Постанова № 76252998, 04.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №334/1338/17 Головуючий у 1 інстанції: Добрєв М.В.

Провадження № 22-ц/778/2560/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«04» вересня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, третя особа: Державне підприємство «Дніпровське», про визнання недійсним наказу про звільнення, визнання контракту продовженим на невизначений строк, стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнював, до Міністерства аграрної політики та продовольства України, третя особа: Державне підприємство «Дніпровське», про визнання недійсним наказу про звільнення, визнання контракту продовженим на невизначений строк, стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на підставі протоколу конкурсної комісії з відбору суб`єктів господарювання державного сектору економіки, що належить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.12.2015 року № 3/2 з ним було укладено контракт № 9 від 01.02.2016 року. Згідно наказу Міністра аграрної політики та продовольства України від 12.02.2016 року № 16-п його було призначено на посаду директора Державного підприємства "Дніпровське".

Наказом від 30.01.2017 року № 14-п його було звільнено з посади директора державного підприємства "Дніпровське" на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, тобто в зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. Копію наказу про звільнення з роботи він не отримував.

Вважає звільнення незаконним оскільки, як виявилось є розбіжності у даті підписання контракту Міністром аграрної політики та продовольства України та дати наказу про його призначення на посаду директора ДП "Дніпровське". Контракт було підписано 01.02.2016 року, а наказ було видано 12.02.2016 року.

Копію контракту та наказу про призначення на посаду було отримано ним в Департаменті роботи з персоналом Міністерства аграрної політики та продовольства України 19.02.2016 року. Саме в цей день ним було підписано контракт № 9 від 01.02.2016 року, а не 01.02.2016 року.

Зміст контракту № 9 від 01.02.2016 року не відповідає типовій формі контракту, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 597 від 02.08.1995 року. В тексті контракту було значно звужено права працівника та відсутні пункти, що передбачають порядок продовження його дії на подальший строк.

30.11.2016 року за два місяці до закінчення строку дії контракту він звернувся із заявою на ім'я Міністра аграрної політики та продовольства України ОСОБА_4 щодо продовження дії контракту № 9 від 01.02.2016 року на наступний період, проте відповіді не отримав.

08.02.2017 року він звернувся із заявою на ім'я Міністра аграрної політики та продовольства України ОСОБА_4 з проханням надати йому відповідь щодо розгляду поданої заяви на продовження дії контракту та надати інформацію щодо існування наказу №14-п від 31.01.2017 року про його звільнення, проте відповіді не отримав.

Припинення трудового договору після закінчення строку можливе тільки протягом одного дня. Відповідно до п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників день звільнення працівника є останнім днем його роботи, тобто останнім днем дії строкового трудового договору. Якщо в останній день строку трудового договору працівник не був звільнений, трудові відносини фактично тривають, договір вважається продовженим на тих же умовах, але вже на невизначений строк.

З 31.01.2017 року по 09.02.2016 року він перебував на лікарняному, а з 13.02.2017 року по 22.03.2017 року - у щорічній відпустці. 23.03.2017 року - в перший робочий день було реалізовано наказ про його звільнення та видано трудову книжку на руки.

Він не отримував від Міністерства аграрної політики та продовольства України копію наказу № 14-п від 30.01.2017р. про його звільнення та іншої кореспонденції, ніякого заперечення у належній законній формі щодо подовження строку дії контракту не надходило.

Крім того, наказ № 14-п від 30.01.2017 року про його звільнення підписано не уповноваженою особою.

Вважає, що після 31.01.2017 року у нього фактично продовжуються трудові відносини, оскільки не внесено зміни до ЄДРПОУ щодо припинення його повноважень як директора ДП "Дніпровське"; відповідно до інформації із ЄДРПОУ, він має право підпису банківських та фінансових документів, фінансової та податкової звітності ДП «Дніпровське»; 31.01.2017 року він не отримував від Міністерства аграрної політики та продовольства України копію наказу № 14-п від 30.01.2017 року про його звільнення та не був взагалі проінформований про звільнення; є позиція виконуючого обов`язки директора ДП "Дніпровське" щодо законності наказу №14-п від 31.01.2017 року (наказ підписано не уповноваженою особою) та подовження дії контракту № 9 від 01.02.2016 року на невизначений строк.

24.02.2017 року до ДП "Дніпровське" надійшов лист Міністерства аграрної політики та продовольства України вих. № 37-25-4-13/2036 від 31.01.2017 року, до якого було додано наказ про його звільнення від 30.01.2017 року.

Внаслідок незаконних дій посадових осіб погіршився уклад життя його родини та рівень достатку, він вимушений був стати на облік до Центру зайнятості та шукати нову роботу. Внаслідок тривалого стресу у нього погіршився стан здоров`я. Моральну шкоду оцінює у розмірі 100000,00 грн.

Просив визнати недійсним наказ про звільнення від 30.01.2017 року № 14-п, визнати контракт від 01.02.2016 року, укладений між Міністерством аграрної політики та продовольства України, в особі Міністра аграрної політики та продовольства України ОСОБА_5 та ОСОБА_3 продовженим на невизначений строк, та стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на його користь середній заробіток за період вимушеного прогулу, починаючи з 24.03.2017 року по 17.05.2018 року у розмірі 178502 грн. 05 коп. та компенсацію моральної шкоди у розмірі 100000 грн. 00 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що датою укладення контракту є саме 19 лютого 2016 року, зміст контракту не відповідає типовій формі контракту, наказ про звільнення підписаний не уповноваженою особою, відповідачем не надано доказів повідомлення його про звільнення, надання наказу про звільнення та здійснення розрахунку, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Міністерство аграрної політики та продовольства України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що ОСОБА_3 звільнено у зв'язку з закінченням строку дії контракту, копії наказу було направлено на домашню адресу ОСОБА_3 та адресу ДП «Дніпровське», лист на адресу ОСОБА_3 провернулось не врученим, звільнення ОСОБА_3 відбулось в межах чинного законодавства.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд дійшов висновку про те, що роботодавець, звільнивши позивача у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час її звільнення.

Колегія визнає такі висновки суду обґрунтованими, виходячи з наступних обставин.

Відповідно до частин першої, третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем.

Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністра аграрної політики та продовольства України від 12.02.2016 року № 16-п ОСОБА_3 призначено на посаду директора Державного підприємства "Дніпровське" шляхом укладення контракту № 9 від 01.02.2016 року, як переможця конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки.

Наказом Мінагрополітики від 30.01.2017 року № 14-п ОСОБА_3 звільнено з посади директора державного підприємства "Дніпровське" відповідно до підпункту «а» пункту 5.2 розділу 5 контракту у зв'язку із закінченням строку дії контракту № 9 від 01.02.2017, згідно з п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно з пунктом 6.1. контракту він діє з 01 лютого 2016 року до 31 січня 2017 року (а.с. 27-32).

Отже, сторони у контракті погодили та встановили строк його дії до 31 січня 2017 року.

Згідно з положеннями статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок (пункт 2.27.) днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином, підставою припинення строкового договору (контракту) є закінчення його строку. Якщо у контракті зазначено останній день його дії 31 січня, то це і є датою звільнення.

Оскільки фактично настала підстава для закінчення строкового трудового договору ОСОБА_3, відповідачем було обґрунтовано прийнято рішення про звільнення позивача із займаної посади в порядку передбаченому п.2 ст.36 КЗпП.

Відповідно до положень п. 2 ст. 36 КЗпП підставами для звільнення є закінчення строку такого договору.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП.

Обмеження щодо звільнення особи з роботи у період тимчасової непрацездатності закріплено положеннями статті 40 КЗпП. Разом з тим застосування цього обмеження має відбуватись лише під час звільнення особи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Жодних обмежень щодо звільнення особи у зв'язку із закінченням строкового трудового договору чинним трудовим законодавством не передбачено.

Завершення терміну дії контракту від 01.02.2016 року №9 на час перебування ОСОБА_3 на лікарняному, не перешкоджає видати наказ про звільнення у зв'язку із закінченням строку дії контракту, оскільки ч. 3 ст. 40 КЗпП України заборонено звільняти працівника під час перебування на лікарняному з ініціативи власника. Проте, закінчення терміну дії контракту і видання у зв'язку із цим наказу від 30.01.2017 року про звільнення позивача не є ініціативою власника про розірвання трудового договору, а лише свідчить про відсутність з боку власника ініціативи продовжувати трудові контрактні відносини з ОСОБА_3

Довід апеляційної скарги про те, що термін дії контракту починається з 19.02.2016 року, оскільки він підписаний сторонами саме в цей день, колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на зміст контракту, який знаходиться в матеріалах справи та має розділ «термін дії та інші умови контракту», в п.6.1 якого зазначається початок дії контракту - 01 лютого 2016 року.

Контракт від 01 лютого 2016 року не визнавався сторонами не дійсним в цілому або окремих пунктах та розділах.

З цих же підстав не заслуговує на увагу посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на несправедливі умови контракту, які погіршують трудові права позивача, а саме: відсутність в контракті посилання на можливість продовження терміну дії контракту на подальший період.

Довід апеляційної скарги щодо підписання наказу про звільнення позивача неповноважною особою колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на таке.

Пунктом 12 частини четвертої статті 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що державний секретар міністерства відповідно до покладених на нього завдань призначає на посаду та звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерства.

За приписами частини п'ятої статті 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» на час відсутності державного секретаря міністерства чи неможливості здійснення ним своїх повноважень з інших причин його обов'язки виконує один із керівників самостійних структурних підрозділів апарату міністерства відповідно до наказу державного секретаря міністерства.

Наказом Мінагрополітики від 28 грудня 2016 року № 549-к «Про покладення обов'язків Державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства» виконання обов'язків Державного секретаря Міністерства аграрної політики та продовольства України з 01 січня 2017 року до призначення в установленому порядку Державного секретаря Міністерства покладено на директора Департаменту правової та законопроектної роботи ОСОБА_6

Наказом Мінагрополітики від 23 грудня 2016 року № 968-в заступнику Міністра аграрної політики та продовольства України - керівнику апарату ОСОБА_7 відпустка надана з 30 грудня 2016 року.

Таким чином, доводи позивача про те, що ОСОБА_7 наказ від 28 грудня 2016 року № 549-к про покладання обов'язків на ОСОБА_6 підписав, знаходячись у відпустці, спростовується матеріалами справи.

Матеріали справи містять докази направлення копії наказу від 30.01.2017 року № 14-п про звільнення ОСОБА_3 супровідним листом від 31 січня 2017 року № 37-25-4-16 рекомендованою кореспонденцією (а.с.149).

Проте зазначені документи, які надсилались на адресу позивача (яка вказана в позові - м.Запоріжжя, пр.Металургів,11) повернулись без вручення адресату 10.02.2017 року (а.с.151).

Крім того, 10.02.2017 року наказ від 30.01.2017 року № 14-п про звільнення ОСОБА_3 був надісланий на адресу Державного підприємства «Дніпровське» у м.Запоріжжі (а.с.153).

Довід апеляційної скарги про те, що позивач продовжував працювати після закінчення дії контракту належними доказами не підтверджено.

Посилання в апеляційній скарзі на зміну суддею резолютивної частини рішення після її оголошення в суді 17.05.2018 року не може бути взято до уваги, оскільки матеріали справи не містять зауважень позивача щодо технічного запису судового засідання, протоколу судового засідання та їх розгляд.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 05 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді: