Постанова № 76265874, 03.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2018 р. Справа№ 910/3615/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018

у справі № 910/3615/18 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування»

до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант»

про стягнення 11 272,60 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» (надалі - ПрАТ «ПРОСТО-страхування», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (надалі - ТДВ СК «Альфа-Гарант», відповідач) про стягнення 11 272,60 грн страхового відшкодування в порядку регресу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) транспортному засобу, який є предметом договору добровільного страхування, водієм транспортного засобу, який є предметом договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного з відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 у справі №910/3615/18 позов задоволено частково, стягнуто з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ПрАТ «ПРОСТО-страхування» страхове відшкодування у розмірі 10 272,60 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 911,29 грн, в частині вимог щодо стягнення з відповідача 1 000,00 грн відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, а саме до відповідача, як страховика, яким була застрахована цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Ford Escort, VIN-код НОМЕР_3, водія якого було визнано винним у ДТП.

Враховуючи, що полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1885918 розмір франшизи визначено в сумі 1 000,00 грн, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення заявленої суми страхового відшкодування за мінусом франшизи.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТДВ СК «Альфа-Гарант» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач наголошував на тому, що судом не було надано оцінку усім доказам у справі, які у своїй сукупності підтверджують відсутність правових підстав для стягнення страхового відшкодування з відповідача на користь позивача; судом не враховано, що зазначений у довідці про ДТП, виданій управлінням патрульної поліції у м. Києві від 17.08.2017 та у постанові Дніпровського районного суду міста Києва від 27.09.2017 у справі №755/10557/17 державний реєстраційний номерний знак автомобіля, водія якого визнано винним у вчиненні ДТП (НОМЕР_2), не співпадає з номерним знаком (НОМЕР_4), вказаним у полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК 1885918; у вказаній довідці про ДТП зазначено поліс №АР 445865, який за ТДВ СК «Альфа-Гарант» не обліковується; автомобіль з державним реєстраційним знаком НОМЕР_2 є предметом договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно полісу №АК 0380128, страховиком за яким є ПАТ «НАСК «Оранта»; зміни номерного знака транспортного засобу, застрахованого у ТДВ СК «Альфа-Гарант» згідно полісу №АК 1885918 проведено не було.

Апелянт стверджує про помилковість позиції суду першої інстанції, яким враховано лише номер VIN коду автомобіля без посилання на номерний знак, в той час, як Управління патрульної поліції у м. Києві та Дніпровський районний суд міста Києва здійснювали ідентифікацію транспортного засобу на підставі номерного знаку автомобіля.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТДВ СК «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 у справі №910/3615/18, розгляд вказаної апеляційної скарги призначено на 03.09.2018, встановлено ПрАТ «ПРОСТО-страхування» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував на безпідставності доводів апелянта про те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, водія якого визнано винним у ДТП, не була застрахована відповідачем, з огляду на те, що марка та VIN код автомобіля, зазначені у полісі №АК 1885918 та у довідці про ДТП, є ідентичними.

У судове засідання позивач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за його відсутності.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим господарським судом, що 20.12.2016 між ПрАТ «ПРОСТО-страхування» (у тексті договору - страховик) та ОСОБА_2 (у тексті договору - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів PVP.S № 1600085 (далі - договір добровільного страхування), за яким застраховано майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням транспортним засобом марки Toyota Venza, державний номерний знак НОМЕР_1 (далі - застрахований автомобіль). Строк дії договору добровільного страхування встановлений з 21.12.2016 по 20.12.2017 (а.с. 10).

15.07.2017 о 09:30 у місті Києві по вул. Райдужна, 60 відбулася ДТП за участю застрахованого автомобіля марки Toyota Venza, державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля марки Ford Escort, державний номерний знак НОМЕР_2 (VIN-код НОМЕР_3) під керуванням громадянина ОСОБА_3, що підтверджується довідкою про ДТП №3017199427794531 від 17.08.2017, виданою управлінням патрульної поліції у м. Києві (а.с. 13-14).

З даної довідки слідує, що ДТП сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_3, якого постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 27.09.2017 у справі №755/10557/17 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с. 15).

У результаті вказаної ДТП автомобіль марки Toyota Venza, державний номерний знак НОМЕР_1, було пошкоджено, а його власнику, страхувальнику та вигодонабувачу за договором добровільного страхування добровільного страхування наземних транспортних засобів PVP.S № 1600085 від 20.12.2016 - ОСОБА_2 завдано матеріальної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2017 страхувальник звернувся до ПрАТ «ПРОСТО-страхування» з повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку, в якій просив позивача, в разі визнання даної події страховим випадком, виплатити страхове відшкодування на рахунок СТО (а.с. 11-12).

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 122114 від 22.02.2018 (дата оцінки 15.07.2017), наданого суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Каретою Олександром Євгеновичем (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 828/16 від 25.10.2016, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № 131 від 02.08.2016, свідоцтво про включення інформації про оцінювача до Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності № 268 від 01.08.2016), вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Venza, державний номерний знак НОМЕР_1, визначена за витратним підходом, складає 17 737,88 грн з урахуванням ПДВ на складники та матеріали (а.с. 16-41).

Згідно з рахунком-фактурою № 09250717 від 25.07.2017, виставленого Фізичною особою-підприємцем Бойченком Владиславом Леонідовичем, фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Venza, державний номер НОМЕР_1, складає 11 272,60 грн (а.с. 43).

22.08.2017 позивачем було складено страховий акт №122114 з розрахунком страхового відшкодування, відповідно до якого розмір страхового відшкодування складає 11 272,60 грн (а.с. 45).

На підставі вищевказаних документів та заяви на виплату страхового відшкодування (а.с. 44) позивачем було виплачено страхове відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у розмірі 11 272,60 грн на рахунок СТО - Фізичної особи-підприємця Бойченка Владислава Леонідовича, що підтверджується платіжним дорученням № 15494 від 23.08.2017 (а.с. 46).

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Отже, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за договором добровільного страхування шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток в порядку регресу.

За приписами пункту 5.3. Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09.07.2010 №566, інформація, отримана з бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі - МТСБУ), використовується з метою отримання відомостей про наявність чи відсутність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на дату скоєння ДТП та отримання відомостей про страховика, який застрахував цивільно-правову відповідальність власника наземного транспортного засобу на дату ДТП або на дату укладення договору обов'язкового страхування.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до відомостей з Централізованої бази даних МТСБУ (а.с. 47) та копії поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, наданого відповідачем (а.с. 116), станом на дату ДТП, цивільна відповідальність власника транспортного засобу Ford Escort, державний номерний знак НОМЕР_4, VIN-код НОМЕР_3, була застрахована ТДВ СК «Альфа-Гарант» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК 1885918 з встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 100 000,00 грн, франшизи - 1 000,00 грн.

У зв'язку з вищезазначеним, позивач у порядку регресу звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» із заявою про страхове відшкодування вих. №04-2334 від 26.09.2017 щодо сплати страхового відшкодування у розмірі 11 272,60 грн та листом вих. №04-2741 від 16.11.2017 щодо надання додаткових документів до вказаної заяви, а саме, постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 27.09.2017 у справі №755/10557/17.

Однак, листами вих. №12/3845 від 02.11.2017 та вих. №5268 від 18.12.2017 відповідач відмовив у задоволенні вказаної заяви позивача, посилаючись на відсутність правових підстав для здійснення виплати страхового відшкодування, у зв'язку з тим, що згідно витягу з Централізованої бази даних МТСБУ за полісом №АК 1885918, станом на момент ДТП, забезпеченим транспортним засобом є автомобіль марки Ford, державний номерний знак НОМЕР_4, в той час, як відповідно до довідки про ДТП від 17.08.2017 ДТП відбулося за участю транспортного засобу Ford, державний номерний знак НОМЕР_2.

З огляду на те, що станом на час звернення з позовом до суду відповідач вимоги позивача не задовольнив, ПрАТ «ПРОСТО-страхування» звернулося з вимогою про стягнення суми страхового відшкодування у судовому порядку.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення зі страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суми виплаченого страховиком за договором добровільного страхування наземного транспорту страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідно до ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

При цьому, з урахуванням приписів ст.ст. 993, 1191 ЦК України, визначальним моментом для звернення з вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

За приписами ст.ст. 1.7, 1.8 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Як було зазначено вище, у полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК 1885918 зазначено, окрім номерного знаку забезпеченого транспортного засобу Ford Escort, також і VIN-код НОМЕР_3.

У довідці про ДТП №3017199427794531 від 17.08.2017, виданій управлінням патрульної поліції у м. Києві, також вказується номер кузова автомобіля - учасника ДТП, а саме, Ford Escort, НОМЕР_3 та державний номерний знак НОМЕР_2.

Враховуючи викладене, особою відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є ТДВ СК «Альфа-Гарант».

При цьому, місцевим господарським судом правильно враховано, що ідентифікацією транспортного засобу є установлення відповідності характеристик, ознак певного транспортного засобу (тип, модель, рік виготовлення, колір, об'єм двигуна, повна маса, VIN-код, тощо) даним виробника.

Відповідно до міжнародного стандарту ISO 3779-1983, VIN-код є ідентифікаційним номером транспортного засобу, який є структурованим поєднанням буквено-цифрових символів, присвоюється виключно виробником транспортного засобу на готовий до експлуатації транспортний засіб з метою його ідентифікації та наноситься на кузов транспортного засобу (Наказ Міністерства транспорту та зв'язку «Про затвердження Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті» від 24.06.2010 N 385).

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби та частини до них повинні відповідати вимогам нормативної і конструкторської документації та мати маркування для їх ідентифікації.

Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Ford Escort, VIN-код НОМЕР_3, була застрахована ТДВ СК «Альфа-Гарант» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК 1885918, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП водієм вказаного транспортного засобу власнику транспортного засобу марки Toyota Venza, державний номер НОМЕР_1, покладається на відповідача.

Доводи апелянта щодо невідповідності номерного знаку автомобіля Ford Escort, зазначеного у довідці про ДТП від 17.08.2017 та у постанові Дніпровського районного суду міста Києва від 27.09.2017 у справі №755/10557/17 державному номерному знаку, вказаному у полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК 1885918, а також зазначення у довідці про ДТП іншого номеру полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, колегією суддів відхиляються, оскільки такі не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та, на переконання колегії суддів, не можуть бути підставою для відмови страховиком у виплаті страхового відшкодування.

Крім того, колегією суддів враховані доводи апелянта про те, що згідно з висловленою МТСБУ позицією на його офіційному сайті, у разі заміни державного номерного знаку забезпеченого транспортного засобу страхувальник може звернутися до страховика для врахування даної обставини та отримання нового полісу на заміну існуючому.

Дійсно, така позиція викладена на офіційному сайті МТСБУ, а саме, у розділі «ТИПОВІ ПИТАННЯ З ІНТЕРНЕТ-ПОРТАЛУ ТА ВІДПОВІДІ НА НИХ» (http://www.mtsbu.ua/files/FAQ.pdf).

Разом з тим, на законодавчому рівні не встановлено відповідного обов'язку страхувальника щодо звернення з відповідною заявою до страховика, як і не встановлено відповідальності за невчинення страхувальником таких дій, а також того, що у зв'язку зі зміною номерного знака забезпеченого транспортного засобу страховик звільняється від виконання обов'язків за укладеним полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

При цьому, як правильно зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, з наданої відповідачем копії листа-відповіді Регіонального сервісного центру МВС вих. №31/26-14310 від 13.12.2017 (а.с. 120) не вбачається, що номерний знак забезпеченого автомобіля не змінювався, натомість підтверджується, що транспортний засіб Ford Escort, 1995 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 18.11.2003 було зареєстровано із видачею номерного знаку НОМЕР_5 та свідоцтва про реєстрацію на ім'я гр. ОСОБА_6, а в подальшому, 06.07.2017 було перереєстровано на нового власника - ОСОБА_7, який на момент ДТП (15.07.2017) був власником даного автомобіля, що також вказано у довідці про ДТП №3017199427794531 від 17.08.2017.

За приписами частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності до пункту 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.

Згідно з нормами статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому, строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Таким чином, від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах загального строку позовної давності та у межах фактичних витрат незалежно від коефіціенту зносу, ПДВ, оцінки транспортного засобу, право вимоги переходить до особи, яка відповідальна за завдані страхувальнику збитки.

За таких обставин до позивача (нового кредитора) - ПрАТ «ПРОСТО-страхування» перейшло право вимоги на страхове відшкодування від ТДВ СК «Альфа-Гарант» у сумі 11 272,60 грн (у фактично перерахованій сумі).

Водночас, вирішуючи питання про суму стягнення в порядку регресу, необхідно враховувати положення п. 6 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якого страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

З огляду на те, що згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК 1885918 сторонами встановлено франшизу у розмірі 1 000,00 грн, а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну - 100 000,00 грн, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що до позивача перейшло право вимоги щодо виплати страхового відшкодування відповідачем за шкоду заподіяну автомобілем марки Ford Escort, VIN-код НОМЕР_3, у сумі 10 272,60 грн (11 272,60 грн - 1 000,00 грн).

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ст.ст. 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме, стягнення з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ПрАТ «ПРОСТО-страхування» 10 272,60 грн страхового відшкодування та відмови в частині вимог щодо стягнення 1 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 30.05.2018 у справі № 910/3615/18 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТДВ СК «Альфа-Гарант» - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 у справі № 910/3615/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 у справі № 910/3615/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/3615/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.09.2018

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська