Постанова № 76299850, 06.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2018 року м. Київ

Справа № 22-ц/796/5936/2018

Унікальний номер 760/443/15-ц

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Пікуль А.А.,

при секретарі - Слободяник Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року, ухваленого під головуванням судді Коробенко С.В., по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому зазначив, що 13 червня 2007 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК», найменування якого змінено на ПАТ «РОДОВІД БАНК», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 28.4.1/АА-348.07.2, за умовами якого позичальнику відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 20 758,00 доларів США терміном по 13 червня 2014 року зі сплатою 12,5 % річних.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1, 13 червня 2007 року між Банком і ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 28.4.1/АА-348.07.2.

Зобов'язань за кредитним договором боржник належним чином не виконував, тому, позивач просив стягнути на свою користь із відповідачів солідарно 3 540,89 доларів США поточної заборгованості за кредитом, 46453,63 грн. пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості, 4359,46 грн. - сума 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості, а також 1066,54 грн. судового збору. (т.1 а.с.2-6)

Відповідачі проти позову заперечували і просили застосувати строки позовної давності, подали зустрічний позов до ПАТ «РОДОВІД БАНК» про припинення зобов'язань за договором поруки. Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 заявив про часткове визнання заявлених вимог. (т. 1 а.с. 108-111, 139-143, 148-150)

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року позов ПАТ «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід банк» суму заборгованості по кредиту і процентам в розмірі 3 389,89 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 28 580,18 грн., пеню за несвоєчасне погашення відсотків в сумі 1 022,35 грн., три проценти річних у розмірі 7 643,44 грн. та судовий збір у розмірі 1102,21 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. (т.1 а.с.161-166)

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 січня 2016 року було скасовано рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року в частині задоволення первісного позову щодо ОСОБА_2 та відмови у задоволенні зустрічного позову, ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у частковому задоволенні первісного позову ПАТ «Родовід Банк» про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №28.4.1/АА-348.07.2 від 13 червня 2007 року в розмірі 3 389,89 доларів США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 28 580,18 грн., пені за несвоєчасне погашення процентів по кредиту в розмірі 1 022,35 грн., три проценти річних у розмірі 7 643,44 грн., судового збору у розмірі 1 102,21 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Родовід Банк» про визнання зобов'язань, що виникли на підставі договору поруки від 13 червня 2007 року припиненим задоволено, визнано договір поруки від 13 червня 2007 року, укладений між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 в забезпечення зобов'язання за виконання кредитного договору №28.4.1/АА-348.07.2 від 13 червня 2007 року таким, що припинений. Стягнуто з ПАТ «Родовід Банк» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 417,31 грн. В іншій частині рішення залишено без змін. (т.1 а.с.220-223)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 січня 2016 року в частині позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення суду залишено без змін. (т.2 а.с.31-34)

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» заборгованість за кредитним договором №28.4.1/АА-348.07.2 від 13 червня 2007 року в сумі 3389,89 доларів США та 28207,72 грн., яка складається з:

- суми простроченої заборгованості по тілу кредиту в розмірі 3389,89 доларів США;

- суми заборгованості по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості в розмірі 20848,26 грн.;

- суми трьох відсотків річних за період прострочення погашення заборгованості в розмірі 4359,46 грн. В іншій частині позову відмовлено. (т.2 а.с.119-123)

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, незаконність і необґрунтованість рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року, просив його змінити та стягнути із ОСОБА_1 заборгованість по тілу кредиту у розмірі 956,36 доларів США, заборгованість по сплаті пені за несвоєчасну оплату кредитної заборгованості у розмірі 20848,26 грн. та суму 3% річних за період прострочення погашення заборгованості у розмірі 4 113,60 грн. На обґрунтування скарги зазначив, що судом не було враховано існуючу практику Верховного Суду України, що обмежує кредитора у стягненні заборгованості поза межами встановленого законом або договором строку позовної давності при наявності вимоги про її застосування з боку боржника. Також, судом першої інстанції було неправильно витлумачено норму щодо порядку обчислення позовної давності до грошових вимог, порядок погашення яких передбачає внесення окремих платежів. Вказував, що внаслідок помилкових висновків суду з відповідача було стягнуто суму заборгованості по тілу кредиту з 2010 року по кінець 2014 року, що з огляду на наведену практику як національних судів України, так і практику Європейського суду з прав людини є неприпустимим. (т.2 а.с.129-135)

Представник ПАТ «РОДОВІД БАНК» - ОСОБА_4 направив до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому із посиланням на необґрунтованість доводів апеляційної скарги просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року без змін. Вказував, що розрахунок заборгованості за кредитним договором здійснений відповідачем є невірним і судом першої інстанції правомірно застосовано положення ст. 264 ЦК України, оскільки здійснюючи платежі на погашення заборгованості, ним визнавався борг по кожному окремому платежу, тому переривання строку позовної давності відбувалось по кожному окремому платежу. (т.2 а.с.152-153)

Зважаючи на положення пункту 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакціїЗакону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч.6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 підтримав скаргу і просив її задовольнити, представник ПАТ «РОДОВІД БАНК» - ОСОБА_4 заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Відповідач ОСОБА_1 був сповіщений врученням повістки представнику адвокату ОСОБА_3, цього останній не заперечував в апеляційному суді.(т.2 а.с.149-151)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Скасувавши ухвалені у справі судові рішення в частині стягнення із ОСОБА_1 кредитної заборгованості і направивши в цій частині справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що суди не дослідили умови кредитного договору щодо порядку та строків погашення кредиту й взагалі не з'ясували коли боржником здійснено останній платіж, не визначились з тим чи дотримано банком такого строку й відповідно з дійсним обсягом відповідальності боржника, не з'ясували питання правомірності видачі кредиту в іноземній валюті.(т. 2 а.с. 31-34)

Відповідно до частини 5 ст. 411 ЦПК України, висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 червня 2007 року між ВАТ «РОДОВІД БАНК», найменування якого змінено на ПАТ «РОДОВІД БАНК», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 28.4.1/АА-348.07.2, за умовами якого позичальнику відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 20 758,00 доларів США терміном по 13 червня 2014 року включно зі сплатою 12,5 % річних.

Умовами пункту 3.1 вказаного договору передбачено, що позичальник зобов'язується починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами у сумі 248 доларів США. (т.1 а.с.10-15)

Додатковою угодою від 31 жовтня 2008 року до кредитного договору № 28.4.1/АА-348.07.2, укладеною між ВАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_1, сторони виклали пункт 1.5 кредитного договору в новій редакції, згідно умов якого процентна ставка за кредитами за цим договором встановлюється в розмірі 16% річних. (т.1 а.с.16-17)

Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав зобов'язань за кредитним договором № 28.4.1/АА-348.07.2 від 13 червня 2007 року, має заборгованість.

Цих обставин отримання грошей у розмірі 20 758,00 доларів США на вищевказаних умовах і наявності непогашеної заборгованості відповідач ОСОБА_1 не заперечував і в апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі цього договору.

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За наданим Банком розрахунком заборгованості, випискою з особового рахунку руху коштів за наданим кредитом, ОСОБА_1 здійснював щомісячне погашення заборгованості, у т.ч. часткове, як в більшому так і меншому розмірі, зокрема: в січні 2009 року сплатив 293.35 доларів США, в лютому 2009 року - 0.95 доларів США на погашення заборгованості за кредитом та 203.05 доларів США на погашення процентів, таким же чином частково погашав щомісячно заборгованість в інші періоди. Так, у період з травня 2009 року до березня 2010 року щомісячно погашав заборгованість у меншому розмірі ніж передбачено договором, а в березні-квітні 2010 року - 335.57 доларів США та 248.06 доларів США відповідно. В інші періоди ОСОБА_1 сплачував заборгованість у більшому розмірі ніж мав сплатити у відповідний календарний місяць (11 липня 2013 року здійснив погашення кредитної заборгованості у сумі 418,10 доларів США, 04 червня 2014 року здійснив погашення кредитної заборгованості у сумі 1000,00 доларів США), а також після настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором (13 червня 2014 року), здійснив 11 серпня 2014 року погашення заборгованості у розмірі 250,39 доларів США, 29 жовтня 2014 року здійснив погашення заборгованості у розмірі 250,00 доларів США, 20 листопада 2014 року здійснив погашення заборгованості у розмірі 150,00 доларів США, 08 січня 2015 року здійснив останній платіж на погашення заборгованості у розмірі 151,00 доларів США, тобто вчиняв дії, які свідчать про визнання ним свого боргу. В наведеному Банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 по сплаті процентів відсутня і зазначена такою, що дорівнює нулю. (т.1 а.с.31-55, 155-158 т. 2 а.с. 112-117)

Інших доказів погашення заборгованості до суду не надано і судом таких не встановлено.

При цьому, погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Банком здійснювалось відповідно до пункту 3.8 укладеного сторонами вищевказаного кредитного Договору шляхом зарахування щомісячних аннуїтетних платежів, Графік щомісячного повернення кредитних грошей сторонами не підписувався і Додатком до кредитного Договору не оформлювався.

Оскільки відповідачем ОСОБА_1 та його представником до суду не надано доказів, що здійснюючи вищевказані платежі боржником здійснювалось погашення певної поточної заборгованості, такі дії відповідача з огляду на положення ч. 1 ст. 264 ЦК України є підставою для висновку про визнання боржником простроченої заборгованості і, відповідно, переривання перебігу позовної давності.

Враховуючивищевказане, колегіясуддіввідхилиладоводиапелянтапронеправильне нарахування Банком 3389.89 доларів США заборгованості за тілом кредиту та застосування наслідків пропуску строку позовної давності до цих заявлених Банком вимог.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, проте Конституцією України не визначено обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За вимог ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, тобто, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до ст. 2 Закону України &qupa;Про банки і банківську діяльність&quex; від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ (із змінами), кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону передбачають можливість здійснення банками кредитних операцій від свого імені, на власних умовах та на власний ризик незалежно від виду валюти, яка використовується, на підставі банківської ліцензії та не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України &qu=M;Про систему валютного регулювання і валютного контролю&qun ; від 19 лютого 1993 року N 15-93(із змінами), операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБ України. Таким чином, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

За пп. &q?ит;в&quін; п. 4 ст. 5 вищевказаного Декрету, передбачено необхідність наявності індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, проте, на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. За таких обставин, не можна стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБ України від 14 жовтня 2004 року N 483(із змінами), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Згідно ч. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України &qus=;Про систему валютного регулювання та валютного контролю&qun ; уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 вищевказаного Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії або дозволу НБ України на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, а здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України

Так, Банк мав кошти в іноземній валюті та банківську ліцензію N 27 від 11 жовтня 2004 року і дозвіл із додатком N 27-4 від 22 вересня 2006 року на право здійснення операцій визначених частиною 1, пп. 1 - 11 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України &qu4 ;Про банки і банківську діяльність&q?ій; (в т. ч. на залучення та розміщення іноземної валюти), позичальник надав всі необхідні для отримання кредиту документи, з яких випливає, що позивач просив надати кредит саме в іноземній валюті(доларах США).(т.1 а.с.26 т.2 а.с.94-101)

Тому стягнення з боржника на користь Банку 3389.89 доларів США заборгованості за тілом кредиту не суперечить чинному законодавству.

Що стосується заявлених Банком вимог про стягнення пені та трьох відсотків річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253 - 255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов'язання.

Банком заявлено до стягнення з боржника 46453,63 грн. пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості, 4359,46 грн. - сума 3 % річних від суми простроченої кредитної заборгованості.

Судом першої інстанції з урахуванням заяви відповідача та застосування положень ст.. 258 ЦК України стягнуто 20848.26 грн. пені, розрахованої в межах річного строку, тобто з 06 січня до 25 грудня 2014 року та 4359.46 грн. трьох відсотків річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, розрахованих за курсом 15.77 гривень за долар США станом на день розрахунку заборгованості позивачем. Банк такого розрахунку заборгованості і стягнення не оскаржував.

Обґрунтованість стягнення на користь Банку 20848.26 грн. пені, розрахованої в межах річного строку, апелянт ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не заперечував і просив стягнути з нього вказану суму.

Доводи апелянта про необґрунтованість стягнення 4359.46 грн. трьох відсотків річних, колегія суддів визнала обґрунтованими, оскільки районний суд залишив поза увагою, що стягнута судом сума розрахована за період 2010-2015 роки, а відповідач в районному суді заявив про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру стягуваних трьох відсотків річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, з 4359.46 грн. до 4113.60 грн. за період з 25 грудня 2011 року до 25 грудня 2014 року, оскільки такий розрахунок виконаний Банком в межах трьохрічного строку.

З цих підстав, помилково визначена районним судом сума стягнення у гривні 28207.72 грн. підлягає зменшенню до 24961 грн. 86 коп. (20848.26 грн. заборгованість по сплаті пені + 4113.60 грн. трьох відсотків річних).

Тому, колегія суддів частково погодилась із зазначеними доводами апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає зміні.

На підставі ст.. 141 ЦПК України слід стягнути із Банку на користь відповідача, 4.64 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом пропорційно до частини задоволених вимог скарги та зменшених позовних вимог (0.29%), сплата якого апелянтом підтверджується доказами у справі. (т.2 а.с.136, 143)

Керуючись ст. 367, п. 1, 3 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, судова колегія, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року - змінити, зменшити розмір стягуваних із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» трьох відсотків річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, з 4359.46 грн. до 4113 (чотирьох тисяч сто тринадцяти) грн. 60 коп., та суму стягнення з 28207.72 грн. до 24961 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот шістдесят одна) грн. 86 коп.

В іншій частині рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року залишити без змін.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК», код ЄДРПОУ - 14349442 на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 - 4 (чотири) грн. 64 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 07 вересня 2018 року.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

В.М.Ратнікова

А.А.Пікуль