Постанова № 76305684, 05.09.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/2615/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

01.12.2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2017 № 2190-13, яким йому визначений податок на майно, відмінний від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 48 745,7 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок недотримання Миколаївською міською радою процедури встановлення місцевого податку на 2016 рік з урахуванням змін до Податкового кодексу України, які набули чинності з 01.01.2016 року щодо збільшення податку на 25 000 грн., відсутні підстави для нарахування йому у складі цього податку 25 000 грн., які не враховані Положенням про податок на майно, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2015 № 48/9. Вважаючи неможливим визнати протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині, позивач просить скасувати його в цілому.

Відповідач заперечував проти позову та у відзиві на нього зазначав, що податок на майно позивача нарахований відповідно до ст.266 ПК України та п.2.6.2, 2.7 Положення про податок на майно, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2015 № 48/9, тому у задоволенні позову просив відмовити (а.с.13-15)

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року адміністративний позов задоволений в повному обсязі.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що судом не надано належної оцінки доводам податкового органу щодо правомірності нарахування податку на майно позивача за 2016 рік на підставі ст.266 ПК України та пп.2.7 Положення про податок на майно, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2015 № 48/9.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін в зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

В зв'язку із неявкою сторін, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно п.2 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 22.07.2014 року є власником АДРЕСА_1, загальною площею 861,6 кв.м. Право власності позивача на зазначену квартиру 22.07.2014 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.7-8).

22.11.2017 року позивачем отримано податкове повідомлення-рішення від 22.11.2017 № 2190-13, яким йому визначений податок на майно, відмінний від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 48 745,7 грн. (а.с.6).

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з незаконності прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки зміни до об'єкту оподаткування транспортним податком внесено пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (2016 рік), в якому такі нові правила застосовуються.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи, що він зроблений в порушення норм матеріального права та на підставі поверхового з'ясування обставин по справі.

Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспюрюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Між тим, згідно з п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Право місцевих рад на встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначення об'єкту оподаткування, платників податків і зборів, розмір ставки, податкового періоду та інших обов'язкових елементів встановлені ст.ст.10,12 Податкового кодексу України.

Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

На виконання наведених правових норм Миколаївська міська ради затвердила Положення про податок на майно у новій редакції на підставі рішення від 18.06.2015 № 48/9, яким встановлено ставку податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 2% від мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр.

Відповідно до п.п.266.3.1 та п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно пп. 266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).

З розрахунку податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно до ППР від 22.11.2017 № 2190-13 вбачається, що податок обчислений контролюючим органом, виходячи із загальної площі квартири, а саме 861,6 кв.м. (а.с.16). Податок складається з двох частин - 1) податку, виходячи з загальної площі об'єкту, що складає 23 745,7 грн.; 2) збільшення податку на 25 000 грн., враховуючи що у власності платника податку знаходиться квартира, загальна площа якої перевищує 300 кв.м.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідачем, при визначенні суми податку за 2016 рік, не враховано пільги зі сплати податку, що призвело до невірного розрахунку податку.

Згідно з п.2.6.1 Положення № 48/9 база оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи платника податку, зменшується для квартир, незалежно від їх кількості на 120 метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Відтак, податок мав бути обрахований, виходячи з площі квартири 741,6 кв.м. (861,6 - 120) та складати не 23 745, 7 грн., а 20 438,5 грн. (741,6 х 27,56).

З урахуванням збільшення суми податку на 25 000 грн. у відповідності до пп. 266.7.1 «г» п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України загальна сума податку на майно, відмінне від земельної ділянки, повинно складати 45 438,5 грн. (20 438,5 + 25 000), що на 3 307,2 грн. менше, ніж визначено ППР від 22.11.2017 № 2190-13.

До аналогічних висновків про можливість здійснити перерахунок зазначеного податку внаслідок помилкового неврахування податковим органом пільги зі сплати податку, прийшов Верховний Суд при прийнятті постанови від 02.03.208 у справі № 820/2895/17.

Аналіз наведеного дає підстав для висновку про незаконність оскарженого ППР на суму 3 307,2 грн.

Доводи позивача про незаконність оскаржуваного ППР внаслідок нарахування у складі податку на майно, відмінного від земельної ділянки, 25 000 грн., яке не передбачене Положенням про податок на майно, затвердженого у новій редакції рішенням Миколаївської міської ради 18.06.2015 № 48/9, судова колегія вважає неприйнятним.

Так, відповідно до пп. 266.7.1 «г» п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України 25 000 грн. є збільшенням податку на майно на кожен об'єкт нерухомості, який розрахований відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, тобто відповідно до регіональних Положень визначення зазначеного податку, зокрема, розміру ставки, бази оподаткування, пільги по сплаті місцевого податку тощо.

З наведеного вбачається, що обов'язковим для місцевих рад є встановлення податку на майно з урахуванням положень підпунктів "а"-"г" п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України. Збільшення податку в разі наявності об'єкту нерухомості, площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), на 25000 гривень на рік відбувається на підставі норм Податкового кодексу України.

У відповідності до ст.242 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на встановлені у справі обставини та враховуючи вищенаведені норми матеріального права, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Миколаївській області від 22.11.2017 № 2190-13 в повному обсязі та вважає, що воно є незаконним частково, на суму грошового зобов'язання у розмірі 3 307,2 грн.

Відповідно до п.п.3.4 ч.1 ст.317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року скасувати та ухвалити постанову про часткове задоволення позову ОСОБА_2.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 22.11.2017 року № 2190-13 на суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами за 2016 рік у розмірі 3 307,2 (три тисячі триста сім тисяч) грн.

В іншій частині позову ОСОБА_2 - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 06 вересня 2018 року.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко