Постанова № 76299828, 06.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2018 року м. Київ

Справа № 22-ц/796/5079/2018

Унікальний номер 754/12598/15-ц

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Волошиної В.М., Гаращенка Д.Р.,

при секретарі - Слободяник Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року, ухваленого під головуванням суддіПанченко О.М., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року позивачка звернулася до суду із позовом, в якому зазначила, що 03 липня 2013 року відповідачем ОСОБА_1 була складена розписка, відповідно до якої він позичив у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 7900,00 доларів США строком на один місяць із зобов'язанням повернути вказані кошти до 04 серпня 2013 року включно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер і єдиними спадкоємцями майна померлого є дружина, позивач у справі, та їх малолітня дочка.

Прийняті на себе зобов'язання відповідач не виконав, тому позивачка просила стягнути з нього на свою користь заборгованість у розмірі 167 364,66 грн. (т.1 а.с.1-3)

Відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечував, посилаючись на те, що договір позики між ОСОБА_3 (спадкоємцем якого є позивач) та відповідачем не укладався і кошти не передавались, а надана позивачем копія розписки підтверджує зовсім інший правочин, що був укладений між ОСОБА_1 та іншою особою - ОСОБА_4, тобто ОСОБА_3 не був стороною даного договору позики. Крім того, дана розписка не відповідає вимогам ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, оскільки не містить всіх обов'язкових реквізитів, серед яких в першу чергу - сторони. (т.1 а.с.41-43)

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року, позов було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 03 липня 2013 року в розмірі 167 364,66 грн. та судові витрати в розмірі 1373,64 коп. (т.1 а.с.93, 95-97, 122-125)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року було скасовано рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. (т.1 а.с.179-182)

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 03 липня 2013 року у розмірі 167 364,66 грн., а також судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 373,64 грн. (т.1 а.с.206-211)

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. На обґрунтування скарги зазначив, що надана позивачкою ксерокопія розписки не містить зазначення позикодавця, що робить її неналежним доказом передачі коштів саме ОСОБА_3 Вказував, що дійсним позикодавцем за борговою розпискою від 03 липня 2013 року була інша особа - ОСОБА_4, який був допитаний судом в якості свідка та підтвердив даний факт. Крім цього, на стадії розгляду справи по суті, в день ухвалення оскаржуваного рішення позивачкою було надано та прийнято судом новий доказ - копія розпорядження Згурівської РДА Київської області від 28 вересня 2015 року № 248 «Про надання дозволу на вчинення правочину купівлі-продажу квартири», який не міг бути долучений до матеріалів справи та покладений в основу оскаржуваного рішення в частині обґрунтування доведеності переходу права вимоги до позивача. (т.1 а.с.217-226)

Зважаючи на положення пункту 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтримав скаргу і просив її задовольнити, представникОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Позивачка ОСОБА_2 була сповіщена врученням повістки її представнику адвокату ОСОБА_5, цього останній не заперечував про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. (т.2 а.с.19, 32)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 03 листопада 2013 року ОСОБА_1 написав розписку, відповідно якої він отримав в борг строком на один місяць 7 900 доларів США та зобов'язався повернути зазначену суму до 4 серпня 2013 року.

Розписка не містить зазначення позикодавця. (т.1 а.с.7)

Від шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 року народилась донька - ОСОБА_6 (т.1 а.с.13)

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. (т.1 а.с.11)

Позивач у справі - ОСОБА_2 з 16 січня 2008 року до часу смерті ОСОБА_3 перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі. (т.1 а.с.12)

На виконання положень частини 5 ст. 411 ЦПК України, колегія суддів врахувала висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано у справі попередні судові рішення, зокрема чи отримувала позивачка у встановленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 та встановила наступне.

ПредставникОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_5 в суді пояснив, що свідоцтво про право на спадщину позивачкою не було отримано у зв'язку з відсутністю спадкового нерухомого майна померлого ОСОБА_3 на території України.

З копії листа Згурівської районної державної нотаріальної контори вбачається, що позивачка ОСОБА_2 в своїх інтересах та як законний представник малолітньої ОСОБА_6, 14 січня 2015 року звернулась до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 заяви інших спадкоємців померлого до нотаріальної контори не надходили. (т.1 а.с.14)

З копії розпорядження Згурівської районної державної адміністрації Київської області від 28 вересня 2015 року №248 «Про надання дозволу на вчинення правочину купівлі-продажу квартири» вбачається, що на ім'я малолітньої дитини ОСОБА_6, інтереси якої в цій справі представляє її мати - позивачка ОСОБА_2, було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом серії НОМЕР_1 від 08 вересня 2015 року, а саме на 1/6 частину квартири, яка знаходиться за адресою: Росія, АДРЕСА_1. Тому, вищевказаним розпорядженням наданий дозвіл матері ОСОБА_2 на вчинення правочину - укладання договору купівлі-продажу належної дитині частки вищевказаної квартири. (т.1 а.с.202-203)

За повідомленням завідувача Згурівської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 не видано свідоцтво про право на спадщину у зв'язку з ненаданням заявником документів, що підтверджують право власності померлого ОСОБА_3 на майно.(т.2 а.с.25-29)

Інших обставин і доказів наявності у померлого ОСОБА_3 спадкоємців першої черги до суду не надано і судом таких не встановлено.

Факт укладення вищевказаної боргової розписки ОСОБА_1 в суді першої інстанції та в апеляційному суді не заперечував, проте посилався на те, що позикодавцем по цій розписці був не ОСОБА_3, а ОСОБА_4 (т.1 а.с.42)

У цій справі судом допитувались свідки, при цьому показання свідка ОСОБА_4 суперечили показанням свідка ОСОБА_7 та допитаної судом як свідка позивачки ОСОБА_2 (т.1 а.с.77-78, 83)

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Статтею 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В даному конкретному випадку, розписка від 03 липня 2013 року - борговий документ, виданий ОСОБА_1 на підтвердження прийняття зобов'язання за договором позики та наявний у ОСОБА_2 - дружини померлого позикодавця, свідчить про існування правовідносин за договором позики між сторонами у справі.

Враховуючи вищенаведені вимоги законодавства і обставини справи в їх сукупності, колегія суддів відхилила доводи апелянта з посиланням на показання свідка ОСОБА_4, що останній позичав гроші відповідачу ОСОБА_1, оскільки факт укладення і виконання договору позики не може підтверджуватись показаннями свідків.

При цьому, надана позивачкою розписка від 03 липня 2013 року містить умови отримання ОСОБА_1 в борг грошей із зобов'язанням їх повернення, дати отримання коштів та особистим підписом позичальника.

Твердження відповідача про, те що розписка не містить мети використання коштів, прізвища, ім'я, по-батькові позикодавця та його ідентифікуючих даних, є необґрунтованими, оскільки цивільним законодавством не встановлено спеціальних вимог до змісту договору позики (розписки).

Наявна в матеріалах справи копія розписки ОСОБА_1 від 03 липня 2013 року відповідає оригіналу, що засвідчено головуючим суддею суду першої інстанції (а.с.7). Оригінал розписки представник позивачки - адвокат ОСОБА_5 пред'явив також суду апеляційної інстанції, що спростовує доводи відповідача про відсутність у позивача оригіналу розписки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Зобов'язання за договором позики не припиняються внаслідок смерті позикодавця, оскільки не є нерозривно пов'язаним з його особою (ст.608, 1219 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

За правилом ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за договором позики, як спадкоємця померлого позикодавця ОСОБА_3, є законними та обґрунтованими.

Враховуючи вищевказані вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, судова колегія, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 07 вересня 2018 року.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

В.М.Волошина

Д.Р.Гаращенко