Рішення № 76276110, 31.08.2018, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/399/18

Провадження № 2/345/488/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.08.2018 р. м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Сухарник І.І., з участю секретаря судового засідання Баран В.В., позивача ОСОБА_1, представника відповідача ПАТ «Калуське автотранспортне підприємство» ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Калуське автотранспортне підприємство», третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_3, про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

02.02.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду із вищенаведеним позовом. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він, згідно посвідчення учасника бойових дій серії АБ №041795 від 14.02.2000, має право на безкоштовний (пільговий) проїзд в автобусах місцевих маршрутів та по Україні. Користуючись цим правом, позивач 10.05.2017 сів в автобус АТ 21-65, що належить ОСОБА_4 «Калуське автотранспортне підприємство» з маршрутом Калуш-Івано-Франківськ о 08.40 год. Однак, показавши водію ОСОБА_3 посвідчення учасника бойових дій, останній заявив, щоб позивач покинув автобус, почав виштовхувати його із автобуса, принижуючи при цьому. Після цього стресу позивач прийняв заспокійливі ліки.

Так як поведінка ОСОБА_3 обурила ОСОБА_1, то він в подальшому звернувся із скаргою до ОСОБА_4 «Калуське автотранспортне підприємство», від якого отримав формальну відповідь про проведення профілактичної бесіди із водієм, якому вказано на недопущення конфлікту із пасажирами.

Позивач вважає, що діями водія ОСОБА_4 «Калуське автотранспортне підприємство» ОСОБА_3 йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні його людської честі та гідності, що призвело до нервово-психологічного стресу, що негативно вплинуло на його стан здоровя та самопочуття, так як перед цим він переніс важку операцію на серце.

На підставі наведеного ОСОБА_1 просить суд стягнути із ОСОБА_4 «Калуське автотранспортне підприємство» на його користь відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. та витрати на правничу допомогу (складання позовної заяви).

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07.02.2018 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Калуське автотранспортне підприємство», третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_3, про стягнення моральної шкоди, вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження (а.с. 27-28).

02.03.2018 на адресу суду від ОСОБА_4 «Калуське автотранспортне підприємство» надійшов письмовий відзив на позов (а.с. 31-32). Відповідач зазначив, що не погоджується із доводами позивача, вважає, що обставини викладені у позовній заяві є надуманими та неправдивими з метою стягнення коштів із автотранспортного підприємства. Так, ОСОБА_3 вже сидів за кермом і автобус відправлявся в рейс, а тому водій не мав змоги виштовхати позивача. Даний факт підтверджується поясненнями ОСОБА_3 та можуть підтвердити свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 Крім того, від пасажирів на адресу водія ОСОБА_3 надходять тільки подяки за ввічливе та культурне обслуговування клієнтів.

Тому відповідач вважає, що жодної моральної шкоди ОСОБА_1 з вини ОСОБА_3 спричинено не було, а заспокійливі ліки, які позивач приймав були йому прописані лікарем раніше.

На підставі наведеного директор ОСОБА_4 «Калуське автотранспортне підприємство» просить суд відмовити ОСОБА_1 у позові у зв’язку із безпідставністю позовних вимог.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити. Пояснив, що водій ОСОБА_3 не виштовхував його із автобуса, як зазначено у позовній заяві, тільки відмовився перевозити по пільговому посвідченню, викрикнувши при цьому фразу: «накупували собі посвідчень». Також зазначив, що пред’являючи посвідчення не відкрив його, адже це не передбачено законодавством. Позивач вважає, що ОСОБА_3 вишукує способи свого захисту, використовуючи неправдиві та суперечливі покази, так як у своїх письмових поясненнях наданих ОСОБА_4 «Калуське автотранспортне підприємство» вказував, що ОСОБА_1 знаходився у салоні автобуса, а відповідач у відзиві зазначив, що ОСОБА_1 тільки заходив в автобус.

Представник відповідача ОСОБА_4 «Калуське автотранспортне підприємство» - адвокат ОСОБА_2 (а.с. 81-82) у судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог. Вказала, що обов’язок доказування спричинення моральної шкоди покладається на позивача, а обставини, на які він покликається не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив суду, що жодних сварок із позивачем в нього було, із автобуса його не виштовхував та не ображав. Останній заходячи в автобус показав йому посвідчення інваліда ІІ групи, однак так як дана категорія не користується пільгами на приміському маршруті «Калуш-Івано-Франківськ», водій відмовився перевозити ОСОБА_1, на що він викрикнув: «я подам на Вас до суду».

У судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що 10.05.2017, перебуваючи на зупинці у м. Калуші, чув як водій автобуса кричав на ОСОБА_1 та заявляв, що не возить інвалідів. Як ОСОБА_3 виштовхував ОСОБА_1 із автобуса він не бачив. Також свідок зазначив, що із позивачем вони є хорошими знайомими.

Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що самого конфлікту між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 він не бачив, однак, коли приїхав, щоб посадити останнього на інший автобус, приблизно через 20 хв., то у позивача був білий колір обличчя та він пив таблетки.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що 10.05.2017 знаходився в автобусі, коли до дверей підійшов ОСОБА_1 і запитав водія чи має він право поїхати по пільговому посвідченні інваліда, на що водій відмовив йому. Позивач вийшов з автобуса, викрикнувши при цьому, що подасть на водія в суд. При цьому, жодної сварки між ними не було, ОСОБА_3 знаходився за кермом.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що 10.05.2017 знаходилась на вулиці біля автобуса, розмовляла з подругою. Потім почула як ОСОБА_1, виходячи із автобуса викрикнув водію, що подасть на нього до суду. В подальшому, приблизно через 10 хвилин позивач сів в інший автобус, ніхто до нього не підходив, таблетки він не пив, ОСОБА_7, якого вона знає тривалий час, на зупинці не бачила. Також зазначила, що знає ОСОБА_3 тільки з доброї сторони, він є ввічливим і культурним чоловіком.

Заслухавши пояснення та доводи сторін, пояснення свідків, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 55 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Положеннями ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.6) та інвалідом ІІ групи (а.с. 7).

10.05.2017 на маршруті «Калуш – Івано-Франківськ» з відправкою о 08.40 год. працював автобус IVECO 50C11V, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 (а.с. 15, 83, 84). Зазначене також підтверджується доводами сторін по справі.

Із позовної заяви вбачається, що предметом позову в справі є неправомірність дій водія щодо відмови у перевезенні пасажира, якому надано право на безкоштовний проїзд відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що в подальшому призвело до нервово-психологічного стресу останнього та спричинило йому моральну шкоду.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно п. 7 ст. 12 вказаного закону, учасникам бойових дій надаються пільги на безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Таким чином, право ОСОБА_1 на безкоштовний проїзд у громадському транспорті передбачено законом та є беззаперечним.

Стаття 12 Закону України „Про транспорт" зобов'язує транспортні підприємства забезпечувати права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Відповідно до ст. 37 Закону України „Про автомобільний транспорт" пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно до п. 10 ст. 145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02. 1997 р. №176 в редакції постанови 26 вересня 2007 р. №1184, перевізник зобов'язаний здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким, згідно з законодавством, надано пільги щодо плати за проїзд. Отже, відмова у пільговому перевезенні є незаконною, тому що закон не містить норми про обмеження кількості місць для перевезення пільгових категорій пасажирів.

Пасажир зобов'язаний мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення (ст. 41 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

На підставі пункту 130 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України 26.09.2007 № 1184, особи, що користуються пільгами з оплати проїзду автобусами міжміського та/або приміського сполучення, звертаються у квиткову касу автостанції для внесення відповідної позначки до касової відомості та отримання квитка на пільговий проїзд.

Однак, як зазначено позивачем у позовній заяві, третьою особою та свідками у судовому засіданні, ОСОБА_1 не пред’являв водію ОСОБА_3 із квитком на пільговий проїзд, а тільки запитав чи можна проїхати за посвідченням.

Варто зазначити, що позивачем долучено до позовної заяви світлокопію квитка №171968 на 10.05.2017 о 17.35, з маршрутом «Івано-Франківськ – Калуш» (а.с.18), тобто ОСОБА_1 відомо, що для пільговому проїзді у автобусах міжміського сполучення необхідна наявність відповідного квитка.

Крім того, відповідно до ст. 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від 8 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Однак, матеріали справи не містять постанови про притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за вчинення вищевказаного адміністративного правопорушення.

Частиною 1 ст. 23 ЦК України, встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

Відповідно до ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

У відповідності до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями ст. 1172 ЦК України вказано, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», в позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Також положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Як уже зазначалось вище, водій правомірно відмовив позивачу у перевезенні. Однак, ОСОБА_1 також вказує, що ОСОБА_3 принизив його людську честь і гідність, що негативно вплинуло на стан його здоровя.

Дані доводи позивача суд оцінює критично, оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_3 виштовхував його із автобуса, у судовому засіданні він стверджує, що водій тільки відмовив йому грубій формі. Крім того, як вказують свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_3 поводив себе культурно та стримано по відношенню до ОСОБА_1

Щодо погіршення стану здоровя позивача, слід зазначити, що останнім долучено до матеріалів позовної заяви виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 09.06.2017 (а.с.8), 23.12.2014 (а.с.9), 24.12.2014 (а.с.10), 23.01.2015 (а.с.11), 23.08.2016 (а.с.12). Однак, як вказує ОСОБА_1 10.05.2017 він поїхав в м. Івано-Франківськ в кардіологічний центр, тобто якби його стан здоровя погіршився з вини ОСОБА_3, то лікар-кардіолог, провівши обстеження позивача, надав би йому відповідну довідку та виписав ліки. Зазначених доказів суду ОСОБА_1 не надав.

Водночас, покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 спростовуються поясненнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні.

За правилом ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно доч.1, ч.3 ст. 12 ЦПК України одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі ОСОБА_10 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Згідно п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції ", виходячи з принципу процесуального рівноправ’я сторін та враховуючи обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Враховуючи, що позивач не довів факту заподіяння йому моральних страждань, не підтвердив негативні явища, які сталися, то суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову.

У зв’язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати на підставі ст. 141 ЦПК України, слід віднести за рахунок держави.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 55 Конституції України; ст.ст. 15, 16, 23, 280, 1167, 11727 ЦК України; ст.ст. 12-13, 15, 76-81, 89, 141, 263- 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Калуське автотранспортне підприємство», третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_3, про стягнення моральної шкоди – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстаенції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Апеляційного суду Івано-Франківської області.

Головуючий: