Постанова № 76294699, 03.09.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/10264/17 Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А.О. Провадження № 22-ц/773/969/18 Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Федонюк С. Ю.,

суддів Матвійчук Л.В., Русинчука М.М.,

з участю:

секретаря судового засідання- Лимаря Р.С.,

учасників справи:

позивача- Черноти Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання угоди частково нікчемною та стягнення коштів, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства "Альфа-Банк" на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 січня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі- ПАТ «Альффа-Банк») про визнання угоди частково недійсною та зобов’язання вчинити дії, мотивуючи тим, що 05 жовтня 2016 року між сторонами укладена угода про надання особистого кредиту №500568081, згідно з якою відповідач надав позивачу кредитні ресурси на суму 99 999,00 грн. зі сплатою відсотків. Умовами вказаної угоди визначено, що за надання послуг встановлюється комісійна винагорода, яка сплачується позичальником у визначені порядку та строки, а саме - обслуговування кредитної заборгованості (пакет послуг – 5), сплачуватиметься позичальником у розмірі 2 500,00 грн. без ПДВ щомісячно згідно з графіком платежів.

Проте, у порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. Вважає неправомірним встановлення банком щомісячної плати (комісії) за обслуговування кредитної заборгованості.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05 грудня 2017 року позивач просив суд визнати нікчемним підпункт «д» пункту 1 частини третьої угоди від 05 жовтня 2016 року №500568081 про надання особистого кредиту щодо комісійної винагороди за обслуговування кредиту у розмірі 2500,00 грн на підставі ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 215 ЦПК України і стягнути з ПАТ «Альфа-Банк» безпідставно отриману комісію за обслуговування кредиту в розмірі 28 833, 33 грн. В обґрунтування вказаної заяви про збільшення позовних вимог позивач зазначив, що наразі він повністю сплатив суму заборгованості, в тому числі і комісію, яку він вважає неправомірною, тому слід сплачену ним суму стягнути в його користь із банку.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 січня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 суму сплаченої комісії за нікчемною умовою підпункту «д» пункту 3.1 частини третьої Угоди від 05 жовтня 2016 року №500568081 про надання особистого кредиту, яка укладена між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1, у розмірі 28 833, 33 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 червня 2018 року поновлено строк ПАТ «Альфа-Банк» на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишено її без задоволення.

Не погоджуючись із даним заочним рішенням, ПАТ «Альфа-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Покликається на норми щодо свободи договору та належне інформування позичальника із усіма умовами кредитного договору, які він прийняв і виконував, а тому вважає позов безпідставним та необґрунтованим і таким, що не підлягає до задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, оскільки, на його думку, весь текст скарги зводиться до викривленого розуміння принципу відповідачем свободи договору і неврахування вимог Закону «Про захист прав споживачів».

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України і відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Як визначено ст.3 ЦПК України (у новій редакції), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивача, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов ПАТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції виходив із того, що обслуговування кредитної заборгованості, яка сплачувалася позичальником у розмірі 2 500,00 грн. передбачена підпунктом «д» пункту 3.1 частини 3 угоди, як комісією, є дією на користь банку, а відтак не може вважатися послугою в розумінні ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з чим встановлення банком сплати комісії за дані операції суперечить вимогам ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 05.10.2016 року). , а також положенням п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п’ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Судом встановлено, що 05 жовтня 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» (банк, кредитор) був підписаний акцепт пропозиції про укладення угоди про надання особистого кредиту №500568081, відповідно до якої банк прийняв пропозицію ОСОБА_1 (позичальника), що міститься в оферті на укладення угоди про надання особистого кредиту від 05 жовтня 2016 року №500568081, укласти з банком угоду про надання особистого кредиту, згідно з умовами Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, що укладений між банком та позичальником раніше, та надати позичальнику особистий кредит на умовах продукту «Свій Кредит».

Сума кредиту згідно з указаним акцептом становить 99 999,00 грн. (п.1), а процентна ставка – 14,99 % річних (фіксована) (п.2).

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили ряд комісій за розрахунково-касове обслуговування, зокрема у підпункті «д» комісію за обслуговування кредитної заборгованості (пакет послуг – 5), яка сплачується позичальником у розмірі 2 500,00 грн. Комісійна винагорода, що вказана у цьому підпункті, сплачується позичальником щомісячно за кожний місяць користування кредитом відповідно до графіку платежів, який є додатком №1 до цього акцепту. Зазначена в цьому підпункті комісійна винагорода нараховується банком, починаючи з дня надання кредиту, по дату остаточного повернення кредиту, що вказана у ч.4 цього акцепту. Також у будь-якому випадку позичальником сплачується комісійна винагорода, що вказана у цьому пункті, за останній місяць користування кредитом не пізніше дати остаточного повернення кредиту за угодою про надання кредиту (а.с.6-7).

Відповідно до ч. 5 Угоди від 05 жовтня 2016 року №500568081, яка укладена між ОСОБА_2 акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1, кредит позичальнику надається для власних (особистих) потреб (а .с. 6).

Обома сторонами підписаний додаток №1 до угоди про надання кредиту №500568081 від 05 жовтня 2016 року «Графік платежів та розрахунок вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг».

У додатку до угоди також зазначено, що мета кредиту: споживчі потреби. Крім того, у вказаному графіку відображена щомісячна сплата комісії у розмірі 2 500,00 грн, що передбачена підпунктом «д» пункту 3.1 частини 3 договору (акцепту) (а.с.8).

Отже, позивач, підписавши оферту про укладення угоди про надання особистого кредиту, а також відповідач, підписавши відповідний акцепт, уклали угоду про надання особистого кредиту від 05 жовтня 2016 року №500568081, істотні умови якої визначені в акцепті, а також у додатку №1 «Графік платежів та розрахунок вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг».

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (п. 23 ч.1 ст.1 Закону (у редакції, що діяла на час укладення кредитної угоди).

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту; облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно з абзацом 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Законодавством визначено кілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом, відповідно до ст.215 ЦК.

Частиною 2 статті 215 ЦК України встановлено, що правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається. Це стосується як договорів у цілому, так і окремих пунктів таких договорів, зокрема і договору кредиту.

Аналізуючи вищенаведені норми та беручи до уваги зміст підпункту оспорюваного договору від 05.10.2016 року, а також те, що споживач є вразливою стороною договірних відносин, який підлягає посиленому захисту законом, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підпункт про стягнення комісії є нікчемним, що відповідач незаконно передбачив комісію за обслуговування кредитної заборгованості та встановив розмір такої плати, що є несправедливим, оскільки зумовлює витрати, які не є послугою в користь споживача.

Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості видно, що у період з жовтня 2016 року по червень 2017 року позивач здійснив сукупно вісім погашень наданого кредиту, з яких 20 000,00 грн. зараховано в рахунок оплати комісії, що передбачена підпунктом «д» пункту 3.1 частини 3 акцепту (а.с.5).

Разом з тим, сторони ствердили, що 21.09.2017 року позивачем було погашено повністю всю заборгованість за спірним договором кредиту за рахунок коштів від укладення нового кредитного договору від 20.09.2017 року № 500618226, що доведено документально розрахунком банку від 08.11.2017 року (а.с.47). Цим же розрахунком підтверджено, що ОСОБА_1 серед інших платежів за період дії угоди погашено і 28833,33 грн. комісії.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції вірно вирішено даний спір, задовольнивши позовні вимоги частково та з урахуванням нікчемності спірного підпункту договору стягнуто з банку в користь позивача суми сплаченої комісії в розмірі, вказаному банком у розрахунку.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач був обізнаний із умовами договору, що засвідчив підписом, а банк регламентував, які послуги за вказану комісію надаються споживачу.

Не беруться до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивач був обізнаний зі всіма умовами кредитування і своїм підписом в угоді на отримання кредиту засвідчив про згоду з ними, також на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо його умов і в подальшому виконував його умови, та, як ствердив сам позивач, погасив кредит, взявши ще один та тих же умовах, оскільки доведено, що спірний підпункт договору прямо суперечить нормам Закону, в якому визначено його нікчемність.

Отже, з огляду на те, що кредит надавався на споживчі цілі, саме на банк було покладено обов'язок дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні правочину з певним обмеженням дії принципу свободи цивільного договору зі сторони кредитора.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновку суду не спростовують і не дають підстав для скасування законного судового рішення. Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення апеляційна скарга не містить.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 січня 2018 року в даній справі залишити без змін та поновити його дію.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді