
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 вересня 2018 року м. Кропивницький
справа № 395/1186/16-ц
провадження № 22-ц/781/1238/18
Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів – Єгорової С.М., Кіселика С.А.,
при секретарі – Федоренко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2018 року та на додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 травня 2018 року ухвалені у складі судді Орендовського В.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Новомиргородської міської ради Кіровоградської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
встановив:
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до виконавчого комітету Новомиргородської міської ради Кіровоградської області та міського голови м. Новомиргород ОСОБА_2, в якому просила визнати незаконним та скасувати розпорядження Новомиргородського міського голови ОСОБА_2 № 251 від 21 липня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1А.», поновити на посаді завідуючого дошкільним навчальним закладом № 3 «Сонечко» м. Новомиргород Кіровоградської області та надати дозвіл працювати вихователем у вказаному ДНЗ з навантаженням 10 годин на тиждень з 21 липня 2016 року, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 липня 2016 року до дня поновлення її на роботі та моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., зобов’язати виключити відомості про її звільнення з трудової книжки.
В обґрунтування вимог зазначала, що з 2009 року по 21 липня 2016 року вона працювала у ДНЗ № 3 «Сонечко» в м.Новомиргороді Кіровоградської області. З початку 2016 року, з боку виконавчого комітету Новомиргородської міської ради та особисто міського голови відносно неї проводився тиск з метою звільнення її з посади завідуючої ДНЗ № 3 «Сонечко». Розпорядженням міського голови м. Новомиргород ОСОБА_2 за № 251 від 21 липня 2016 року її було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогули без поважних причин, а саме за часткове самовільне продовження щорічної основної відпустки, з 21 липня 2016 року.
17 березня 2016 року вона звернулася до міського голови ОСОБА_2 із заявою про надання їй щорічної основної відпустки, однак у данні відпустки їй було відмовлено, а заяву повернуто, у зв’язку з тим, що в ній не було зазначено період та кількість днів відпустки. 19 квітня 2016 року вона вдруге звернулася із заявою про надання щорічної основної відпустки за 2015-2016 роки, яка була зареєстрована за вх. №228 від 19.04.2016 року. 21 квітня 2016 року їй було відкрито лікарняний лист, про вона повідомила секретаря міської ради ОСОБА_3 та заступника міського голови по фінансовій частині – ОСОБА_4 по телефону. Під час перебування на лікарняному її було повідомлено про те, що розпорядженням міського голови їй надано щорічну основну відпустку тривалістю 42 календарні дні починаючи з 25.04.2016 року. Отже, до роботи їй необхідно було приступити 09 червня 2016 року.
На лікарняному в КЗ Новомиргородський ЦПМСД вона перебувала з 21.04.2016 року по 06.05.2016 року, тобто всього 16 днів, з яких 12 днів відпустки.
Посилаючись на статтю 11 Закону України «Про відпустки», позивач зазначила, що вона має право на продовження щорічної основної відпустки, у період відбування якої, вона перебувала на лікарняному, тому до роботи вона приступила 21 червня 2016 року. Крім того, під час перебування у відпустці вона ще раз перебувала на лікарняному у період з 26.05.2016 року по 13.06.2016 рок, у зв’язку з цим 23.06.2016 року вона звернулася з відповідною заявою про продовження щорічної основної відпустки з 24.06.2016 року, однак дана заява розглянута не була.
Згідно доручення Новомиргородського міського голови Кіровоградської області (вих. № 656 від 24.06.2016 року) їй було запропоновано пояснити причину відсутності на робочому місці з 14 червня 2016 року по 17 червня 2016 року включно. На підставі вказаного доручення, 15.07.2016 року вона надала письмове пояснення, однак вони враховані не були та її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Також вважає, що у зв’язку з незаконними діями Новомиргородського міського голови стала частіше хворіти, порушився її нормальний життєвий ритм, змінилося ставлення знайомих щодо неї, а тому вважає, що діями вказаної посадової особи їй заподіяно моральну шкоду.
Ухвалою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2017 року замінено первісних відповідачів на належного відповідача – Новомиргородську міську раду Кіровоградської області.
Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 травня 2018 року з ОСОБА_1 на користь Новомиргородської міської ради Кіровоградської області стягнуто судові витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката в сумі 11 000 грн.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала апеляційні скарги, в яких просить судові рішення скасувати, у зв’язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 31 серпня 2009 року позивач працювала у дошкільному навчальному закладі № 3 «Сонечко», а з 15 січня 2014 року була призначена на посаду завідувача вказаного закладу /т.1 а.с.10-11/.
З 21.04.2016 року по 06.05.2016 року позивач перебувала на лікуванні, що підтверджується копією листка непрацездатності /т.1 а.с.17-18/.
Розпорядженням міського голови від 20 квітня 2016 року № 135 «Про щорічну основну відпустку ОСОБА_1А.» з 25 квітня 2016 року ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку тривалістю 42 календарні дні, тобто до 09 червня 2016 року.
Однак, починаючи з 10 червня 2016 року по 17 червня 2016 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, про що були складені відповідні акти / т. 1 а.с. 84-89/.
Дорученням Новомиргородського міського голови Кіровоградської області позивачу було запропоновано пояснити причини відсутності на робочому місці з 14 червня 2016 року по 17 червня 2016 року включно /т.1 а.с.90/. На підставі вказаного доручення, на вимогу Новомиргородського міського голови ОСОБА_2, на адресу останнього 15.07.2016 року позивачем було надано письмове пояснення щодо причини відсутності на роботі у вказаний вище період /т.1 а.с.91/.
Відповідно до розпорядження Новомиргородського міського голови Кіровоградської області від 21 липня 2016 року № 251, ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади за прогули (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, а саме за часткове самовільне продовження щорічної основної відпустки, з липня 2016 року /т. 1 а.с.9/.
Незаконність звільнення позивач обґрунтовує тим, що продовження невикористаної частини щорічної основної відпустки через її хворобу під час відпуски відбувається автоматично та не потребує погодження з керівництвом.
Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, правомірно не погодився з такою позицією позивача.
Так, відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 79 КЗпП України, ч. 10 та ч. 11 ст. 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про відпустки» передбачено, що загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 80 КЗпП України, п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відпустки» передбачено, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
За змістом ч. 4 ст. 80 КЗпП України, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про відпустки», у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.
Разом із тим п. 4 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п. 24 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач з заявою про продовження відпустки до відповідача не зверталася, а самовільно без погодження з відповідачем не вийшла на роботу 14 червня 2016 року по закінченні відпустки, а з'явилась на роботі 21 червня 2016 року, чим вчинила прогул.
Отже, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки при звільненні позивача її трудові права порушені не були.
Також правильного висновку дійшов суд першої інстанції щодо стягнення з позивача на користь Новомиргородської міської ради Кіровоградської області судові витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката в сумі 11 000 грн., виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З поданих відповідачем документів вбачається, що ним дійсно понесені витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, на загальну суму 11000 гривень. Вказана сума витрат погоджена між сторонами та є фіксованою відповідно до додаткової угоди до договору про надання допомоги № 2/18.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2018 року та додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 07.09.2018 року.
Головуючий:
Судді:
Судове рішення № 76309980, Апеляційний суд Кіровоградської області було прийнято 04.09.2018. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 395/1186/16-ц. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: