Постанова № 76257103, 16.08.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/815/18

Номер справи місцевого суду: 495/2574/17

Головуючий у першій інстанції

Боярський О. О.

Доповідач Вадовська Л. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.08.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,

при секретарі - Сідлецькій Ю.С.,

за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:

позивача ОСОБА_2,

відповідача публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі представника Ротар І.В.,

переглянувши справу №495/2574/17 за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року у складі судді Боярського О.О., -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2, звернувшись 6 квітня 2017 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що Наказом від 25 серпня 2011 року №560/нок його призначено на посаду начальника служби локомотивного господарства Одеської залізниці. Наказом від 27 лютого 2017 року №321/ос його звільнено з займаної посади по пункту 5 статті 40 КЗпП України у зв'язку з невиходом на роботу протягом більше як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; філією «Одеської залізниці» було видано наказ (розпорядження) від 1 березня 2017 року №116/ос про звільнення з 27 лютого 2017 року. Наказ про звільнення отримав поштою 22 березня 2017 року. Позивач зазначив, що відповідач на виконання вимог статті 43 КЗпП України не отримав згоди профспілки на звільнення по пункту 5 статті 40 КЗпП України, так як мало місце переривання строку перебування на лікарняному, що відповідач не визнав відмову у не наданні згоди на звільнення не вмотивованою. Вважаючи звільнення незаконним, позивач ОСОБА_2 просив:

скасувати Наказ публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 27 лютого 2017 року №321/ос про звільнення з посади начальника служби локомотивного господарства Одеської залізниці;

поновити на роботі на посаді начальника служби локомотивного господарства Одеської залізниці;

стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 лютого 2017 року по дату ухвалення судового рішення без вирахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів (а.с.1-4).

Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 7 квітня 2017 року відкрито провадження у справі (а.с.31).

Відповідач публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» позов не визнав (а.с.51-53, 99-101).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року позов задоволено частково; скасовано Наказ ПАТ «Українська залізниця» від 27 лютого 2017 року №321/ос про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника служби локомотивного господарства Одеської залізниці; поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді начальника служби локомотивного господарства Одеської залізниці; стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 лютого 2017 року по дату ухвалення судового рішення без вирахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів (а.с.130-135).

В апеляційній скарзі ПАТ «Українська залізниця» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає у помилковості висновку суду про відсутність підстав для звільнення по пункту 5 статті 40 КЗпП України та у дотриманні порядку звільнення.

В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Учасниками справи в порядку доведення обставин, на які посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані.

Наказом від 25 серпня 2011 року №560/нок «По особовому складу» начальника Одеської залізниці ОСОБА_2 призначено на посаду начальника служби локомотивного господарства Одеської залізниці, звільнивши його з посади першого заступника начальника служби локомотивного господарства Одеської залізниці з 25 серпня 2011 року (підстава: заява ОСОБА_2, погодження Укрзалізниці від 25 серпня 2011 року) (а.с.8).

Наказом від 27 лютого 2017 року №321/ос «Про звільнення» голови правління ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 на підставі пункту 5 статті 40 КЗпП України (неявка на роботу впродовж більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності) звільнено 27 лютого 2017 року з роботи з посади начальника служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (а.с.9).

Наказом (розпорядженням) від 1 березня 2017 року №116/0с «Про припинення трудового договору (контракту)» виконуючого начальника регіональної філії «Одеська залізниця» ОСОБА_2 на підставі пункту 5 статті 40 КЗпП України (у зв'язку з невиходом на роботу протягом більш як 4-х місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності) звільнено 27 лютого 2017 року з роботи з посади начальника служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (а.с.10)

Тимчасова непрацездатність ОСОБА_2 підтверджена листками непрацездатності, згідно яких ОСОБА_2 перебував на:

стаціонарному лікуванні з 26 травня 2016 року по 31 травня 2016 року (продовжує хворіти),

амбулаторному лікуванні з 1 червня 2016 року по 17 червня 2016 року (стати до роботи 18 червня 2016 року);

амбулаторному лікуванні з 21 червня 2016 року по 18 липня 2016 року (продовжує хворіти);

амбулаторному лікуванні з 19 липня 2016 року по 15 серпня 2016 року (стати до роботи 16 серпня 2016 року);

амбулаторному лікуванні з 16 серпня 2016 року по 19 серпня 2016 року (стати до роботи 20 серпня 2016 року);

амбулаторному лікуванні з 22 серпня 2016 року по 20 вересня 2016 року (продовжує хворіти);

амбулаторному лікуванні з 21 вересня 2016 року по 27 жовтня 2016 року (стати до роботи 28 жовтня 2016 року);

амбулаторному лікуванні з 28 жовтня 2016 року по 9 листопада 2016 року (стати до роботи 10 листопада 2016 року);

амбулаторному лікуванні з 10 листопада 2016 року по 8 грудня 2016 року (продовжує хворіти);

амбулаторному лікуванні з 9 грудня 2016 року по 16 січня 2017 року (продовжує хворіти);

амбулаторному лікуванні з 17 січня 2017 року по 31 січня 2017 року (стати до роботи 1 лютого 2017 року);

амбулаторному лікуванні з 1 лютого 2017 року по 23 лютого 2017 року (стати до роботи 24 лютого 2017 року);

амбулаторному лікуванні з 24 лютого 2017 року по 23 березня 2017 року (стати до роботи 24 березня 2017 року) (а.с.20-21, 22-26, 120-124).

Перерив тимчасової непрацездатності мав місце 18, 19, 20 червня 2016 року та 20, 21 серпня 2016 року. Крім того, з листків непрацездатності вбачається, що 28 жовтня 2016 року, 10 листопада 2016 року, 1 лютого 2017 року, 24 лютого 2017 року ОСОБА_2 мав стати до роботи.

Отже, закриваючи листки непрацездатності з формулюванням «стати до роботи» медична установа підтверджувала, що ОСОБА_2 «здоровий», а, відтак, працездатний. Та обставина, що у день, коли ОСОБА_2 мав стати до роботи, він на роботу не з'являвся, а знову звертався до медичної установи, де відкривався новий листок непрацездатності, може розглядатися як певні зловживання, але закриття листків непрацездатності з формулюванням «стати до роботи» є перериванням непрацездатності, яке не надає підстав для звільнення по пункту 5 статті 40 КЗпП України.

Частина 4 статті 40 КЗпП України передбачає розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Нез'явлення на роботу ОСОБА_2 впродовж достатньо тривалого часу не аналізувалось окремо по кожному з періодів непрацездатності, підтверджених листками непрацездатності. Особа, якій медична установа закрила листок непрацездатності з формулюванням «стати до роботи» могла допустити відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а лише потім знову звернутися до медичної установи. У розумінні положень пункту 5 статті 40 КЗпП України тимчасова непрацездатність вважатиметься неперерваною, якщо кожен послідуючий листок непрацездатності міститиме формулювання «продовжує хворіти», що ж до ОСОБА_2, то такі обставини відсутні.

Незаконність звільнення ОСОБА_2 по пункту 5 статті 40 КЗпП України має місце, ОСОБА_2 підлягає поновленню на роботі з дати звільнення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду в частині відсутності підстав для звільнення по пункту 5 статті 40 КЗпП України не спростовують; факт перериву тимчасової непрацездатності не заперечується; обґрунтовується тим, що переривання припадало на вихідні та святкові дні, у які ОСОБА_2 не мав з'являтися на роботу, не приймається.

Правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі відсутні, ОСОБА_2 підлягає з 27 лютого 2017 року поновленню на роботі на посаді, з якої неправильно звільнений.

На виконання вимог частин 2 статті 235 КЗпП України, що передбачає при поновленні на роботі одночасне прийняття рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 лютого 2016 року по день ухвалення рішення. Сума, що стягується в порядку частини 2 статті 235 КЗпП України, підлягає розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами та доповненнями).

Рішення суду першої інстанції не містить зазначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню. Апеляційна скарга не містить доводів щодо не зазначення суми стягнення, відтак, апеляційний суд розрахунок суми не проводить. У разі не проведення добровільного виконання судового рішення, зокрема, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, учасники справи для зазначення грошової суми, присудженої до стягнення, не позбавлені процесуального права звернутися до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення в порядку пункту 2 частини 1 статті 270 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 5 вересня 2018 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Л.Г.Ващенко

Г.Я.Колесніков