Постанова № 76299621, 05.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 752/19571/17

Апеляційне провадження № 22-ц/796/7510/2018

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Головачова Я. В., Шахової О. В.,

за участю секретаря судового засідання - Іваницької О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва, ухвалене під головуванням судді Ладиченко С. В. 29 червня 2018 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства КомерційнийБанк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Згідно п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Виходячи зі змісту пункту 8 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У вересні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» через представника Косенко К.С. звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості у розмірі 61 616 грн. 68 коп. за кредитним договором №б/н від 11 серпня 2010 року, яка складається з наступних сум: 6 161 грн. 34 коп. - заборгованість за кредитом, 48 945 грн. 02 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 100 грн. 00 коп. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 2 910 грн. 32 коп. - штраф (процентна складова). Крім того, про стягнення з відповідача на користь Банку судового збору в розмірі 1 600 грн. 00 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 червня 2018 року (а.с.72-79) позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 11 серпня 2010 року у розмірі 61 616 грн. 68 коп., а також судовий збір у розмірі 1 600 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, 24 липня 2018 року ОСОБА_3 надіслав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне встановлення обставин, які мають значення для справи та невірне дослідження доказів, які містяться в матеріалах справи, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 червня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу, мотивував, зокрема, тим, що суд першої інстанції безпідставно зазначив у судовому рішенні, що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір, матеріали справи кредитного договору не містять. Крім того, оригінал анкети позивач суду не надав, яка б мала підтверджувати виникнення відносин між позивачем та відповідачем; оригіналу кредитної справи позивачем також не надано.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд безпідставно його обґрунтовував Правилами користування платіжною карткою №СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, оскільки матеріали справи не містять доказів ознайомлення відповідача із зазначеними Правилами.

Також, судом першої інстанції не обґрунтовано присуджену суму заборгованості.

До того ж, в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем від позивача коштів в сумі 6 161 грн. 34 коп., судом не надано правової оцінки безпідставного нарахування штрафних санкцій, крім того, суд застосував до відповідача подвійну цивільно-правову відповідальність, стягнувши і пеню, і штрафи.

Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, останній безпідставно в односторонньому порядку підвищував розмір процентної ставки, чому суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.

Відхилення судом заяви відповідача про застосування строків позовної давності є також безпідставним.

Також, не повідомивши відповідача в установленому процесуальним законом порядку про дату, час та місце розгляду справи, ухваливши оскаржуване рішення, суд першої інстанції порушив ч.2 ст.128 ЦПК України.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5, підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ній.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки-повідомлення рекомендованою кореспонденцією, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача (представника скаржника), який з'явився у судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності та співставленні, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, кредитний договір укладено між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 у письмовій формі, зазначено його розмір та умови надання кредиту. У анкеті-заяві (а.с.7) відповідач вказав, що приєднується до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку.

Розрахунок загальної суми заборгованості відповідача по договору наданий суду відповідає вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов'язання за кредитом, що свідчить про те, що останній знав про умови кредитування та визнав свої зобов'язання за договором, однак в подальшому припинив виконувати умови договору, що є підставою для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь Банку суми заборгованості.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам, визначеним статтею 263 ЦПК України, з огляду на таке.

Так, виходячи зі змісту статті 1054 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Укладання Договору здійснюється за принципом укладання між Банком і клієнтом договору приєднання (ст. 634 Цивільного кодексу). Підписанням заяви Позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин (в тому числі договір) вважається укладеним в письмовій формі, якщо її зміст, зафіксовано в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони. Стаття 207 ЦК України не передбачає вичерпний перелік таких документів, тому наряду з листами та телеграмами можуть використовуватися і інші засоби зв'язку, наприклад електронний.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до Розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті Позивача іwww.privatbank.uai ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк», керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг (далі - Умови та Правила).

Тобто Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку, (п.п. 1.1.1.58, 1.1.1.59 Умов).

Відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку www.privatbank.ua: https://client-bank.privatbank.ua., тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування.

Підписавши заяву Банк та клієнт приєднуються і зобов'язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому.

Отже, враховуючи вищевикладене, заява про приєднення до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку twww.privatbank.ual складають Договір про надання банківських послуг.

Тобто, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між Банком та Позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, який задля придбання або зміни цивільних прав.

В ході розгляду справи, позивачем надана до суду копія анкети-заяви на двох сторінках з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані відповідача, адреса його проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки.

Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені істотні умови. Вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена на офіційному сайті Банку.

Відповідно до ч.1 ст.634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. На підставі ч.1 ст.634 ЦК, підписавши заяву, фізична особа, приєднується до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, що підтверджується його особистим підписом. Тобто, з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч.1 ст.634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору (умов кредитування).

Надана позивачем виписка з банківського рахунку відповідача (а.с.4-6) містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку Відповідача - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції).

Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, інший розгорнутий (детальний) розрахунок не надано.

На підставі викладеного, доводи скаржника в частині того, що між ним та Банком не було укладено кредитний договір є безпідставними, а тому відхиляються колегією суддів.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

За приписом частини 2 статті 1050 ЦК України прострочення позичальником повернення чергової частини позики (кредиту) кореспондує праву позикодавця (кредитодавця) вимагати дострокового повернення частини позики (кредиту), що залишилася, та сплати процентів.

За приписом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних за весь час прострочення.

Оскільки, банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, а отже є законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.

Згідно виписки по рахунку, вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов'язання за кредитом, що свідчить про те, що останній був обізнаний про умови кредитування та визнав свої зобов'язання за Договором. А отже, доводи відповідача про те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування колегія суддів відхиляє.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність установлюється тривалістю три роки.

Відповідно до ч.1 , ч. 2 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

В даному випадку, посилання суду першої інстанції на те, що заява відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, а саме п. 1.1.7.31 встановлено, що строк позовної давності стосовно вимоги Банку по поверненню кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагороду, неустойки-пені, штрафів, витрат Банку - 50 років, суперечить чинному законодавству України, разом з тим, позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, а тому наведене вище посилання не впливає на ухвалене судом рішення по суті.

Таким чином, суд першої інстанції, вірно встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки відповідач, як позичальник кредитних коштів, порушив свої зобов'язання з повернення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість, що стало підставою звернення Банку до суду з даним позовом.

Інші доводи скаржника є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відхиляються колегією суддів.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування або зміни судового рішення, у зв'язку з його законністю та обґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києвавід 29 червня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 06 вересня 2018 року.

Суддя-доповідач: І.М.Вербова

Судді: Я.В. Головачов

О.В.Шахова