Постанова № 76267517, 05.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/17668/18

Провадження № 22-ц/772/1837/2018

Категорія: 69

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Медяний В. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 рокуСправа № 127/17668/18м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Зайцев А.Ю., Марчук В.С.,

з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3,

заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2018 року, постановлену у приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області (головуючий суддя Вохмінова О.С.), повне судове рішення складено 19 липня 2018 року,

у цивільній справі за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначивши у заяві заінтересованих осіб Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація. Просив встановити юридичний факт поранення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби 17.02.2015 року в м. Дебальцеве Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доказів на підтвердження того, що до пред'явлення заяви заявник звертався до відповідних установ, організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, про встановлення якого він просить, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин, не надав.

Встановлення причин отримання поранення при проходженні військової служби, обставин, при яких таке поранення було отримане і внаслідок яких дій, про який просить заявник ОСОБА_3, не може бути встановлене судом в порядку окремого провадження. Законодавством України встановлення таких фактів віднесено до компетенції інших органів.

Крім того, факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто, від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Встановлення факту не пов'язується із подальшим вирішенням спору про право.

В апеляційній скарзі заявник ОСОБА_3 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для вирішення питання щодо відкриття провадження. Посилається на неповне з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що звернення заявника до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення юридичного факту свого порання при виконанні обов'язку військової служби 17.02.2015 року в м. Дебальцеве Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України обумовлено прагненням заявника набути статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, про що було зазначено у його заяві. Даний статус обумовить у заявника виникнення прав та обов'язків, передбачених нормами міжнародного гуманітарного права, а тому саме встановлення факту поранення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України є передумовою настання таких юридичних наслідків, а іншого порядку встановлення юридичного факту, крім судового порядку, чинним законодавством не передбачено. Вказані обставини не були взяті до уваги при постановленні оскаржуваної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що призвело до обмеження заявника у доступі до правосуддя. Також судом не було врахована практика розгляду судами даної категорії справи, зокрема Верховним Судом.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Сторони та інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність.

Статтею 351 ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, а тому Апеляційний суд Вінницької області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Вінницького апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких міркувань.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 19 липня 2018 року якою відмовлено у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що в заяві ОСОБА_3 зазначив, що 19.06.2014 року на підставі Указу Президента України від 06.05.2014 року №454/2014 «Про часткову мобілізацію» його було призвано під час мобілізації на особливий період на військову службу у Збройні Сили України.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 23.03.2015 року № 69, отримана ним під час виконання бойового завдання травма: «мінно-вибухова травма. Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку» пов'язана з виконанням обов'язку військової служби.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини - польова пошта В0676 від 04.06.2015 року № 216 заявника, командира міномета мінометного розрахунку мінометного взводу роти вогневої підтримки, звільненого в запас, було виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік у Вінницьким МВК з 04.06.2015 року. Після огляду медико-соціальною експертною комісією, 16.11.2016 року заявник отримав довідку серії 12 ААА № 576081, відповідно до якої йому встановлено третю групу інвалідності із зазначенням, що отримане ним поранення пов'язано з виконанням обов'язків військової служби.

ОСОБА_3 зазначив, що встановлення факту його поранення при виконанні обов`язку військової служби 17.02.2015 року в м. Дебальцеве Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації буде породжувати юридичні наслідки - набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, що перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилається на ст. 315 ЦПК України (в редакції, що діє з 15.12.2017 року), згідно якої суд розглядає справи про встановлення фактів, визначених частиною 1 цієї статті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до вимог ст. 318 ЦПК України на заявника покладається обов'язок зазначити у заяві який факт та з якою метою заявник просить встановити; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують цей факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення юридичних фактів, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення і заявник не має іншої можливості одержати або відновити знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних установ, організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин (відсутність архіву, відсутність записів у документах, тощо).

Місцевий суд вважає, що доказів на підтвердження того, що до пред'явлення заяви заявник звертався до відповідних установ, організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, про встановлення якого він просить, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин, не надав.

Суд також в оскаржуваній ухвалі посилається на пункти 1, 2, 3 Постанови Пленуму Верховного суду №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в яких роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. При вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про те, що встановлення причин отримання поранення при проходженні військової служби, обставин, при яких таке поранення було отримане і внаслідок яких дій, про який просить заявник ОСОБА_3, не може бути встановлене судом в порядку окремого провадження. Законодавством України встановлення таких фактів віднесено до компетенції інших органів.

Крім того, відповідно до роз'яснення, наданого у листі Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто, від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Встановлення факту не пов'язується із подальшим вирішенням спору про право.

Проте, апеляційний суд не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги заявника ОСОБА_3 дають підстави вважати, що такі висновки суду є передчасними.

Так зокрема, відповідно до ст.1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

В силу ст.13 розділу І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії. які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

З наведеного слідує, що відмова суду першої інстанції у відкритті провадження за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, з урахуванням змісту та суті його заяви, є передчасною та є порушенням його конституційних прав в доступі до правосуддя, та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі належним чином не з'ясував суть вимог заявника, зокрема для встановлення якого юридичного факту він звернувся до суду, чи підлягала його заява розгляду та захистові у такий спосіб.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду переконана, що викладені доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та посилання на практику Верховного Суду по розгляду даної категорії справ заслуговують на увагу, а висновки місцевого суду не повністю відповідають обставинам справи, тому ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду відповідно до вимог ст.379 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2018 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ А.Ю. Зайцев

/підпис/ В.С. Марчук

Згідно з оригіналом: