Постанова № 76267304, 04.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/4259/17 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Літвіної Н.М.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулась до Київського окружного адміністративного суду до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкових повідомлень - рішень від 11 липня 2017 року № 0003971309 та № 0003991309.

На обґрунтування позовних вимог Позивач зазначила, що оскаржуваними рішеннями було збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1 018 329,44 грн., з яких за податковими зобов'язаннями 814 663,55 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 203 665,89 грн., збільшено грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 295 974,91 грн., з яких за податковими зобов'язаннями 236 779,93 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 59 194,98 грн., а також застосувало штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафну санкцію по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 7 053,41 грн.

Позивач не погоджуються з вказаним рішенням та вважає, що воно суперечить нормам чинного законодавства України та Податковому кодексу України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 11 липня 2017 року № 0003971309.

Скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 11 липня 2017 року № 0003991309.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції, та посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Зокрема, апелянт зазначає, що з урахуванням фактів та обставин, досліджених по ланцюгу постачання контрагентами-постачальників, які виписували на адресу ФОП ОСОБА_3 документацію по придбанню товарів, на думку контролюючого органу створені, як учасники тіньового сектору економіки. Дані факти підтверджують, що ФОП ОСОБА_3 фактично не придбавала товари у контрагентів - постачальників у період з 01.01.2014 року по 30.12.2016 року, а відтак задекларовані операції з їх придбання не можуть вважатися операціями, які дають право на віднесення до податкового кредиту згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Фізична особа підприємець ОСОБА_3 з вересня 1997 року зареєстрована в Києво-Святошинській ОДПІ ГУ ДФС в Київській області як фізична особа-підприємець.

Відповідно до кодів ВЕД видами господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності позивача є: діяльність посередників у торгівлі меблями, господарськими товарами, залізними та іншими металевими виробами; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля.

Дані види діяльності не є ліцензійними та не потребують отримання додаткових дозволів на її здійснення. Основний асортимент господарського товару складають аксесуари для ванних кімнат.

Також, з метою здійснення господарської діяльності позивач винаймає офіс та складське приміщення для зберігання товару, відповідно до договорів оренди.

Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі ст.77 ПК України, відповідно до направлень від 23.05.2017 року № 1167 та № 91168 та згідно з планом графіку проведення планових виїзних перевірок було проведено планову документальну виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_3 вимог податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та з питань нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.

За результатами вищезазначеної перевірки податковим органом складено акт № 407/10-36-13-09/НОМЕР_3 від 20.06.2017 року, відповідно до якого встановлено порушення, а саме:

п.п.2, п.п.8, п.п.9 п. 6 Порядку ведення книги доходів та витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які обрали незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 року № 481 та п.п. «а» п. 176.1 ст. 176 ПК України, в частині невірного відображення отриманого від здійснення господарської діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, суми фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, як не зазначені в графах 6 та 7, та суми чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професійної діяльності;

п. 167.1 ст. 167, п. 177.2 ст. 177 ПК України в частині заниження суми чистого доходу за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 на загальну суму 1 396 729,08 грн. без податку на додану вартість, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 236 779,96 грн.;

п. 2 ч. 1 ст. 7, ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року, в частині заниження чистого доходу з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне, страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 1 396 729,08 грн. без податку на додану вартість, що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок в сумі 47 022,74 грн.;

п. 198. п. 198.3 ст. 198 ПК України, у зв'язку з завищенням податкового кредиту в сумі 814 663,55 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення - рішення від 11 липня 2017 року № 0003971309 та № 0003991309.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що надані постачальниками на користь ФОП ОСОБА_3 первинні документи надають право на формування податкового кредиту. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірність прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень рішень від 11 липня 2017 року № 0003971309 та № 0003991309.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - Кодекс; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з статтею 180 Кодексу платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з господарською діяльністю.

За приписами пункту 44.3 статті 44 Кодексу платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Пунктом 44.5 статті 44 Кодексу передбачено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Згідно з пунктом 44.6 статті 44 Кодексу у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Разом з цим, норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки положення пункту 44.6 статті 44 Кодексу лише визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

За приписами пункту 198.1 статті 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями пункту 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього

Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Положеннями статті 201 Кодексу передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи вказані норми Кодексу, існує декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Отже, дослідженню підлягають усі документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Водночас, згідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

Судом першої інстанції встановлено, що за перевіряє мий контролюючим органом період Позивачем було укладено договори з контрагентами ТОВ «РАДІУМ», ТОВ «ВЕРБЕНА-Н», ТОВ «АЛЕНГРОС», ТОВ «ІНКАСО ТОРГ», ТОВ «СКАЙСІТІ-ГРУП», ТОВ «ІНТЕРЕНЕРГОТОРГ», ТОВ «АКВЕН-ІНТЕР», ТОВ «ТАРМА ГРУП», ТОВ «УКРЕЛЕКТРОСЕРВІС І БУД», ТОВ «ПАН-ТЕКС», ТОВ «НОВЕЛ-ГРУП», ТОВ «ЛОКАЛЬНІ ЛОГІСТИЧНІ МЕРЕЖІ», ТОВ «ВКП БЛОК», ТОВ «КОРЕС ЛТД», ТОВ «ТУРБО СІТІ», ТОВ «ДОМУС АЛЬЯНС».

Відповідно до вказаних договорів, ФОП ОСОБА_3 зобов'язувалася придбати, а вищезазначені підприємства продати (поставити) товар.

На даний час вищезазначені договори є дійсними, жодною із сторін не оскаржуються, в судовому порядку недійсними не визнавалися.

Згідно з договорами предметом поставки були аксесуари для ванних кімнат, що є основним асортиментом господарського товару Позивача.

Також, на підставі платіжних доручень та актів звірки, судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_3 було проведено грошові розрахунки з поставщиками за отримані товар та послуги.

При цьому, Позивачем до суду першої інстанції надано документи на підтвердження використання придбаного товару з метою господарської діяльності та в подальшому реалізовано контрагентам - покупцям ПАТ «ЗЗБК ім Ковальської», ТОВ «СОБІ», ТОВ «ЕПТЦЕНРТ К», ТОВ «САНДЖО», ТОВ «РЕЙКАРЦ ХОТЕЛ МЕНЕДЖМЕНТ», ТОВ «ПАРТНЕР КОНСТРАКШИН», ТОВ «ОФІС-КИТ», ТОВ «ШАПАШ», ТОВ «ФІНССТ».

Контролюючий орган, обґрунтовуючи свої висновки про взаємовідносини між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «РАДІУМ», ТОВ «ВЕРБЕНА-Н», посилається на акти перевірок інших фіскальних органів.

Колегія суддів вважає ці твердження необґрунтованими, оскільки в жодному з актів, на які посилається податковий оорган, не вказано, що фактично було проведено перевірку підприємства-контрагента ФОП ОСОБА_3, а лише маються посилання на неможливість проведення перевірки з урахуванням того, що одне з підприємств було перереєстровано до іншої області, не встановлено місцезнаходження директорів для вручення запитів та отриманні документів.

Такі посилання не можуть бути законною підставою для визнання недійними фінансово - господарських операцій та не можуть позиціонувати контрагентів - постачальників як учасників тіньового сектору економіки.

Крім цього, відповідно до законодавчих вимог, акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів не можуть бути підставою для висновку про порушення платником податків вимог ПК України, адже такий акт за своєю сутністю не може встановлювати та підтверджувати порушення вимог податкового чи іншого законодавства, а також та не є підставою для обмеження платника податків, як покупця, у праві формувати податковий кредит з податку на додану вартість або валові витрати.

Також, Відповідач посилається на те, що СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві проводить судове розслідування по матеріалам, які винесені до ЄРДР № 32014100000000051 за фактом незаконного нарахування податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з нібито здійсненими фінансово-господарськими операціями з реально діючими СПД підприємствами, що містять ознаки фіктивності, в тому числі ТОВ «РАДІУМ» та ТОВ «ВЕРБЕНА-Н», що призвело до несплати податків в особливо великих розмірах.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагентів Позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента Позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для Позивача.

Правову позицію з аналогічного питання Верховний Суд висловив у постанові від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17 та у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 809/1139/17.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 72 КАС України.

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Однак, доказів постановлення вироку у кримінальній справі стосовно Позивача чи його контрагентів, матеріали справи не містять.

При цьому, Позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій надано суду першої інстанції засвідчені копії таких документів, а саме: договір оренди нежитлового приміщення № 45 від 01.02.2015 року; акт прийому передачі майна № 1 від 01.02.2015 року; договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 10.01.2014 року; договір поставки № 301214П від 03.02.2014 року; договір поставки № 010103 від 04.01.2013 року; договір поставки № 020413 від 01.04.2013 року; договір поставки № 10/03-Т від 10.03.2014 року; договір № 34 від 01.07.2014 року; договір поставки № 11/2014 від 01.11.2014 року; договір поставки № 29-1 від 29.09.2014 року; договір поставки № 906 від 09.06.2014 року; договір поставки № 104Т від 01.04.2014 року; договір поставки № 705 від 07.05.2014 року; реєстр запису книги придбання за липень 2016 року; рахунок фактури № БК 0000063 від 15.07.2016 року; товарно-транспортна накладна від 15.07.2016 року; рахунок № Счт\00-0007795/70 від 20.07.2016 року; акт здачі прийняття № 0003103; рахунок фактури № БК 0000001 від 02.09.2016 року; видаткова накладна № БК0000001 від 02.09.2016 року; товарно-транспортна накладна № БК 0000001 від 02.09.2016 року та інша первинна документація.

У той же час, контролюючим органом в акті перевірки не встановлено жодних порушень порядку виписки та заповнення первинних документів, що підвереджують право Позивача на формування податкового кредиту та до існуючих документів.

Складені первинні документи по взаємовідносинам ФОП ОСОБА_3 з ТОВ «РАДІУМ», ТОВ «ВЕРБЕНА-Н», ТОВ «АЛЕНГРОС», ТОВ «ІНКАСО ТОРГ», ТОВ «СКАЙСІТІ-ГРУП», ТОВ «ШТЕРЕНЕРГОТОРГ», ТОВ «АКВЕН-ШТЕР», ТОВ «ТАРМА ГРУП», ТОВ «УКРЕЛЕКТРОСЕРВІС І БУД», ТОВ «ПАН-ТЕКС», ТОВ «НОВЕЛ-ГРУП», ТОВ «ЛОКАЛЬНІ ЛОГІСТИЧНІ МЕРЕЖІ», ТОВ «ВКП БЛОК», ТОВ «КОРЕС ЛТД», ТОВ «ТУРБО СІТЬ, ТОВ «ДОМУС АЛЬЯНС», ТОВ «БК Суміш», ТОВ «БОНПАССАЖ», ТОВ «ЮНІОН-СТ», ТОВ «НОЙ ТРЕЙД» за перевіряємий період повністю відповідають вимогам чинного податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що Позивачем надано докази фактичного здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами та складені за їх результатами первинні бухгалтерські документи, відображають реальність операцій.

Тобто, надані постачальниками на користь Позивача первинні документи надають право на формування податкового кредиту.

Також, судом першої інстанції встановлено, що придбані товари Позивач перевозив власними транспортними засобами, а саме VOLKSWAGEN, про що надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4.

Крім того, Позивачем подано до суду першої інстанції письмові пояснення ОСОБА_5, який надавав послугу з перевезення для ФОП ОСОБА_3 на власному транспортному засобі, оскільки у Позивача на початку 2015 року був несправний транспортний засіб.

Факт зберігання та перебування придбаного товару Позивач підтвердив наданими договорами про оренду відповідно приміщення.

Розглядаючи справу "Інтерсплав" проти України про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для скасування податкових повідомлень - рішень від 11 липня 2017 року № 0003971309 та № 0003991309.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Літвіна Н.М.