Постанова № 76300868, 04.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/69/17 Суддя першої інстанції: В.О. Гаврилюк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області на проголошене о 18 годині 14 хвилин рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року, повний текст якого складено 21 травня 2018 року, у справі за адміністративним позовом Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал» до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії, скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року Ватутінське комунальне виробниче підприємство «Водоканал» (далі - Позивач, Ватутінське КВП «Водоканал») звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Відповідач, Звенигородська ОДПІ), в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просило:

1) визнати неправомірними дії Звенигородської ОДПІ, які виявились:

- в порушенні пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України, а саме у ненаданні платнику податків інформації по податках, яку платник податку просив надати з метою визначення та звірки податкової заборгованості підприємства, керуючись ПК України для уточнення та визначення складової суми податкових боргів підприємства вказаних, визначених контролюючим органом в податковій вимозі від 15.11.2016 року № 22514-23 з податку на додану вартість, земельного податку юридичних осіб (інформація не надана у відповідь на лист від 19.12.2016 року № 523);

- в порушенні вимог та норм податкового законодавства при веденні оперативного обліку податкових платежів Ватутінського КВП «Водоканал» в період 2006 - 2016 років, виявлено при розгляді та вивченні облікових карток Позивача по кожному з податків і зборів, які зазначені у податковій вимозі від 15.11.2016 року № 22514-23, за період з 2006 року по 31.12.2010 року та з 01.01.2011 року по 14.11.2016 року, а саме (зміна призначення платежів, зарахування платежів не за призначенням, застосування неправомірного рішення про розстрочення сплати податкового боргу від 31.07.2012 року скасованого рішенням суду, зокрема: Черкаського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 року по справі № 823/924/14, Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 року по справі № 823/924/14, від 18.01.2016 новий розгляд справи № 823/924/14; нарахування процентів, зарахування платежів з порушенням строків давності, штрафні санкції по Закону України № 2464, погашення штрафних санкцій скасованих рішеннями суду, зокрема: податкове повідомлення-рішення № 0000121500 від 15.01.2007 року, податкове повідомлення-рішення № 0000122301 від 03.03.2007 року, які скасовані рішеннями Господарського суду Черкаської області по справі № 07/1121а від 16.04.2007 року, по справі № 07/1176а від 29.09.2008 року; податкове повідомлення-рішення № 0000311501 від 23.03.2010 року, скасовано рішенням Черкаського окружного адміністративного суду по справі № 2а-4409/10/2370 від 18.10.2010 року; податкове повідомлення-рішення № 000070501 від 28.09.2006 року, скасовано рішенням Київського міжобласного апеляційного господарського суду по справі № 07/443а від 23.07.2007 року; податкові повідомлення-рішення № 0000441501, № 0000451501 від 29.08.2011 року, скасовано рішенням Черкаського окружного адміністративного суду по справі № 2а/2370/7145/2011 від 29.09.2011 року);

2) зобов'язати Звенигородську ОДПІ:

- провести переоблік в особових картках платника податку Ватутінського КВП «Водоканал» з податку на додану вартість, земельного податку з юридичних осіб за період з 2006 - 2016 роки з рахуванням розбіжностей податкового боргу при цьому скасувати додатково нараховані контролюючим органом штрафні (фінансові) санкції, пеню та проценти нараховані за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань, яка виникла в результаті перенесення та зарахування не за призначенням платежів підприємства в період 2006 - 2010 та 2011-2016 роки, нарахування штрафних санкцій по ст. 25 Закону України №2464, застосування неправомірного рішення про розстрочення сплати боргу від 31.07.2012 року та відображення облікових показників по штрафних (фінансових) санкціях нарахованих по податкових повідомленнях-рішеннях визнаних неправомірними рішеннями судів в період 2006 - 2016 роки;

- внаслідок зменшення нарахованої суми грошового зобов'язання визначеного в податковій вимозі, податкову вимогу № 22514-23 від 15.11.2016 року - відкликати.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 року позов задоволено частково - визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Звенигородської ОДПІ від 15.11.2016 року №22514-23; стягнуто на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 49 312,18 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що з 2006 року по 2010 роки у податкового органу були відсутні повноваження самостійно змінювати цільове призначення платежів та здійснювати їх перерозподіл, із набранням чинності Податковим кодексом України право контролюючого органу на зарахування платежів в рахунок погашення податкового боргу було передбачено, однак щодо заборгованості, яка виникла після 01.01.2011 року, а тому, попри наявність у Позивача податкового боргу, визначена у вимозі сума не відповідає фактичному розміру боргу, наслідком чого є скасування оскаржуваної податкової вимоги.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд зазначив, що на запити Позивача Відповідачем було надано всю необхідну інформацію.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині визнання протиправною та скасування податкової вимоги, а також стягнення за рахунок бюджетних асигнувань судових витрат у розмірі 49 312,18 грн., та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому наголошує на тому, що судом першої інстанції не було враховано розрахунку податкового боргу у межах строків, визначених ст. 101 ПК України. Крім того, зазначає, що податковий борг був погашений за 2006-2009 роки шляхом, зокрема, зміни Відповідачем призначення платежів. Окремо звертає увагу на помилковість позиції суду про те, що контролюючий орган не має прав змінювати цільове призначення платежів для погашення податкового боргу, який виник до 01.01.2011 року. Також зауважує, що факт направлення податкової вимоги не впливає на права платника, адже у ній лише констатується наявність податкового боргу. Ставляючи під сумнів обґрунтованість стягнення судових витрат з Відповідача у розмірі 49 312,18 грн., наголошує, що не належить до майнових вимога про скасування податкової вимоги.

Після усунення визначених в ухвалі від 11.07.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.09.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що, починаючи з моменту виникнення податкового боргу у 2006 році, Відповідачем протиправно здійснювалося його погашення шляхом зміни призначення сплачених Позивачем платежів та зарахування їх всупереч визначеного у платіжному документі призначення. Крім того, звертає увагу, що ряд рішень Відповідача про розстрочення податкового боргу приймалося без урахування строків давності, передбачених ст. 102 ПК України. Наголошує, що повноваження на зарахування сплачених платником податків коштів в рахунок погашення податкового боргу у контролюючого органу виникли із набранням чинності ПК України, а тому можуть поширюватися виключно на податковий борг, який виник після 01.01.2011 року. Крім того, посилається на те, що Відповідачем не було спростовано доводи Позивача про порушення останнім порядку обліку надходження платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У судовому засіданні представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з наявністю у Ватутінського КВП «Водоканал» станом на 14.11.2016 року податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями у загальній сумі 3 287 478,89 грн., у тому числі з податку на додану вартість у розмірі 3 215 483,67 грн. (у тому числі за основним платежем - 3 065 500,75 грн. та пенею - 149 982,92 грн.) та земельного податку в сумі 71 995,22 грн. (у тому числі за основним платежем - 61 389,41 грн. та пенею - 10 605,81 грн.) Звенигородською ОДПІ 15.11.2016 року винесено податкову вимог форми «Ю» №22514-23 на суму 3 287 478,89 грн. (т. 1 а.с. 14).

Крім того, суд першої інстанції встановив, що 20.12.2016 року Ватутінське КВП «Водоканал» направило до Звенигородської ОДПІ заяву № 523 від 19.12.2016 року, в якій просило, зокрема, надати роз'яснення щодо списання безнадійного податкового боргу з податку на додану вартість за період 3 квартал 2013 року, а також інформацію, відповідно до вимог чинного законодавства щодо зарахування та погашення платежів з ПДВ, земельного податку нарахованих та сплачених в період 2013 року (т. 3 а. с. 209). Крім цього, Позивач просив роз'яснити: «…правомірність примінення, яких норм податкового законодавства України щодо сум та напрямків зарахування платежів до ступу в дію Податкового кодексу та після вступу в дію Податкового кодексу України.».

Ненадання відповіді на даний запит, а також безпідставність, на переконання Позивача, направлення на його адресу оскаржуваної податкової вимоги, стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

При цьому, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції, виходячи з системного аналізу положень ст. ст. 14, 15, 46, 54, 57, 59, 87, 176 ПК України, ст. ст. 3, 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст. 20, 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», прийшов до висновку, що порушення Відповідачем порядку зарахування платежів шляхом зміни їх цільового призначення свідчить про невідповідність фактичного розміру податкового боргу розміру, визначеному в оскаржуваній вимозі.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання;

Згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

При цьому в силу п. 56.11 ст. 56 ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Приписи ст. 59 ПК України передбачають, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до п. 2.2 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міндоходів України від 10.10.2013 року № 576, податкова вимога формується, якщо: платник податків не сплатив суми податкового зобов'язання, зазначеної в поданій ним податковій декларації, у встановлені Кодексом строки; платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки; платник збору не сплатив узгодженої суми збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності у встановлені строки; платник єдиного податку першої або другої групи не сплатив суми авансового внеску у встановлені строки.

Згідно п. 3.1 вказаного Порядку №576 податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що податкова вимога надсилається платнику податків не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів із визначенням належної до сплати суми узгодженого грошового зобов'язання, включаючи податковий борг, штрафи та пеню.

Тобто, на момент складання податкової вимоги сума узгодженого грошового зобов'язання, яка у ній визначена, повинна відповідати даним інформаційних систем органів доходів і зборів.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, згідно даних картки особового рахунку платника податків із земельного податку за 2016 рік (т. 2 а.с. 159-175, стор. 15), станом на 14.11.2016 року у Позивача обліковувалася заборгованість зі сплати узгодженого грошового зобов'язання із земельного податку на суму 17 152,92 грн. Водночас, як було встановлено раніше, в оскаржуваній податковій вимозі належну до сплати суму заборгованості із земельного податку визначено у розмірі 71 995,22 грн., що, як випливає з вищенаведеного, не узгоджується із положеннями податкового законодавства. Крім того, згідно платіжного доручення від 14.11.2016 року №709 (т. 1 а.с. 15) вбачається, що 14.11.2016 року Ватутінське КВП «Водоканал» було сплачено 71 995,22 грн. в рахунок погашення податкової заборгованості із податку на землю. Дане платіжне доручення було виконано банком у той же день.

Викладене, на переконання судової колегії, свідчить про безпідставність включення до оскаржуваної податкової вимоги заборгованості зі сплати земельного податку на суму 71 995,22 грн., однак помилково було залишено поза увагою суду першої інстанції.

Отже, не підтвердження належними і допустимими доказами розміру визначеної у податковій вимозі узгодженого податкового зобов'язання свідчить про протиправний характер оскаржуваного Позивачем акту контролюючого органу.

Крім того, зважаючи, що частина податкового боргу з податку на додану вартість, який обліковується за Позивачем, виникла у період з 2006 року по 2009 рік, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким до набрання чинності 01.01.2011 року Податковим кодексом України були врегульовані питання погашення податкових зобов'язань, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п.7.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22 визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому згідно п. 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до законодавства України, яке було чинне до 01.01.2011 року, належало виключно платнику податків. При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку черговості погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Дану позицію, як вірно зазначив суд першої інстанції, неодноразово висловлював Верховний Суд України у постановах від 08.12.2009 року у справі №21-1162во09, від 27.10.2009 року у справі №09/186, від 27.10.2009 року у справі №09/188.

Разом з тим, такі повноваження у податкового органу виникли після 01.01.2011 року із набранням чинності Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 87.9 ст. 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Однак, як вже було зазначено вище, частина податкового боргу виникла у період з 2006 року під час дії Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

При цьому, вищевикладене дає підстави для висновку, що Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Податковий кодекс України по-різному визначають порядок погашення податкового боргу, наявного у платника податку.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Податковий кодекс України набрав чинності з 01.01.2011 року, а тому контролюючі органи вправі застосовувати положення п. 87.9 ст. 87 ПК України лише щодо погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності вказаним Кодексом, тобто, з 01.01.2011 року, а на податковий борг, який виник до 01.01.2011 року норми п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України не розповсюджуються. Отже, підстави застосовувати до спірних правовідносин зі сплати податкових зобов'язань, виникнення та строк сплати яких регулювалися Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», положень п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, відсутні.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 31.07.2018 року у справі №2а-177/12/2670.

При цьому, системний аналіз змісту наданих Звенигородською ОДПІ карток особового рахунку платника податків із земельного податку за 2006-2010 роки (т. 2 а.с. 176-247) дає підстави для висновку, що протягом 2009-2010 року Відповідачем здійснювалося перерахування коштів з одного з одного бюджетного рахунку на інший, у тому числі здійснювалося зарахування коштів в рахунок погашення боргу минулих періодів, що не було передбачено жодними нормативно-правовими актами.

Викладене, на переконання судової колегії, обґрунтовано свідчить про існування неточностей та помилок при визначення суми узгодженого грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Відтак, посилання Апелянта на те, що судом не було враховано положення ст. 101 ПК України, а також того, що податковий борг було погашено за 2006-2009 року належним чином, у тому числі шляхом зміни призначення платежів за правилами п. 87.9 ст. 87 ПК України, судовою колегією вважається необґрунтованим, адже даними доводами Відповідач самостійно підтвердження порушення останнім порядку погашення податкового боргу, який виник до 31.12.2010 року, а відтак і необґрунтованості визначеної у податковій вимозі суми податку на додану вартість, яка є узгодженою.

Крім іншого, як вірно зазначив суд першої інстанції, Звенигородською ОДПІ здійснювалося зарахування сплачених Ватутінським КВП «Водоканал» платежів в рахунок розстроченого податкового боргу згідно рішення №64/19-015 від 31.07.2012 року, яке скасовано постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 21.12.2015 року у справі №823/924/14, яка набрала законної сили 04.02.2016 року.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Тобто законодавцем передбачено право платника податків на оскарження будь-якого рішення контролюючого органу, зокрема, з підстав незгоди із визначеною у такому рішенні сумою.

Викладеним спростовується посилання Апелянта на те, що сама по собі податкова вимога не є індивідуальним актом, який порушує права та інтереси або встановлює додаткові обов'язки для Позивача. Крім того, отримання платником податків податкової вимоги дає право контролюючому органу вживати передбачених ПК України заходів погашення податкового боргу, у тому числі шляхом накладення арешту, стягнення коштів з рахунку платника тощо.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з метою повного, всебічного та ефективного захисту прав Позивача у розрізі встановлених вище обставин необхідно визнати протиправною та скасувати оскаржувану податкову вимогу.

Посилання Апелянта на безпідставність віднесення судом першої інстанції позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги до майнових вимог та як наслідок стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Звенигородської ОДПІ на користь Ватутінського КВП «Водоканал» судових витрат у розмірі 49 312,18 грн., є, на переконання суду апеляційної інстанції, помилковим з огляду на те, що податкова вимога є у подальшому підставою для стягнення податкового боргу з особи, а відтак, на переконання судової колегії, є рішенням, яке змінює її майновий стан.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для скасування податкової вимоги від 15.11.2016 року №22514-23, однак обґрунтував його з помилковим застосуванням норм матеріального права, не врахувавши та не дослідивши, що грошове зобов'язання із земельного податку в сумі 71 995,22 грн. взагалі не обліковувалося в інтегрованій картці платника податків станом на 14.11.2016 року. Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи або порушення норм процесуального права.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - змінити, зазначивши, що підстави для задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал» до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії, скасування рішення - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року - змінити, зазначивши, що підстави для часткового задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено «06» вересня 2018 року.