Рішення № 76267122, 06.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 вересня 2018 року № 826/7286/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Вищого адміністративного суду України, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Вищого адміністративного суду України, Державної судової адміністрації України щодо нездійснення нарахування та виплати судді Вищого адміністративного суду України Веденяпіну Олександру Андрійовичу суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» за період з 01 січня 2017 року по 06 квітня 2018 року;

- зобов'язати Вищий адміністративний суд України, Державну судову адміністрацію України, Державну казначейську службу України здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 06 квітня 2018 року, у розмірі, встановленому статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат помножених на коефіцієнт 1,2, з урахуванням проведених виплат у вказаному періоді.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що йому, як судді Вищого адміністративного суду України, що не проходив кваліфікаційного оцінювання, суддівська винагорода обраховується за правилами, встановленими ст. 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», і посадовий оклад повинен визначатися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн., згідно із ст. 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Водночас, Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким передбачена «розрахункова величина 1600 грн.», не може бути застосований при визначенні посадового окладу судді, він не є законом про судоустрій або законом, який вносить зміни до закону про Державний бюджет України.

26.06.2018 до суду від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що з 01.01.2017 суддям спеціалізованих судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 19200,00 грн. (1600,00 грн. (розрахункова величина відповідно до Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») х 10 х 1,2). Також наголошено на тому, що Державна судова адміністрація України є лише розпорядником коштів, а отже не наділена правами та обов'язками роботодавця, визначених КЗпП України стосовно суддів та не є роботодавцем для суддів в розумінні трудового законодавства.

Від Вищого адміністративного суду України, Державної казначейської служби України у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надходив.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з вересня 1994 року по грудень 1998 року працював суддею Богунського районного суду м. Житомира, з грудня 1998 року по грудень 2002 року - суддею арбітражного суду Житомирської області (згодом - господарського суду Житомирської області), з грудня 2002 року по січень 2011 року - суддею, першим заступником голови Житомирського апеляційного господарського суду, з січня 2011 року - суддя Вищого адміністративного суду України.

29.03.2018 Вища рада правосуддя прийняла рішення № 929/0/15-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України.

06.04.2018 на підставі наказу Вищого адміністративного суду України № 178-к відраховано ОСОБА_1 зі штату Вищого адміністративного суду України у зв'язку із звільненням його у відставку відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 929//15-18 від 29.03.2018.

23.04.2018 позивачу видано довідку № 119 Вищого адміністративного суду України про суддівську винагороду, в якій визначено посадовий оклад в розмірі 19200,00 грн.

Вважаючи дії Вищого адміністративного суду України щодо встановлення позивачу посадового окладу в розмірі 19200,00 грн. неправомірними, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (надалі по тексту - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. (ч. 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Відповідно до положень ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з п. 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № № 41 - 45, ст. 529; 2015 р., № № 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Відповідно до п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № № 41 - 45, ст. 529; 2015 р., № № 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Положеннями ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (надалі по тексту - Закон № 2453-VI) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Необхідно звернути увагу на те, що така норма є бланкетною, оскільки вона визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього, з огляду на що, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнюють ч. 3 ст. 133 Закону 2453-VI і становлять єдину спеціальну норму, якою визначено розмір посадового окладу судді.

У рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 Конституційний Суд України охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.

Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом судді вищого спеціалізованого суду - 1,2. (п. 2 ч. 4 ст. 133 Закону України № 2453-VI)

Відповідно до ст. ст. 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VІІ у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становив 3200 гривень; з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 становить 3723 грн.

Згідно до п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774- VІІІ (надалі по тексту - Закон № 1774-VІІІ) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відповідно до правової позиції Конституційного суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Також, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України.

Судом установлено та сторонами не заперечується, що позивач призначений на посаду до набрання чинності Законом № 1402-VIII та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

01.01.2017 набрав чинності Закон № 1774-VІІІ, положеннями якого установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Суд звертає увагу на те, що на час розгляду справи п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VІІІ є чинним, неконституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався.

Слід зауважити, що Закон № 1774-VІІІ не містить вказівки щодо не застосування п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні цього Закону до Законів України № 1402-VIII та № 2453-VI.

Таким чином, аналіз правового врегулювання визначення розміру суддівської винагороди дає підстави зробити висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн.

Крім того, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання, а отже, не допущено звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.05.2018 у справі № 805/2364/17-а.

Суд вважає, що нормами Закону №1774-VIII лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати при обрахунку розмірів посадових окладів, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою. Оскільки Законом №1774-VIII не внесено зміни до Закону № 2453-VІ в частині розміру суддівської винагороди, а відтак її число залишилося сталим - 10 мінімальних заробітних плат.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що внесені до правового регулювання оплати суддівської винагороди не підлягають застосуванню, оскільки такі зміни прийняті законодавчим органом (парламентом) і є обов'язковим до виконання, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав: «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (п.23 рішення).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Суд не враховує посилання позивача на те, що стосовно нього здійснюється дискримінація за ознакою проходження кваліфікаційного оцінювання, оскільки законодавством визначено його підстави та порядок проведення, а саме кваліфікаційне оцінювання проводиться з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, якими є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність.

Слід зазначити, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд вважає, що кваліфікаційне оцінювання не може вважатися дискримінацією, оскільки метою оцінювання є встановлення рівня знань та практичних навичок учасників, визначення їх здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з'ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест:

по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об'єктивні, обґрунтовані підстави.

Отже, позивач не зазначив і не обґрунтував наявності в нього певної ознаки, яка б могла вплинути на менш прихильне становище, що виразилось у меншому розмірі виплати суддівської винагороди. У такому разі має місце припущення позивача про обмеження його прав, яке не можна пов'язувати з дискримінацією.

Ураховуючи наведені обставини та здійснений аналіз норм чинного законодавства, суд вважає, що при встановленні посадового окладу позивача та виплаті йому суддівської винагороди, суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах і спосіб, передбачені Конституцією України та Законами України, з огляду на що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Керуючись статтями 72 - 78, 90, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 293, 295 - 297 КАС України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко