали чинності постанова КМУ від 07.07.2015 «Про внесення змін в додаток до постанови КМУ від 03.06.2013 №405» та наказ Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 №541 «Про затвердження тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України», а також просив позивача терміново сплатити дебіторську заборгованість за послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу.

Позивач зазначає, що неналежне виконання з боку відповідача умов Договору, чим порушується право позивача на здійснення ним права сервітуту на умовах даного договору, стало підставою для звернення його до суду з даним позовом.

На підставі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема: примусове виконання обов'язку в натурі та відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Дана норма кореспондується з положеннями ст.20 Господарського кодексу України, якою визначено тотожні способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, у тому числі, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, присудження до виконання обов'язку в натурі, застосування штрафних санкцій.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Спосіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або бездіяльністю учасниками справи.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

У відповідності до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 ГК України).

Частинами 1, 2 ст.180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до приписів ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За нормами ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що у листах №18-19/1452 від 03.03.16, №18-19/1219 від 25.02.16, №18-19/1311 та №18-19/1312 від 29.02.16, №18-19/1529 від 10.03.16, №18-19/1657 та №18-19/1656 від 15.03.16, №18-19/2120 від 31.03.16, №18-19/2376 від 11.04.16, №18-19/3688 від 02.07.16, №18-19/4572 від 10.08.16, №18-01/4554 від 09.08.16, №18-19/5074 від 14.09.16, №18-19/5255 від 22.09.16 та №18-19/5285 від 23.09.16, №18-09/2622 від 12.04.2017 (т.2 а.с.112-141), якими відповідач повертав всі направлені йому позивачем акти наданих послуг (виконаних робіт) та сплачені кошти як «помилково перераховані» відповідачем повідомлялось, що з 01.01.2016 послуга щодо користування сервітутом причалів та причальної інфраструктури не надається та, відповідно, плата за дану послугу не стягується, оскільки з 01.01.2016 набрали чинності постанова КМУ від 07.07.2015 «Про внесення змін в додаток до постанови КМУ від 03.06.2013 №405» та наказ Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 №541 «Про затвердження тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України», а також просив позивача терміново сплатити дебіторську заборгованість за послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу.

Тобто, підставою відмови у складанні актів, виставленні рахунків, неприйняття від позивача платежів за користування сервітутом та відмова у видачі та реєстрації податкових накладних є твердження відповідача, що ним надаються позивачу послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, а не послуга щодо користування сервітутом причалів та причальної інфраструктури на підставі Договору.

Однак, як вбачається з рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.06.2016 у справі №915/406/16, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016, Державному підприємству “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Миколаївського морського порту) відмовлено у задоволені позову щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” плати за спеціалізовані послуги із забезпечення доступу у січні 2016 портового оператора до причалу у розмірі 359925,50 грн, та встановлено, що право користування та доступ до причалу для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт відповідач - ТОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” набув на підставі укладеного між сторонами договору сервітуту від 10.07.2013, а не у зв’язку із наданням позивачем - ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Миколаївського морського порту) спеціалізованої послуги з надання доступу до причалів.

Відповідно до положень ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Жодних доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов’язання за Договором визначені п.5.3, 7.1.4, 7.1.5, 8.3, відповідач, у порушення приписів ст.ст.73, 74 ГПК України, суду не надав, та не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, навпаки, підтверджують неналежне виконання відповідачем зобов’язань за Договором, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

За таких обставин, суд у даній справі приходить до висновку, що дії відповідача щодо ухилення від складання, підписання та надання позивачу ОСОБА_4 наданих послуг (виконаних робіт) за Договором, відмови у прийнятті платежів за користування сервітутом, внесених позивачем, - є протиправними, а тому суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача вчинити вказані дії.

Таким чином, вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача виконати зобов'язання за Договором №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту в натурі шляхом: складання, підписання та надання Товариству з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» ОСОБА_2 наданих послуг (виконаних робіт) за період з січня 2016 року до лютого 2018 року; прийняття платежів за користування сервітутом, внесених Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» за період з січня 2016 року до лютого 2018 року, належним чином обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно абз.1 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період, що є порушенням прав позивача.

Вказані приписи Податкового кодексу України також спростовують твердження відповідача, що зобов’язання його здійснити реєстрацію податкових накладних є втручанням у його господарську діяльність.

Таким чином, вимога позивача щодо зобов’язання відповідача виконати зобов'язання за Договором №А6-А від 10.07.2013 шляхом реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних належними датами надання послуг за період з січня 2016 року до лютого 2018 року, належним чином обґрунтована і також має бути задоволена.

Щодо позовних вимог про зобов’язання відповідача припинити протиправні дії з односторонньої відмови від виконання зобов’язання за Договором, то суд відмовляє в їх задоволенні, оскільки вважає, що задоволення даних вимог жодним чином не відновить порушене відповідачем право чи законний інтерес позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, то суд в цій частині задовольняє позовні вимог в повному обсязі враховуючи наступне.

Частиною 1 ст.509 Цивільного кодексу України встановлено, що правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку є зобов'язанням.

У відповідності до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

У п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України» зазначено, що спеціальні норми Господарського кодексу України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу України, які містять відповідне загальне регулювання.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст.230 та ч.4 ст.231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п.11.1 Договору за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань за даним Договором, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.

Сторони в Договорі не передбачили інші господарські санкції, а тому за невиконання або неналежне виконання зобов'язань вони повинні нести відповідальність, встановлену законом.

Зі змісту ч.2 ст.231 Господарського кодексу України вбачається, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, ч.2 ст.231 ГК України встановлює розмір пені та штрафу за прострочення виконання робіт, надання послуг, а не за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Відповідно до ч.2 ст.22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність Цих суб'єктів.

Відповідач є державним підприємством, заснованим Міністерством інфраструктури України, 100% статутного капіталу якого належить державі, а тому він є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Вище судом встановлено, що відповідач за Договором сервітуту прострочує виконання не грошових зобов'язань, а допускає прострочення зобов’язання зі своєчасного виставлення рахунків на сплату за користування сервітутом та ухиляється від складання та підписання актів наданих послуг, а тому до відповідача можуть бути застосовані штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України у вигляді стягнення пені у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а також штрафу у розмірі 7 відсотків вказаної вартості за прострочення понад тридцять днів.

Вартість послуг, з яких допущено прострочення виконання, щомісячно становить 244872,94 грн – помісячна плата за сервітут, щодо якої відповідач ухиляється від виставлення рахунків на сплату за користування сервітутом та від складання та підписання актів наданих послуг.

Відповідно до п.8.3 Договору відповідач зобов'язується щомісячно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надавати позивачу рахунок на сплату за користування сервітутом, який оформлюється на підстав акту наданих послуг, а тому з 11 числа місяця, наступного за розрахунковим відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом ч.2 ст.258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

З розрахунків вбачається, що позивачем штрафні санкції нараховані окремо за кожен місяць, в якому відповідач порушив строки виконання зобов'язань за Договором, а саме з січня 2017 по січень 2018 на суму 244872,94 грн з врахуванням положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Перевіривши розрахунки позивача за допомогою програмного комплексу “Законодавство” суд вважає їх вірними та обґрунтованими відповідно до вимог чинного законодавства, а саме ч.2 ст.231, ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. У випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст.129 ГПК України). Враховуючи, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти на нього судовий збір у повному обсязі, а саме в сумі 24503,63 грн.

Керуючись ст.ст.73,74, 76-79, 91, 210, 220, 232, 233, 238,240,241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Миколаївського морського порту) з односторонньої відмови від виконання зобов'язання за Договором №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту, що полягає в ухиленні від складання, підписання та надання Товариству з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» ОСОБА_2 наданих послуг (виконаних робіт), відмови у прийнятті платежів за користування сервітутом, внесених Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ».

3. Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Миколаївського морського порту) виконати зобов'язання за Договором №А6-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту в натурі шляхом: складання, підписання та надання Товариству з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» ОСОБА_2 наданих послуг (виконаних робіт) за період з січня 2016 року до лютого 2018 року; прийняття платежів за користування сервітутом, внесених Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» за період з січня 2016 року до лютого 2018 року; реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних належними датами надання послуг за період з січня 2016 року до лютого 2018 року.

4. Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Миколаївського морського порту) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» 446893,12 грн пені, 205 693,26 грн штрафу та 24503,63 грн судового збору.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 05 вересня 2018 року.

Суддя М.В. Мавродієва