Рішення № 76296319, 07.08.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 серпня 2018 р. Справа № 802/1530/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Кулика В.В.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 (вул. Прорізна, 6, м. Тульчин, Тульчинського району, Вінницької області, РНОКПП НОМЕР_1)

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547 )

про визнання дій протиправними та зобов'язання надати дозвіл,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_3 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - Управління, відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання надати дозвіл.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що 01.11.2017 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням та відповідними додатками, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, орієнтовної площі 1.70 га для ведення особистого селянського господарства на території Журавлівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області, за межами с.Журавлівка.

Листом №П21449/0-11057/6-17 від 04 грудня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено позивачу у надані дозволу на розробку проекту землеустрою. Оскільки у відповідності до п.7 ст.188 Земельного кодексу України формування об'єкта на підставі проекту землеустрою буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Журавлівської сільської ради. На думку позивача, зазначена відмова є незаконною, а тому ОСОБА_3 звернулась до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 19.06.2018 відкрито провадження та призначено справу до розгляду. Відповідачу встановлено 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву, в свою чергу позивачу встановлено 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

З урахуванням чого, 05.07.2018 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні заявлених вимог. Підставами для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам положень ст.118 Земельного кодексу України. Окрім того, на виконання приписів Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.05.2015 № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" обрана позивачем земельна ділянка зарезервована за учасниками антитерористичної операції та членам їх родин.

13.07.2018 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому просить позов задовольнити повністю, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву вважати необґрунтованими. Також представником позивача зазначено, що положення статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено підстави для відмови у надання у видачі дозволу не містяться такої підстави, як резервування земельної ділянки за іншими особами. Окрім того, відповідачем не вказано вимогам яких законодавчим нормативно-правовим актам не відповідає місце розташування спірної земельної ділянки.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити на підставі та в межах заявлених вимог, з урахуванням доводів викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо позову заперечував та просив відмовити у задоволенні вимог, з огляду на викладені обставини у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши надані сторонами докази та матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01.11.2017 ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 1,7 га на території Журавлівської сільської ради, Тульчинського району, Вінницької області (за межами населеного пункту).

Листом від 04.12.2017 № П-21449/0-11057/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що згідно ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. В даній ситуації формування об'єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Журавлівської сільської ради .

Надаючи правову оцінку відмові у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки викладену в листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.12.2017 № П-21449/0-11057/6-17, суд зважає на наступне.

Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України (далі – ЗК України).

Частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року (далі - Положення № 15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підпунктів 31, 50 пункту 4 Положення № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Пунктом 7 Положення № 15 передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Оскільки спірні земельні ділянки належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відноситься розгляд питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок.

Надаючи правову оцінку діям відповідача викладену в оскаржуваній відповіді стосовно необхідності розроблення саме технічної документації із землеустрою у разі, якщо земельна ділянка сформована, суд зазначає про наступне.

Із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій – сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Даний висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України “Про землеустрій”, відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Таким чином, суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Матеріали справи свідчать, що відмова у ненаданні ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, яка викладена відповідачем в листі від 04 грудня 2017 року за №П-21449/0-11057/6-17 аргументована тим, що земельна ділянка зарезервована для передання учасникам антитерористичної операції та членам родин загиблих із їх числа.

Окрім того, змістовний аналіз статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розроблення проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Згідно діючого правового регулювання земельних відносин у державі, право розпорядження землями сільськогосподарського призначення відбувається виключно на підставі норм Земельного кодексу України, а тому відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Таким чином, головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з непередбачених законом підстав відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок на території Журавлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області.

З огляду на вказані обставини, суд зазначає, що заявлені позовні вимоги про визнання протиправними дій ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у не наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, викладена в листі від 04 грудня 2017 року за №П-21449/0-11057/6-17 - підлягає задоволенню.

З огляду на наявність у суду права за умови задоволення вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, а також враховуючи протиправність відмови суб'єкта владних повноважень у ненаданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірних земельних ділянок, суд доходить висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених прав, у зв'язку з чим вказані вимоги також підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція закріплена в постанові Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 у справі №802/1224/16-а, в якій зазначено, що вимоги позивача про зобов'язання головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач при розгляді клопотання вичерпав свої дискреційні функції в частині встановлення підстав для відмови у наданні дозволу, у разі відсутності таких.

Аналогічна позиція закріплена в ухвалі Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.08.2017 у справі № 802/358/17-а.

ОСОБА_4 Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі ст. 2, 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, в якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення (постанови), має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

За правовою позицією Конституційного суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, щодо зобов’язання суб’єкта владних повноважень щодо надання дозволу (вчинити дії), слід додатково звернути увагу на судові рішення Європейського суду з прав людини, а саме: «Волохи проти України», «Свято-Михайлівська Парафія проти України», «Гасан і Чауш проти Болгарії», «Броньовський проти Польщі», «Гавенда проти Польщі», «Аманн проти Швейцарії», «Олссон проти Швеції», в яких суд дійшов висновку, що вразі зловживання суб’єкта владних повноважень своїм правом та обов’язком, то суд для належного та ефективного судового захисту прав та інтересів особи, має право постановити судове рішення, яким зобов’язати суб’єкта владних повноважень на вчинення конкретних дій.

Аналогічних висновків дійшов і ОСОБА_4 Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі за № 820/4757/17 (провадження за №К/9901/27437/18) та постанові від 24 липня 2018 року у справі за №806/2254/15 (провадження за №К/9901/6170/18).

У рішенні від 20.10.2011 року «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у наданні дозволу ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,7 га для ведення особистого селянського господарства на території Журавлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області за межами населеного пункту (кадастровий номер земельної ділянки 0524381000:01:002).

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,7 га для ведення особистого селянського господарства на території Журавлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області за межами населеного пункту (кадастровий номер земельної ділянки 0524381000:01:002).

Стягнути на користь ОСОБА_3 (вул. Прорізна, 6, м. Тульчин, Тульчинського району, Вінницької області, РНОКПП НОМЕР_1) сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області ( вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547 ).

Стягнути на користь ОСОБА_3 (вул. Прорізна, 6, м. Тульчин, Тульчинського району, Вінницької області, РНОКПП НОМЕР_1) витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 2500 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області ( вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547 ).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя /підпис/ ОСОБА_5

Згідно з оригіналом Суддя Помічник судді