Рішення № 76271074, 30.08.2018, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/1891/18

Провадження № 2/191/552/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

30.08.2018 м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Гречко Ю.В.

за участю секретаря – Куцевол Ю.В.,

згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання технічними засобами, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Синельникове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Максус лізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

21.05.2018 року позивач звернувся з вказаним позовом до ТОВ «Максус лізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що 15.05.2018 року відповідно до квитанції №0.0.1035858616.1 на розрахунковий рахунок ТОВ «Максус Лізинг» №2600746370, що відкритий в ПАТ «ПУМБ» у м. Києві, ним проведено перерахунок грошових коштів у сумі 20000 грн. 00 коп., як оплата згідно договору Фінансового лізингу №01782 за автомобіль. 16.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся до представників ТОВ «Максус лізинг» з проханням врегулювати даний спір, оскільки ознайомившись з Договором №01782, зрозумів, що автомобіль він отримати не може за тими домовленостями, які були озвучені до підписання даного договору, оскільки договір є незаповненим, тобто відсутні будь-які відомості про предмет лізингу (марка та модель автомобіля), не вказано жодних розрахунків. Також, у договорі фінансового лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. У договірних умовах не дотримано право лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу. У договорі не зазначено, за дорученням чи за погодженням лізингоодержувача має здійснюватися вибір постачальника предмету лізингу, тобто, яка із сторін договору визначає продавця предмету лізингу. В порушення вимог закону, ні у договорі, ні у специфікації до нього, продавця (постачальника) предмета лізингу не зазначено взагалі. Як вбачається з умов Договору лізингу №01782, лізингодавець не надав лізингоотримувачу реквізитів сервісної організації, яка має здійснювати сервісне обслуговування предмета лізингу. Враховуючи те, що зміст умов, в тому числі і істотних умов, Договору №01782 фінансового лізингу підлягали фіксації в декількох документах та підлягали підписанню сторонами, не підписання сторонами саме Додатку №1 є обставиною, що вказує на не укладання Договору №01782 фінансового лізингу, а відтак з урахуванням положень цивільного законодавства, у ТОВ «Максус лізинг» не виникло підстав для отримання сплаченого 15.05.2018 року платежу по Договору №01782 фінансового лізингу в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., в результаті чого позивачем безпідставно здійснено перерахування зазначених грошових коштів на рахунок відповідача. Представники ТОВ «Максус лізинг» запропонували позивачу написати заяву про розірвання договору і тим самим пообіцяли повернути кошти. Але, розділом 12, пунктом 12.1 договору фінансового лізингу №01782, передбачено, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 80% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається. Однак, дана умова договору суперечить положенню п. 4 ч. 3 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника), у зв'язку з розірванням або невиконанням договору. Досудове врегулювання даного спірного питання виявилось не можливим. Укласти мирову угоду і повернути позивачу всі сплачені кошти представники ТОВ «Максус лізинг» відмовились. Окрім того, укладений договір фінансового лізингу №01782 є нікчемним, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей встановлених цим параграфом та законом. Виходячи з норм чинного законодавства, за своєю правовою природою вказаний договір є змішаним та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору, відповідно до ст. 628 ЦК України. Відповідно до ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до п.п.7, 13 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правовику, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Враховуючи те, що зміст умов, в тому числі і істотних умов Договору №01782 фінансового лізингу підлягали фіксації в декількох документах, та підлягали підписанню сторонами, не підписання сторонами саме додатку №1 є обставиною, що вказує на не укладання Договору №01782 фінансового лізингу, а відтак з урахуванням положень наведених норм цивільного законодавства, у ТОВ «Максус лізинг» не виникло підстав для отримання сплаченого 15.05.2018 року платежу по Договору №01782 фінансового лізингу в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., в результаті чого позивачем безпідставно здійснено перерахування зазначених грошових коштів на рахунок ТОВ «Максус лізинг». За змістом ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Проаналізувавши зміст договору, позивач з’ясував, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору (пункт 12.1 договору). Пункт 12.5 договору визначає, що за несвоєчасне внесення лізингових платежів, лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, і що діє в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, починаючи від дня наступного за днем оплати поточного лізингового платежу до дня фактичної оплати цього лізингового платежу включно. За несвоєчасне внесення лізингових платежів лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати суми заборгованості за кожний день прострочення сплати лізингових платежів, починаючи від дня наступного за днем оплати поточного лізингового платежу по день фактичної оплати цього платежу включно. Пункт 12.7 договору, визначає, що за створення перешкод в інспектування предмету лізингу, представниками лізингодавця, лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 5% від вартості предмета лізингу, за кожний випадок такого порушення. Пункт 12.6 договору за використання предмету лізингу не за призначенням лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 3% від вартості предмета лізингу. Пункт 12.9 договору передбачає, що сплата лізингоодержувачем штрафів не позбавляє лізингодавця права вимагати від лізингоодержувача повернення предмета лізингу і не звільняє лізингоодержувача від обов'язку повернути лізингодавцю предмет лізингу. Пункт 12.14 договору встановлює, що у випадку відмови лізингоодержувача від прийняття предмету лізингу, останній сплачує штраф у розмірі 10% від вартості предмета лізингу на користь лізингодавця. Таким чином, вищезазначені положення договору свідчать про несправедливість умов, які вказані у п. п. 4, 5, 7, 11, 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також згідно п.4 ч. 1 ст.34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», де вказано, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії». Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Однак, у відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. В зв’язку із викладеним, позивач просить суд визнати договір фінансового лізингу №01782, укладений 15.05.2018 року між ним та ТОВ «Максус лізинг» недійсним; стягнути з ТОВ «Максус лізинг» на його користь майно набуте на виконання договору фінансового лізингу №01782, укладеного 15.05.2018 року, а саме: грошові кошти у сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2018 відкрито провадження у справі та призначено її підготовчий судовий розгляд на 07.08.2018 року.

07.08.2018 року, ухвалою вказаного суду підготовче провадження закрито та призначено судовий розгляд справи на 30.08.2018 року.

До початку проведення судового засідання позивач надав суду заяву про розгляд справи без його присутності. Заявлені вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що знаходить підтвердження в матеріалах справи. Письмового відзиву на позовну заяву до суду не надавав.

Суд, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, з урахуванням згоди представника позивача на проведення заочного розгляду справи, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Максус лізинг» укладено договір №01782 фінансового лізингу, відповідно до якого предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб, без визначення вартості предмета лізингу у вказаному договорі та в Додатку №1 (а.с. 14-28).

ОСОБА_1 15.05.2018 року сплатив на рахунок відповідача ТОВ «Максус лізинг» авансовий платіж за Договором №01782 від 15.05.2018 року у сумі 20000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією № 0.0.1035858616.2 (а.с.29).

Позивач зазначив, що в досудовому порядку врегулювати спір між сторонами, відповідач відмовився.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства (а.с.14).

Умовами даного договору передбачена комісія за організацію договору, яка визначається як першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов’язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов’язані з укладенням договору, в тому числі, що пов’язані з пошуком предмету лізингу лізингоодержувачу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному договорі та додатку №1 до Договору, та становить 10% від вартості предмета лізингу (а.с.17).

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 даного договору (а.с14).

Пунктом 9.1 ст. 9 договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у Додатку № 1 до даного договору. Комісія за організацію договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу (а.с.21).

Згідно п. 9.2 ст. 9 договору авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному договорі та у додатку №1 до даного договору (а.с.21).

Крім того, п.12.1 ст. 12 Договору передбачає, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та /або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається (а.с.23).

З огляду на зазначене, відносини між сторонами виникли у зв’язку із укладенням договору лізингу для придбання транспортного засобу, а тому вказані правовідносини регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законами України «Про фінансовий лізинг», «Про захист прав споживачів».

Так, стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1ст.628 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч. 1 ст.807 ЦК України, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК, не було нотаріально посвідчено. Окрім цього, сторонами всупереч ч. 1 ст. 807 ЦК України у договорі № 01782 від 15.05.2018 року не визначено предмету лізингу, оскільки п.1.1. ст. 1 цього договору є незаповненим. За таких обставин суд вважає, що договір №01782, в силу положень ст.220 ЦК України, є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно підстав для визнання спірного договору недійсним, а саме: щодо несправедливих умов, які містяться в ньому, то суд зазначає наступне.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Судом під час розгляду справи було встановлено, що згідно з умовами Договору, позивачу надано право вибору продавця предмету договору (п.1.4, п.3.4.9), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п.1.5).

Водночас судом встановлено, що згідно з оспорюваним Договором у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Також стаття 12 спірного Договору передбачає підстави відповідальності позивача, як лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності відповідача, як лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору (а.с.23-25).

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2, 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем під час розгляду справи доведено, що умови Договору №01782 від 15.05.2018 року фінансового лізингу є несправедливими, сторонами не визначено у ньому істотних умов щодо предмету лізингу та вказаний договір не було нотаріально посвідчено, що у своїй сукупності вказує на недійсність Договору № 01782. У зв’язку з наведеним, позовні вимоги з визнання недійсним Договору №01782 підлягають задоволенню та з відповідача підлягає стягненню сплачений ОСОБА_1 авансовий платіж в сумі 20000 гривень, як наслідок його недійсності.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України у зв’язку із задоволенням позовних вимог, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 1409 грн. 60 коп., виходячи з такого розрахунку: за вимогою немайнового характеру з приводу визнання договору недійсним - 704,80 грн.; за вимогою майнового характеру з приводу стягнення грошових коштів - 704,80грн.

На підставі ст.ст.23,215, 216,220, 628, 638,799,806, 807 ЦК України, Законами України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг», керуючись ст.ст.4,11,12,13,76-81,141,247,259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Максус лізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, задовольнити.

Визнати договір Фінансового лізингу № 01782 від 15 травня 2018 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А офіс 404-3 код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серія АО 019825, виданий 23 лютого 2012 року Синельниківським МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, сплачений за договором лізингу №01782 від 15 травня 2018 року авансовий платіж в сумі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А офіс 404-3 код ЄДРПОУ 41597671) на користь держави: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, судовий збір в сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять) гривень 60 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області або через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_2