Постанова № 76305606, 29.08.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/2710/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 серпня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючої – судді Кожух О.А.,

суддів – Бисаги Т.Ю., Феєра І.С.,

за участі секретаря – Пилип Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Виноградівського районного суду від 21 квітня 2016 року (головуючий суддя Бак М.Д.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (після зміни назви - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно з укладеним між сторонами кредитним договором від 31.05.2006 № MKV0GK00006070 Банк зобов’язався надати відповідачеві кредит у розмірі 35000 євро на термін до 31.05.2021, а відповідач – повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

Позивач виконав зобов’язання за кредитним договором у повному обсязі, проте відповідач належним чином не виконувала взяті за договором зобов’язання щодо своєчасної сплати суми кредиту, відсотків, комісії, а також інших витрат відповідно до умов договору, внаслідок чого станом на 12.08.2015 утворилася заборгованість у розмірі 182 441,17 євро, із яких: 35 631,90 євро – заборгованість за кредитом; 40 197,19 євро – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 824,34 євро – заборгованість із комісії за користування кредитом; 101 787,74 євро – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Посилаючись на дані обставини, позивач просив стягнути достроково з відповідача на свою користь заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 182441,17 євро, що еквівалентно 4309260 грн. 44 коп.

Відповідач ОСОБА_1 позову не визнала, посилаючись на те, що вказаного кредитного договору вона особисто не укладала, а оформленням цих документів займався її колишній чоловік – ОСОБА_2, який оформив кредитний договір у банку, приїхав за нею на роботу та сказав підписати весь пакет документів, що вона і зробила. Із тими документами, які підписала, вона не знайомилася, бо не мала часу. Зазначила, що ОСОБА_2 змушував її підписувати договір, зокрема, кричав на неї. Таким чином, кредитних коштів за вказаним договором вона не отримала, їх отримав ОСОБА_2 У день підписання договору вона бачила у свого колишнього чоловіка грошові кошти у валюті – євро. До того часу, коли чоловік жив разом із нею, то він вносив кошти на погашення кредиту, особисто вона платежів не вносила. Після припинення шлюбних відносин між нею та ОСОБА_2 сплата кредиту припинилася. Вважає, що кошти за кредитним договором повинен повертати ОСОБА_2, оскільки вона їх не отримувала.

Справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

На таке рішення Банк подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 23.06.2016 рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21.04.2016 було скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено - стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 4 309 260 грн. 44 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою суду касаційної інстанції від 21.02.2018 рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 23.06.2016 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що Кредитний договір від 31.05.2006 № MKV0GK00006070 є укладений – сторони погодили всі істотні умови договору, підписали його, і позичальником було отримано кошти.

Відповідач в судові засідання апеляційного суду неодноразово не з’являлась – до апеляційного суду повертались судові повістки із відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 189-190, 195-196). Відповідно до ст.128 ЦПК днем вручення повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Повістки направлялись відповідачу на адресу, яку вона вказувала у своїй касаційній скарзі. Таким чином, знаючи про наявність судового провадження, відповідач ухиляється від отримання судових повісток. Апеляційним судом на сайті Апеляційного суду Закарпатської області було розміщено повідомлення про судове засідання у даній справі, призначене на 20.08.2018 (а.с.204). Справу розглянуто за відсутності відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи і задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені позовні вимоги недоведені належним чином, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження зазначених у позові обставин - позивачем не доведено факту укладення договору позики, оскільки відповідач, надавши показання в якості свідка, заперечувала факт отримання нею коштів.

Проте із таким висновком місцевого суду погодитися не можна.

Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ст. 526, 530 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

У відповідності до ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.05.2006 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № MKVOGK00006070 (а.с.9-11), згідно з яким Банк зобов’язувався надати Позичальнику кредитні кошти шляхом видачі через касу на строк до 31 травня 2021 року включно - для купівлі житла у розмірі 35000 євро та 5922 євро – на сплату страхових платежів у сумі, випадках та порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7. Позичальник за договором зобов’язалася повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що визначені договором – у період сплати – з 26 по 31 число кожного місяця – надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 476,32 євро для погашення заборгованості за Кредитним договором, яка складається із заборгованості за відсотками, кредитом та комісією (п. 1.1. Кредитного договору). Згідно Заяви ОСОБА_1 на видачу готівки, 02 червня 2006 року було видано кошти в сумі 35000 євро (а.с.78).

На порушення умов кредитного договору та статей 509, 526, 1054 ЦК України ОСОБА_1 не виконувала належним чином взятих за кредитним договором зобов’язань, оскільки не здійснювала своєчасного погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором порядком та строки.

Згідно з наданим Банком розрахунком станом на 12.08.2015 заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за вказаним кредитним договором становила 182441,17 євро, що еквівалентно 4309260 грн. 44 коп., із яких: 35631,90 євро – заборгованість за кредитом (тіло кредиту та сплачені Банком, відповідно до п.п. 2.1.3, 2.2.7 страхові платежі); 40197,19 євро – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4824,34 євро – заборгованість із комісії за користування кредитом; 101787,74 євро – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язання за кредитом.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню.

Виходячи з викладеного та зважаючи на відсутність відомостей щодо оспорювання ОСОБА_1 вищевказаного кредитного договору, з умовами якого шляхом проставляння свого підпису погодилася ОСОБА_1 як сторона цього договору (позичальник), за наявності у справі копії заяви на видачу готівки отримувача ОСОБА_1 від 02.06.2006 № 6, висновок місцевого суду про відмову у позові є помилковим.

Разом із цим ненадання Банком оригіналу документа на підтвердження факту видачі ОСОБА_1 готівки не може свідчити про недоведеність позивачем своїх позовних вимог, зважаючи, у тому числі, на пояснення самої ОСОБА_1 про те, що в день підписання договору вона бачила у свого колишнього чоловіка грошові кошти у валюті – євро, а також, що її чоловік певний час сплачував платежі за цим договором.

Таким чином, у силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідачем у встановленому процесуальному порядку не спростовано належними та допустимими доказами, що сума заборгованості перед кредитором є іншою, ніж та, що зазначена у розрахунку позивача; відповідачем не надано контррозрахунку; не надано будь-яких відомостей щодо погашень боргу, у більшому розмірі ніж зазначено позивачем. Відтак відповідачем не наведено доводів і не подано належних і допустимих доказів на спростовання розрахунку заборгованості ПАТ КБ «ПриватБанк»

Разом із тим надаючи оцінку розміру заборгованості та її складовим, колегія суддів констатує що із загального розміру заборгованості – 182441,17 євро, заборгованість за кредитом – 35631,90 євро, заборгованість за відсотками - 40197,19 євро, а розмір пені Банком визначено 101787,74 євро, тобто пеня більше розміру боргу за тілом кредиту та відсотками.

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України).

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що за змістом частини третьої статті 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Правова позиція щодо права суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків викладена у Постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 по справі № 6-100цс14.

Як зазначалось вище, розмір пені Банком визначено 101787,74 євро. При цьому згідно п. 4.1 Кредитного договору від 31.05.2006 № MKV0GK00006070 при порушенні позичальником будь-якого зобов’язання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов’язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Тобто, сторони дійшли домовленості про те, що пеня підлягає сплаті у гривні.

Зважаючи на розмір заборгованості за Кредитним договором та розмір пені судова колегія вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України та зменшити розмір пені, визначивши його на рівні заборгованості за тілом кредиту та відсотками, яка становить 75829,09 євро, що в гривневому еквіваленті за курсом 23,62 грн. станом на 12.08.2015 становить 1791083,11 грн.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції, через невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, слід скасувати з підстав, передбачених п.п.3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог банку.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд зменшує розмір неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК, тому витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Позивачем у суді першої інстанції сплачено 3654,00 грн. судового збору, а в суді апеляційної інстанції сплачено 4019,80 грн., а всього 7673,80 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ч. 4 ст. 258, 265, п.2 ч. 1 ст. 374, п.п.3, 4 ст. 376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» – задовольнити частково.

Рішення Виноградівського районного суду від 21 квітня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (90345, Закарпатська обл., Виноградівський район, с. Букове, № 174 «а», реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) заборгованість за кредитним договором від 31 травня 2006 року № MKV0GK00006070 у розмірі 80653,43 євро, що за курсом 23,62 грн. станом на 12.08.2015 складає 1 905 034,02 грн., із яких: 35631,90 євро – заборгованість за кредитом; 40197,19 євро – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4824,34 євро – заборгованість із комісії за користування кредитом; а також 1791083,11 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов’язання за кредитом.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 7673,80 гривень на відшкодування сплаченого судового збору, з яких 3654,00 гривень у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та 4019,80 гривень у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 вересня 2018 року.

Головуюча:

Судді: