Постанова № 76315130, 06.09.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/5377/17 06.09.2018

Провадження №22-ц/784/1417/18

П О С Т А Н О В А

Єдиний унікальний номер судової справи: 487/5377/17

Провадження №22-ц/784/1417/18

Категорія 54 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Постанова

іменем України

06 вересня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого – Самчишиної Н.В.,

суддів: Прокопчук Л.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання –Гавор В.Б.,

за участю: представника позивачів - ОСОБА_2,

- представника відповідачів - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Сухаревич З.М., вступна та резолютивна частини якого проголошені цього ж дня у приміщенні цього ж суду о 13 год. 00 хв., повний текст складено 26 червня 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи без самостійних вимог: Департамент з надання адміністративних послуг по реєстрації прав на нерухоме майно Миколаївської міської ради, Миколаївська міська рада, відділ у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру Миколаївської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації,

встановила:

09 жовтня 2017 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Департамент з надання адміністративних послуг по реєстрації прав на нерухоме майно Миколаївської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації.

Позивачі зазначали, що земельна ділянка, на якій розташовані належні їм по 1/2 частині будинку по вул. Скороходова, 130/2 в м. Миколаєві, межує із земельною ділянкою по вул. Скороходова, 130/3, яка належала ОСОБА_4 В свій час ОСОБА_4 відгородив свою ділянку так, що його огорожа стоїть впритул до будинку позивачів та його земельна ділянка накладається на їх земельну ділянку, чим порушується межа їх земельної ділянки.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2014 року за позовом позивачів було визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року №47/49 в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 467 кв.м. для обслуговування житлового будинку №130/3 по вул. Скороходова в м. Миколаєві та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку по вул. Скороходова, 130/3, серії ЯЛ №904617, виданий на підставі рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року на ім'я ОСОБА_4 та скасовано його реєстрацію. Не дивлячись на це, відповідач ОСОБА_4 рішення районного суду не виконав та відомості про скасування державного акту на землю в державний земельний кадастр не зареєстрував.

-2-

Скориставшись цією обставиною, 19 травня 2017 року ОСОБА_4 продав свій будинок та земельну ділянку ОСОБА_5, при цьому ввівши останнього в оману, приховавши від покупця те, що на момент укладення договору купівлі-продажу земельна ділянка вже не була приватизована і він не мав права її продавати.

Позивачі вказували, що укладений договір порушує їхні права, оскільки до теперішнього часу межі земельної ділянки не встановлено, а з боку власника ділянки за адресою: м. Миколаїв вул. Кузнецька (Скороходова), 130/3, має місце захоплення їхньої ділянки, що позбавляє позивачів можливості приватизувати виділену земельну ділянку згідно її меж. Крім того, за наявності вказаного договору вони не можуть звернутись в земельну комісію по спорам для вирішення питання про встановлення меж ділянки, що в свою чергу перешкоджає їм також ввести в експлуатацію житловий будинок.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_7, ОСОБА_8 просили визнати недійсним зазначений договір купівлі-продажу з підстав ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України.

Ухвалами Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2018 року та від 28 березня 2018 року залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Миколаївський міський відділ центру державного земельного кадастру та Миколаївську міську раду відповідно. Ухвалою цього ж суду від 26 квітня 2018 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву та замінено третю особу Миколаївський міський відділ центру державного земельного кадастру на відділ у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру Миколаївської області.

Заперечуючи проти позову представник відповідачів та відповідач ОСОБА_5, посилались на безпідставність позовних вимог, дотримання чинного законодавства при укладенні договору купівлі-продажу та недоведеність порушення оспорюваним договором прав позивачів.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2018 року позовні вимоги задоволенні частково. Постановлено договір купівлі продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладений 19 травня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за №1012 - визнати частково недійсним в частині купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0467 га, кадастровий номер 4810136300:03:010:0030, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вулиця Кузнецька (раніше – Скороходова), 130/3 та скасувати в цій частині його державну реєстрацію.

В частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вулиця Кузнецька (раніше – Скороходова), 130/3 та скасування в цій частині його державної реєстрації – відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правова підстава виникнення у ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 467 кв.м для обслуговування житлового будинку по вул. Скороходова, 130/3 в м. Миколаєва була скасована та на час укладення оспорюваного договору він не був особою, яка в розумінні ч. 1 ст. 317 ЦК України уповноважена виступати продавцем земельної ділянки, адже скасована частина рішення Миколаївської міської ради від 25 червня 2010 року №47/49 є протиправною з моменту її прийняття, а виданий на підставі цієї частини рішення державний акт на право власності на земельну ділянку є недійсними з моменту його видачі.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що спірний договір ОСОБА_4 уклав з порушенням закону в частині відчуження земельної ділянки. Разом з тим, суд вважав, що відповідач ОСОБА_4 мав право на відчуження належного йому житлового будинку за зазначеною адресою.

-3-

В апеляційній скарзі представник відповідачів ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність не дотримання чинного законодавства при укладенні договору купівлі-продажу та порушення прав позивачів, просила скасувати рішення суду в частині скасування купівлі-продажу земельної ділянки і скасування в цій частині державної реєстрації та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог в частині продажу земельної ділянки, в іншій частині судове рішення залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів ОСОБА_2 посилався на безпідставність її доводів.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 належить на праві спільної часткової власності домоволодіння №130/2 по вул. Кузнецька (Скороходова) в м. Миколаєві. Суміжна земельна ділянка №130/3 по тій же вулиці належала на праві власності ОСОБА_10 якому було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЛ №904617 на підставі рішення Миколаївської міської ради від 26 червня 2010 року № 47/49. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2014 року за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 26 червня 2010 року № 47/49 в частині затвердження проекту землеустрою та передачі ОСОБА_11 земельної ділянки площею 467 кв.м. для обслуговування житлового будинку №130/3 по вул. Скороходова в м. Миколаєві; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №904617, та скасовано його реєстрацію в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, реєстраційний запис №011049760385; усунуто позивачам перешкоди в користуванні земельною ділянкою, які чинить ОСОБА_11, а саме знесено металеву огорожу, виконану із плоских гофрованих металевих листів. В задоволенні вимог про поновлення межі відмовлено. За апеляційною скаргою ОСОБА_11, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2014 року, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2014 року в частині вимог про знесення металевої огорожі скасоване та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки судом не з’ясовано можливість її перебудови. В іншій частині рішення залишено без змін.

На підставі цих судових рішень державна реєстрація речових прав на спірну земельну ділянку проведена не була.

Не дивлячись на це, 19 травня 2017 року на підставі посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_9 договору купівлі-продажу ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вулиця Кузнецька (раніше – Скороходова), 130/3. Пунктом п. 3 договору передбачено, що вищезазначена земельна ділянка площею 0,0467 га, кадастровий номер 4810136300:03:010:0030 належить продавцю на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ№904617, виданого Миколаївською міською радою Миколаївської області від 25 серпня 2010 року, зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, реєстраційний запис №011049760385 та в управлінні Держкомзему у м. Миколаєві 01 вересня 2010 року.

-4-

Обґрунтовуючи підставність позову ОСОБА_7, ОСОБА_8, посилалися на те, що після визнання незаконним та скасування рішенням суду вищезазначеного рішення Миколаївської міської ради про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту виданого ОСОБА_11, право власності останнього припинилось і він не мав права укладати договір щодо цієї земельної ділянки з іншим покупцем, тому укладення такої угоди між відповідачами позбавляє позивачів можливості володіти та користуватися земельною ділянкою та ввести в експлуатацію житловий будинок.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правова підстава виникнення у ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 467 кв.м для обслуговування житлового будинку по вул. Скороходова, 130/3 в м. Миколаєва була скасована та на час укладення оспорюваного договору він не був особою, яка в розумінні ч. 1 ст. 317 ЦК України уповноважена виступати продавцем земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною 2 цієї статті.

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України). Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Положенням п. 1 ч.1 1 ст. 4 цього Закону передбачено, що обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, зокрема фізичним особам, а саме права власності на нерухоме майно.

Як встановлено рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2014 року, яке набрало законної сили 10 квітня 2014 року, за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 26 червня 2010 року № 47/49 в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_11 земельної ділянки площею 467 кв.м. для обслуговування житлового будинку №130/3 по вул. Скороходова в м. Миколаєві, а також визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №904617, та скасовано його реєстрацію в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, реєстраційний запис №011049760385.

-5-

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що землевпорядна організація під час виготовлення технічної документації із землеустрою не провела відновлення меж земельних ділянок у натурі, якими сторони користувались, а тому оскаржуване рішення Миколаївської міської ради ухвалене на підставі технічної документації, виготовленої з порушенням порядку, передбаченому Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затв. Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43.

На підставі цих судових рішень державна реєстрація речових прав на спірну земельну ділянку проведена не була, а 19 травня 2017 року ОСОБА_4 продав цю земельну ділянку покупцеві ОСОБА_5

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

За змістом ч.ч. 1, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З матеріалів справи вбачається, що після скасування рішення міської ради та визнання недійсним державного акту, формування земельної ділянки та визначення її меж в натурі учасниками справи не здійснено. А тому права позивачів за укладеним договором купівлі-продажу щодо цієї земельної ділянки підлягали захисту, що вірно констатував суд першої інстанції. Той факт, що права відповідача ОСОБА_4 за скасованим рішенням міської ради та визнаним недійсним державним актом не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких підстав припинення права і про те, що відповідач ОСОБА_4 мав право вільно розпоряджатися нерухомим майном.

Статтею 129-1 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень. На час укладення договору купівлі-продажу, спірну земельну ділянку за наявності лише державної реєстрації права власності на неї, підстава якої скасована судовим рішенням, не можна вважати об’єктом цивільних прав, а відповідача ОСОБА_4 її законним власником.

Аналізуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідача ОСОБА_4 не можна вважати особою, яка в розумінні ч. 1 ст. 317 ЦК України уповноважена виступати продавцем спірної земельної ділянки, є вірним.

Зі змісту позовних вимог убачається, що позивачі просили на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 230 ЦК України визнати недійсним укладений відповідачами договір купівлі-продажу, як такий, що суперечать вимогам закону.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

-6-

Враховуючи те, що ОСОБА_4 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_5, без здійснення її формування та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, як об'єкта цивільних прав, то колегія суддів дійшла висновку, що укладений 19 травня 2017 року договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України підлягав визнанню недійсним.

Тому, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в частині визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновком суду першої інстанції, з їх оцінкою.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 12, 263 ЦПК України, встановивши, що договір купівлі-продажу земельної ділянки суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось, а тому в апеляційному порядку не переглядалось.

За такого, в силу ст.376 ЦПК України апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – ОСОБА_6 належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила

Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: Л.М. Прокопчук

ОСОБА_12

Повний текст постанови складено 07 вересня 2018 року.