Постанова № 76309067, 04.09.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/8289/18 Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/3812/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 23 04.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 вересня 2018 року м. Київ

Справа № 369/8289/18ц

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Олійника В.І.,

Сушко Л.П.,

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач - ОСОБА_4(апелянт),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Білий Шоколад»,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Дубас Т.В., від 23 липня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Білий Шоколад», третя особа ПрАТ «Київобленерго» в особі Києво-Святошинського районного підрозділу про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВ «Білий Шоколад», третя особа ПрАТ «Київобленерго» в особі Києво-Святошинського районного підрозділу про визнання правочину недійсним. Разом з позовом нею було подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2018 року в задоволені заяви про забезпечення позову відмовлено.

ОСОБА_4 з судовим рішенням не погодилася та 06 серпня 2018 року подала апеляційну скаргу. Просила ухвалу Києво-Святошинського суду скасувати. Заяву про забезпечення позову задовольнити. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, невірно надано оцінку наявним доказам та допущено невідповідність висновків суду обставинам справи.

Представник відповідача подав свій відзив на апеляційну скаргу просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, районний суд вказав, що ОСОБА_4 не надано належних обґрунтувань необхідності забезпечення позову та не доведено, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернулася до суду. Позивачем також не обґрунтовано співмірність що заявлених нею заходів забезпечення позову із позовними вимогами щодо визнання недійсним правочину.

Колегія суддів з цими висновками районного суду погодилась.

Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз'яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 23 березня 2010 року, заходи забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, розглядаючи спірну заяву, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого позивачем доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову задоволенні спірної заяви.

Всупереч твердженням апелянта, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають обставинам справи та вимогам процесуального закону.

Не зважаючи на доводи апелянта, під час вирішення даного питання, районним судом обґрунтовано враховано позовні вимоги і вид забезпечення позову, а його висновки щодо не співмірності заходів, про які ставив у заяві позивач, з позовними вимогами відповідають керівним роз'ясненням, що містяться у пунктах 3 і 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Правильно, попри твердженням апелянта, застосовано районним судом під час вирішення спірного питання і Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Інших доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції і впливали на законність та обґрунтованість постановленої судом ухвали, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Тому, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а ухвалу районного суду - без змін.

Керуючись ч. 6 ст. 259, 268, п. 1) ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2018 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

В.І. Олійник,

Л.П. Сушко