Рішення № 76276752, 29.08.2018, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/1596/18

Провадження № 2/345/898/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.08.2018 р. м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Сухарник І.І., з участю секретаря судового засідання Баран В.В., позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача - Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області ОСОБА_3, представника відповідача - Державної казначейскої служби України ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2018 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства до відповідачів - Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України. Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 19.08.2017, перебуваючи в кафе мотелю «Страгора», що у с. Лоєва Надвірнянського району, позивач на столі залишила свій мобільний телефон марки Samsung Galaxy A3 (IMEI +357572/06/886028/7* та +357573/06/776028/5*). 20.08.2017 ОСОБА_1 звернулась до Надвірнянського відділу поліції із заявою про втрату (крадіжку) зазначеного вище мобільного телефону. Не отримавши жодної відповіді на своє звернення, позивач 10.10.2017 звернулась до начальника Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_5 із проханням повідомити про дії, здійснені відділом по її заяві від 20.08.2017. Знову ж таки, не отримавши відповіді на своє звернення, позивач 04.12.2017 звернулась із скаргою до начальника ГУНП в Івано-Франківської області ОСОБА_6 із відповідною скаргою, на яку листом №С-8/108/03/14/17 від 12.12.2017 їй було повідомлено, що після проведення перевірки в територіальних підрозділах ГУНП в Івано-Франківської області 20.08.2017 не зареєстровано в ЖЄО повідомлення ОСОБА_1 з приводу втрати мобільного телефону. Також, долучено копію листа Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області №7346/108/50, який, як стверджує позивач є нечитабельним та на її адресу не поступав.

22.12.2017 ОСОБА_1 подала скаргу на імя начальника ГУНП в Івано-Франківської області ОСОБА_6 та голови громадської ради при УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_7 ОСОБА_8 №С-10/108/03/14-18 від 12.01.2018 позивача повідомлено, що службовим розслідуванням встановлено неналежне виконання службових обов’язків працівниками Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області. Крім того, вказано, що зазначеним відділом 12.01.2018 внесено відомості про кримінальне правопорушення за фактом крадіжки мобільного телефону до ЄРДР за №12018090200000036.

Позивач стверджує, що неналежним виконанням службових обов’язків працівниками Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області їй завдана майнова шкода, яку вона оцінює в розмірі 3000 грн. (вартість телефону Samsung Galaxy A3 (пропозиції на сайті OLX) – від 2000 грн. до 3000 грн. та приватна інформація, яка знаходилась у даному телефоні). Також, позивач вважає, що їй спричинена моральна шкода у розмірі 13 000 грн. внаслідок моральних страждань з вини працівників поліції.

На підставі наведеного, ОСОБА_1 просить суд стягнути з державного бюджету на її користь завдану ГУНП в Івано-Франківській області майнову (матеріальну) шкоду в розмірі 3000 грн. та в рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди 13 000 грн.; судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження (а.с. 21-23).

25.05.2018 на адресу суду від Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області надійшов письмовий відзив на позовну заяву (а.с. 28-30). Так, представник органу Національної поліції стверджує, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» чітко визначено яка саме шкода підлягає відшкодуванню та хто саме має право на її відшкодування. Згідно наведеного закону, позивач не підпадає під категорію осіб, яким надано право на відшкодування шкоди та наведена нею шкода не підлягає відшкодуванню. Крім того, позивачем бездіяльність слідчого не оскаржувалась в порядку КПК України.

Щодо моральної шкоди у відзиві зазначено, що ОСОБА_1 не надано доказів щодо факту заподіяння їй моральних та фізичних страждань, або втрати немайнового характеру та доказів необхідності додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв’язків, а тому дана вимога позивача також задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, представник Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області ОСОБА_3 просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, у зв’язку із безпідставністю.

26.06.2018 на адресу суду від Державної казначейської служби України надійшов письмовий відзив на позовну заяву ОСОБА_1 (а.с. 43-44), в якому зазначено, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено покладання відповідальності на Державну казначейську службу України за дії інших органів чи органів місцевого самоврядування. Також, представник органу Казначейства зазначає, що позивач не має права на відшкодування шкоди в силу вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Також, ОСОБА_1 не надано жодного доказу, підтверджуючого завдання моральної та матеріальної шкоди у зазначеному позивачем грошовому розмірі.

На підставі наведеного, представник Державної казначейської служби України ОСОБА_8 просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник згідно довіреності від 30.05.2018 (а.с. 35) ОСОБА_2 заявлений позов підтримали, просили суд його задоволити.

Також, 24.07.2018 на адресу суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 (а.с. 55-58), в яких вона зазначає, що законом не покладено обов’язок на позивача щодо доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. Водночас, законодавцем встановлена презумпція вини заподіювача шкоди та саме він повинен довести, що шкоди завдано не з його вини. Позивач також вказує, що у своїх відзивах відповідачі жодним чином не спростували фактів відсутності їхньої вини, а тому вважає, що позов вони визнали у повному об’ємі.

У судовому засіданні представник Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 26.04.2018 (а.с.31) позов не визнав, підтримав доводи, які викладені ним у відзиві.

Представник Державної казначейскої служби України ОСОБА_4, яка діє на підставі довіреності від 03.01.2018 (а.с. ), у судовому засіданні заперечила щодо задоволення позову ОСОБА_1, зазначила, що вважає Державну казначейску службу України неналежним відповідачем у даній справі.

Заслухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Згідно ст. 55 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Положеннями ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Частинами 1, 2 статті 7 вищевказаного закону передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

У п. 1 розділу ІІІ Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України 06.11.2015 № 1377, зазначено, що заяви і повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події реєструються цілодобово в чергових частинах органів поліції уповноваженими працівниками відразу після їх надходження, вносяться до журналу ЄО та інтегрованої інформаційно-пошукової системи з усіма відомостями з журналу ЄО.

Водночас, позивачем не надано суду доказу того, вона 20.08.2017 зверталась до Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а уповноваженим органом поліції така заява прийнята та не розглянута, чи відмовлено позивачу у прийнятті такої заяви. Зазначене підтверджується листом ГУНП в Івано-Франківській області №С-8/108/03/14/17 від 12.12.2017 (а.с.13) у відповідь на скаргу ОСОБА_9 від 04.12.2017 (а.с.12) та не спростовано у позові та у судовому засіданні позивачем.

Із вказаного вище листа також вбачається, що Надвірнянським ВП ГУНП в Івано-Франківській області 13.10.2017 за №2867 зареєстровано заяву ОСОБА_9 щодо протиправних дій працівників поліції від 10.10.2017 (а.с.10-11), за результатами розглядом якої 19.10.2017 направлено відповідь за №7346/108/50 (а.с.14, 17 зворот).

Суд не бере до уваги твердження позивача, що відповіді на її звернення підписані не уповноваженою на те службовою особою, адже згідно п. 10 розділу ІІ Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55, право на створення, підписання, погодження, затвердження документів визначається актами законодавства та інструкцією з діловодства установи. У пункті 48 вказаної інструкції зазначено, що посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених актами законодавства, іншими нормативно-правовими актами відповідно до Інструкції з діловодства в електронній формі та інструкції з діловодства установи. Порядок підписання документів іншими особами у разі відсутності керівника установи та посадових осіб, які уповноважені їх підписувати, визначається наказом (розпорядженням) керівника установи.

Судом встановлено, що 12.01.2018 в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області за №285 зареєстрована заява ОСОБА_1 про вчинення крадіжки її мобільного телефону 19.08.2017. Відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 185 КК України внесені до ЄРДР за №12018090200000036. У ході проведення службового розслідування встановлено, що окремі працівники Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області неналежно віднеслись до виконання своїх службових обов’язків, за результатами чого їх притягнуто до дисциплінарної відповідальності (а.с.17).

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово зверталась до поліції щодо надання інформації з приводу розслідування вказаного кримінального провадження.

Відповідно до вимог п.п.8,9 ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст.1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, визначені ст.ст.1174, 1176 ЦК України. Такі підстави характеризуються особливостями субєктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб вказаних вище органів, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є безумовною підставою покладення цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду саме на державу в особі Державної казначейської служби України, незалежно від вини такої особи.

Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Порядок та процедура відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду визначається Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до положень цього Закону (ст.ст. 1-4, 12), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Оскільки у даній справі підставою для відшкодування шкоди є бездіяльність органу Національної поліції, внаслідок якої тривалий час не реєструвалось повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, суд приходить до висновку, що відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174цьогоКодексу).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Щодо відшкодування майнової шкоди, суд звертає увагу позивача на норми ст. 1177 ЦПК України, а саме що завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Способи захисту майнових прав потерпілих від кримінального правопорушення учасників кримінального провадження передбачені статтею 127 Кримінального процесуального кодексу України. Вказаною нормою передбачено три способи відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому: добровільне відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушення, підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою; пред'явлення цивільного позову в кримінальному провадженні; відшкодування завданої потерпілому шкоди за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених окремим законом (частина третя).

Отже, частиною третьою статті 127 КПК України, чітко передбачено, що завдана потерпілому шкода внаслідок кримінального правопорушення за рахунок Державного бюджету України може відшкодовуватися лише у випадках та порядку передбачених окремим (спеціальним) законом.

Однак, статтею 127 КПК України, частиною другої статті 1177 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Норми частини третьої статті 127 КПК України, і частини другої статті 1177 ЦК України, не є нормами прямої дії і мають відсилочний характер. Тобто, передбачають наявність законодавчо врегульованого порядку та механізму, який би регулював відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Таким чином, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину, мають визначатись спеціальним законом, який станом на сьогоднішній день не прийнятий, а до прийняття такого закону відшкодування державою шкоди відповідно достатті 1177 ЦК України на підставі загальних правил здійснюватися не може.

Необхідно підкреслити, що на сьогоднішній день єдиним спеціальним законом про відшкодування шкоди, завданої злочином, за рахунок Державного бюджету, є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким передбачено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна тощо.

Отже, чинне на сьогодні законодавство передбачає можливість реалізації норми цивільного законодавства про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок Державного бюджету лише у випадку, коли кримінальне правопорушення вчинено спеціальним субєктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури або суддя) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна.

У зв’язку із наведеним, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про відшкодування майнової шкоди, слід відмовити, так як законом не передбачена можливість відшкодування органами поліції, казначейства України майнової шкоди, особам, які є потерпілими від злочину.

Щодо відшкодування ОСОБА_9 моральної шкоди з підстав неналежного реагування на її звернення слід зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

Відповідно до ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною 1 статті 1167 ЦК України. Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частина 2 вказаної статті передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

З урахуванням загальних положень відшкодування шкоди під час вирішення спорів за ст.ст.1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», в позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Також положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Проте, дослідивши матеріали справи, суд вбачає, що позов не містить відомостей, у чому саме полягає моральна шкода, завдана позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір такої шкоди. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння їй відповідачем – ГУНП в Івано-Франківській області, моральної шкоди, зокрема, у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення внаслідок цього стану здоров'я тощо, як і не надано ґрунтовних пояснень.

Крім того, при розгляді цивільної справи суд не може перебирати на себе повноважень прокурора чи слідчого судді з приводу визначення наявності неправомірності в діях чи бездіяльності працівників поліції.

В ході розгляду справи позивач до суду судових рішень або рішень інших органів, уповноважених для надання таких висновків (в межах кримінального провадження), з яких би вбачалось, що дії чи бездіяльність поліції або окремих її посадових осіб визнані протиправними чи незаконними.

Тому в межах розгляду справи в порядку цивільного судочинства, враховуючи вимоги ст.15 ЦПК України, і на даному етапі кримінального провадження, суд, який розглядає цивільну справу, не знаходить підстав для визнання факту порушення конституційних прав позивача, і факту порушення його конституційних прав саме відповідачем.

За правиломч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно доч.1, ч.3 ст. 12 ЦПК України одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі ОСОБА_10 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Згідно п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції ", виходячи з принципу процесуального рівноправ’я сторін та враховуючи обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Враховуючи, що позивач не довів самого факту бездіяльності та не підтвердив негативні явища, які сталися, внаслідок тривалої не реєстрації заяви, а також наявності причинного звязку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою, то суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову.

У зв’язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати на підставі п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, покладаються на позивача.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 55 Конституції України; ст.ст. 15, 16, 23, 1166-1167, 1174, 1176-1177 ЦК України; ст.ст. 12-13, 15, 76-81, 89, 141, 263- 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейскої служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Апеляційного суду Івано-Франківської області.

Головуючий: