
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 759/11434/16-ц
пр. № 2/759/371/18
06 серпня 2018 року Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (місце проживання: 03148, АДРЕСА_4) до ОСОБА_4 (місце проживання: 03148, АДРЕСА_4), Святошинського районного сервісу центру по роботі із споживачами КП "Центр комунального сервісу" (03179, м.Київ, вул.Львівська, буд.57-А) про стягнення кредитних коштів, встановлення порядку користування житловою площею, про розподіл особових рахунків,
ВСТАНОВИВ
19.08.2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, Святошинського районного сервісного центру по роботі зі споживачами КП «Центр комунального сервісу» та з урахуванням уточнень в якому просить стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 3 794,00 доларів США, які сплачені за кредитним договором № 92601 М ИНН 125123 К 1 від 22.08.2008 року. Визначити порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2:
-виділити ОСОБА_4 житлову кімнату 17,7 кв.м.;
-виділити ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - житлові кімнати 11,7 кв.м. та 14,5 кв.м.;
- залишити в загальному користуванні кухню, коридор, санвузол та комору.
Зобов'язати Святошинський районний сервісний центр по роботі зі споживачами КП «Центр комунального сервісу» підготувати та надати співвласникам квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2: ОСОБА_2 та ОСОБА_4, як індивідуальним споживачам проекти договорів на надання житлово-комунальних послуг відповідно до виділених часток. Зобов'язати ОСОБА_4 укласти договір індивідуального споживача на надання житлово-комунальних послуг відповідно до виділеної частки у квартирі АДРЕСА_3. Зобов'язати Святошинський районний сервісний центр по роботі зі споживачами КП «Центр комунального сервісу відкрити окремі особові рахунки індивідуальних споживачів на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються в квартиру АДРЕСА_3 (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), відповідно до встановленого порядку користування квартирою між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, сплачений судовий збір у розмірі 1502 грн. 35 коп.
В обґрунтування позову зазначає, що 17.11.1990 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_3, актовий запис № 1881. На підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08.08.2014 року по справі № 759/6534/14-ц шлюб ОСОБА_2 із ОСОБА_4 було розірвано. Під час перебування у шлюбі, ОСОБА_2 уклала з АБ «УКРГАЗБАНК» кредитний договір № 92601 М ИНН 125123 К 1 від 22.08.2008 року на суму 90 000,00 (дев'яносто тисяч) доларів США на споживчі цілі строком на 10 років із сплатою процентів за користування кредитом виходячи із 14,4% річних, що підтверджується копією кредитного договору № 92601 М ИНН 125123 К 1 від 22.08.2008 року. Як вбачається із тексту рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30.03.2015 року по справі № 759/10683/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, при поділі спільного майна подружжя питання стосовно боргів подружжя не вирішувалося. Після фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 продовжувала самостійно виплачувати споживчий кредит за кредитним договором № 92601 М ИНН 125123 К 1 від 22.08.2008 року, що підтверджується випискою АБ «УКРГАЗБАНК» стосовно виплати кредитного договору. Станом на 23 травня 2016 року ОСОБА_2 погашена заборгованість за договором, з моменту припинення шлюбних відносин, у розмірі 7 588,00 доларів США. Тому просить стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 3 794,00 доларів США, які сплачені за кредитним договором № 92601 М ИНН 125123 К 1 від 22.08.2008 року. ОСОБА_2 є власником трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується технічним паспортом на квартиру.Згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30.03.2015 року по справі № 759/10683/14-ц визнано право власності по 1/2 трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, за позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4, тому просить визначити порядок користування вищезазначеною квартирою. Необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення на основі типового договору визначено як обов'язок, а не право споживача. Разом із тим відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для звільнення від сплати вартості фактично отриманих споживачем житлово-комунальних послуг.
05.09.2017 року у повторному автоматичному розподілі справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Святошинського районного сервісу центру по роботі із споживачами КП "Центр комунального сервісу" про стягнення кредитних коштів, встановлення порядку користування житловою площею, про розподіл особових рахунків,була зареєстрована за суддею Святошинського районного суду м. Києва Миколаєць І.Ю., у зв'язку з відстороненням судді Петренко Н.О.
Ухвалою суду від 12.09.2017 року справа прийнята в провадження судді Миколаєць І.Ю. (а.с.68).
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 23.04.2018 р. визначено подальший розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.97-98).
Заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін до суду не надходило.
У встановлений строк відповідачами відзиву на позовну заяву та доказів, якими підтверджуються заперечення проти позову суду не надано.
Однак судом враховуються пояснення відповідача-2 як відзив, оскільки такі пояснення надавались 20.12.2016 року у визначеній ЦПК формі
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, та ухвалити рішення відповідно до ст. 274-279 ЦПК України.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
17.11.1990 року позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, про що зроблений актовий запис № 1881, на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08.08.2014 року по справі № 759/6534/14-ц шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано (а.с.30).
Під час перебування у шлюбі, ОСОБА_2 уклала з АБ «УКРГАЗБАНК» кредитний договір № 92601 М ИНН 125123 К 1 від 22.08.2008 року на суму 90 000,00 (дев'яносто тисяч) доларів США на споживчі цілі строком на 10 років із сплатою процентів за користування кредитом виходячи із 14,4% річних, що підтверджується копією кредитного договору № 92601 М ИНН 125123 К 1 від 22.08.2008 року (а.с.13-15).
Як вбачається із тексту рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30.03.2015 року по справі № 759/10683/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, при поділі спільного майна подружжя питання стосовно боргів подружжя не вирішувалося (а.с.16-20).
Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Як стверджує позивач, після фактичного припинення шлюбних відносин вона продовжувала самостійно виплачувати споживчий кредит за кредитним договором № 92601 М ИНН 125123 К 1 від 22.08.2008 року, що підтверджується випискою АБ «УКРГАЗБАНК» стосовно виплати кредитного договору. Станом на 23 травня 2016 року ОСОБА_2 погашена заборгованість за договором, з моменту припинення шлюбних відносин, у розмірі 7 588,00 доларів США.
Як вбачається із наданого позивачем кредитного договору укладеного між нею та ВАТ «Укргазбанк», 22.08.2008 року, кредит у розмірі 90 000,00 дол. США надавався на споживчі цілі (а.с.13-15).
Суд вважає, що з урахуванням матеріалів цивільної справи № 759/10683/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, рішення від 30.03.2015 року ухваленого у цій справі та обставин, повідомлених представником ОСОБА_2 про те, що з 2005 року вона та ОСОБА_4 разом не проживають та не ведуть спільного господарства та бюджету (а.с.17), а також обставини отримання у 2008 році ОСОБА_2 на споживчі цілі, останнього не доведено, що отримані за кредитом кошти були використанні в інтересах сім'ї.
Виходячи з викладеного та вимог законодавства України вимога про виплату позивачу ОСОБА_2 відповідачем ОСОБА_4 1/2 суми від виплаченої заборгованості у розмірі 7 588,00 доларів США з моменту припинення шлюбних відносин, тобто грошових коштів у розмірі 3 794,00 доларів США, які були сплачені ОСОБА_2 за кредитним договором № № 92601 М ИНН 125123 К 1 від 22.08.2008 року, що був отриманий під час перебування в шлюбі для задоволення потреб сім`ї задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_2 одноосібним власником трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується технічним паспортом на квартиру (а.с.23-24).
Згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30.03.2015 року по справі № 759/10683/14-ц визнано право власності по 1/2 трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, за позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4 (а.с.16-20).
Відповідно до положень ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем комунальних послуг є фізична або юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що власність зобов'язує, і в разі доведеності одним із співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов'язаний приймати інший співвласник, однак коли останній ухиляється від свого обов'язку, особа, яка зазнає втрат, має право вимагати усунення порушень свого права в передбаченому законом порядку.
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 66, 67, 162 Житлового кодексу України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Відповідно до ст. 179 Житлового кодексу України, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог «Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями», які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Статтями 66-67 цього Кодексу також визначено, що плата за користування житлом обчислюється, виходячи з загальної площі квартири, розмір плати за користування житлом встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р.№ 572, передбачений порядок поділу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартири в разі, якщо між ними відсутня згода щодо оплати.
Пунктом 1 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг само по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Судом встановлено, що у справі відсутні письмові докази щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг між ОСОБА_4 та Святошинським районним сервісним центром по роботі зі споживачами КП «Центр комунального сервісу», однак сторонами не заперечуються, що відповідач фактично використовував надані житлово-комунальні послуги, а з урахуванням положень ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ОСОБА_4 зобов'язаний сплачувати за фактично отримані житлово-комунальні послуги.
Необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення на основі типового договору визначено як обов'язок, а не право споживача. Разом із тим відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для звільнення від сплати вартості фактично отриманих споживачем житлово-комунальних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 302/1315/14-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 757/10888/14-ц, Верховного Суду України від 27 січня 2016 року в справі № 6-2864цс15.
Отже, заявлена вимога до КП «Центр комунального сервісу» (відповідача-2) про укладення договорів на надання житлово-кумунальних послуг задоволеною не може бити, оскільки не встановлено порушення права ОСОБА_2 зі сторони КП «Центр комунального сервісу».
Статтею 66 Житлового Кодексу Української РСР установлено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).
Відповідно до вимог цієї статті калькуляційною одиницею є 1 кв.м загальної площі.
Комунальні послуги - це послуги, які надаються водо-, тепло-, газо-, електропостачальниками та іншими організаціями власникам (наймачам) житлових приміщень за встановлену уповноваженими державними органами плату.
Плата за комунальні послуги власниками квартир, наймачами, орендарями сплачується відповідно до затверджених цін, тарифів та показників засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з п. 6 ст. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги, є індивідуальним споживачем.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок індивідуального споживача укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 8 зазначеного закону виконавець комунальних послуг зобов'язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядки, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідності за дотримання умов його договору згідно з типовим договором.
Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст.ст. 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегульовувати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У відповідності до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Згідно довідки форми № 3 у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2; ОСОБА_4; ОСОБА_5, 1998 р.н. -дочка; ОСОБА_6, 2006 р.н. - син та ОСОБА_7, 1935 р.н. - батько позивачки (а.с.9).
Частка житлової площі, яка припадає на відповідача в спірній квартирі, становить: 43,9 : 1/2 = 21,95 кв.м., однак кімнати, яка б відповідала розміру частки відповідача - немає.
Судом приймається, що між сторонами склалися установлені відносини щодо використання відповідачем конкретної кімнати розміром 17,7 кв.м., та з урахуванням часток сторін у праві спільної часткової власності на квартиру, які не точно відповідають належним співвласникам часткам, а також те, що вказана усна домовленість не припиняє право спільної часткової власності сторін на це майно, зазначена домовленість у даному конкретному випадку є єдино можливою і справедливою, а визначений таким чином порядок користування спільною квартирою найбільше враховує баланс інтересів кожного із співвласників.
При вирішення питання визначення конкретного порядку користування житлом, суд виходить із права власності сторін на житло, а також із прав неповнолітніх дітей, які проживають у квартирі з матір'ю. Що стосується інших осіб, які зареєстровані, але не являються власниками квартири слід зазначити, що такі особи хоча і мають право користування, однак їх реєстрація не впливає на розмір та порядок визначення користування власників такого житла.
Судові витрати відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Таким чином, з ОСОБА_4 підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 551,20 грн., оскільки задоволена одна немайнова вимога позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 14, 19 - 21, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 66 - 67, 162, 175, 179 Житлового кодексу України, ст.ст. 3, 11, 13, 15, 16, 317, 319, 322, 355, 358, 360, 541, 629-630, 641-642 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 274-279, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_2 (місце проживання: 03148, АДРЕСА_2) до ОСОБА_4 (місце проживання: 03148, АДРЕСА_2), Святошинського районного сервісу центру по роботі із споживачами КП "Центр комунального сервісу" (03179, м.Київ, вул.Львівська, буд.57-А) про стягнення кредитних коштів, встановлення порядку користування житловою площею, про розподіл особових рахунків - задовольнити частково.
Визначити порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2:
-виділити ОСОБА_4 житлову кімнату 17,7 кв.м. з балконом;
-виділити ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - житлові кімнати 11,7 кв.м. та 14,5 кв.м.;
-залишити в загальному користуванні кухню, коридор, санвузол та комору.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, сплачений судовий збір у розмірі 551, 20 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до або через суд першої інстанції. Порядок подання апеляційної скарги діє до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.Ю. Миколаєць
Судове рішення № 76257543, Святошинський районний суд міста Києва було прийнято 06.08.2018. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 759/11434/16-ц. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: