Постанова № 76252997, 05.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3219/18 Головуючий у 1-й інстанції: Нагорний А.О.

Є.У.№ 313/129/18 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 12 червня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 12 грудня 2012 р. сторони уклали кредитний договір № б/н, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 3 600, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування у розмірі 2,5 % на місяць на суму залишку заборгованості. Посилаючись на те, що позичальник не виконує умови договору, станом на 31 грудня 2017 р. має заборгованість на суму 116 738, 36 грн., із яких: за тілом кредиту 3 547, 90 грн., за відсотками - 113 190, 73 грн., просив про задоволення позову.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 просив, у тому числі, про застосування строків позовної давності.

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 12 червня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №б/н від 12.12.2012 проценти за користування кредитом у сумі 4 463,97 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_4 на користь АТ КБ «Приватбанк» судові витрати понесені по сплаті судового збору за позовну заяву та апеляційну скаргу.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач до суду апеляційної інстанції не надав.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові з огляду на такі обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 12 грудня 2012 р. сторони уклали кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 3 600, 00 грн., у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% на місяць (30,00% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом. Обов'язковий щомісячний платіж, визначений сторонами склав 7% заборгованості (але не менше 50,00 грн. та не більше залишку заборгованості), а з 01.04.2014 р. - 5% заборгованості (але не менше 100,00 грн. та не більше залишку заборгованості).

Факт отримання кредитної картки «Універсальна» не оспорювався позичальником у суді першої інстанції.

Кредитним договором передбачено порядок погашення заборгованості щомісячними платежами у розмірі 7 % від суми заборгованості (але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості) - а.с.31.

В заяві на отримання кредиту позичальник своїм підписом підтвердив той факт, що він був ознайомлений з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, отримав їх у письмовому вигляді та надав згоду на те, що ця заява разом із запропонованими Банком Умовами і Тарифами складає кредитний договір.

Згідно з п. 2.1.1.2.1. Умов та правил надання банківських послуг, для надання послуг банк видає клієнту картку. Датою укладення договору є дата отримання картки, зазначена в заяві.

Згідно з п. 2.1.1.2.11 Картка діє до останнього місяця, вказаного на лицевій стороні картки, включно.

Згідно з п. 2.1.1.2.12. після настання зазначеного на картці останнього місяця терміну дії банком випускається картка на новий термін. Термін дії картки не підлягає продовженню банком в разі надання клієнтом до початку останнього місяця дії картки письмової заяви про закриття рахунку, за умови відсутності простроченої заборгованості клієнта перед банком за відповідним рахунком. Згідно з п. 2.1.1.2.12. Закінчення терміну дії картки, її втрата або пошкодження не спричиняє закінчення договірних відносин між банком та клієнтом та / або закриття пов'язаного з нею поточного рахунку клієнта.

Згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг, після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання цього договору є пряма і безумовна згода клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком (п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг).

Згідно з положеннями п. 2.1.1.5.5 вищевказаних Умов і правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною укладеного сторонами кредитного договору, відповідач мав погашати заборгованість за кредитом, відсотки за його використання, перевитратами платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбаченим цим Договором.

Згідно п. 2.1.1.5.6 Умов надання банківських послуг, - у разі невиконання зобов'язань за Договором, на вимогу Банку позичальник зобов'язаний виконати зобов'язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати Винагороди Банку.

Відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. та 5% від суми позову.

Пунктом 2.1.1.12.4; 2.1.1.12.6.4 Умов та правил передбачено, що у випадку наявності простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту у повному об'ємі є 211 день з моменту виникнення такої заборгованості. У випадку непогашення суми простроченого кредиту (кредитного ліміту, кредитної лінії), овердрафту або його частки більш як 210 днів увесь кредит вважається простроченим.

На виконання своїх зобов'язань за договором 12 грудня 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» було відкрито картковий рахунок на ім'я відповідача в гривнях і проводилося здійснення його обслуговування згідно з договором.

При відкритті карткового рахунку у відповідності з п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг позичальнику був встановлений кредитний ліміт 300 грн., 13 грудня 2012 року кредитний ліміт збільшено до 3 600 грн. (а.с.34).

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором утворилася прострочена заборгованість за кредитом, яка за розрахунком позивача станом на 31.12.2017 р. складає 116 738, 63 грн., з яких: 3 547, 90 грн. - заборгованість за кредитом; 113 190,73 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом (а.с.33).

За умовами кредитного договору остаточний строк повернення кредиту відповідає строку дії кредитної картки.

Відповідно до довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 17.05.2018 року термін дії кредитної картки - останній день червня 2016 року (а.с.88)

Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник 13 грудня 2012 року активував свою кредитну картку, 03 січня 2013 року на погашення кредиту сплатив 1 400 грн., і з вказаного часу жодного платежу не здійснював, кредитними коштами не користувався. З 26 лютого 2013 року у відповідач утворилася прострочена заборгованість. 12 червня 2014 року Банк здійснив автоматичне списання 10,25 грн. з іншої картки позичальника (а.с.32-33).

Отже, у відповідності з п.2.1.12.4; 2.1.1.12.6.4 Умов та правил у зв'язку із наявністю простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту у повному об'ємі є 211 день з моменту виникнення такої заборгованості, тобто через 211 день, починаючи з 21 лютого 2013 року, а саме з 25 вересня 2013 року відповідач повинен був погасити весь кредит.

З відповідним позовом до суду Банк звернувся 31 січня 2018 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що Банк пропустив строк позовної давності, встановлений ч.4 ст. 257 ЦПК України, про застосування якого просив відповідач, що є підставою для відмови у позові. Разом з тим, на думку суду першої інстанції, Банк має право на отримання відсотків за користування кредитними коштами у сумі 4 463,97 грн., нараховані за 1005 днів.

Дійшовши обґрунтованого висновку про пропуск банком строку позовної давності і про те, що платіж у сумі 10, 25 грн., здійснений Банком шляхом автоматичного списання коштів з іншої картки позичальника, цей строк не перериває, суд дійшов помилкового висновку про те, що на підставі ст.1048 ЦК Банк має право на отримання відсотків, нарахованих в межах строку позовної давності.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов'язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами ; строк повернення кредиту в повному обсязі - не пізніше остання дня місяця, зазначеного на платіжній карті (п.2.1.1.12.5 Умов та правил), а у випадку прострочення кредиту (овердрафту) - строком повернення кредиту є 211 день з моменту виникнення такої заборгованості (п.2.1.1.12.4 Умов та правил) .

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики (кредиту) після спливу строку кредитування

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 25 числа кожного місяця. Починаючи з 211 дня з моменту виникнення простроченої заборгованості - 25 вересня 2013 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18 від 28 березня 2018 року зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у вищевказаній справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування позивачем на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України передбачених договором процентів до повного погашення заборгованості за кредитом, є неправомірним.

Зважаючи на те, що строк виконання боргового зобов'язання настав 25 вересня 2013 року, а з відповідним позовом до суду Банк звернувся 31 січня 2018 року, висновки суду першої інстанції про те, що Банк має право на проценти, нараховані після 25 вересня 2013 року є такими, що не відповідають вимогам закону.

За змістом ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково проданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції допустився порушень норм матеріального права, суд апеляційної інстанції вважає за можливе відповідно до ст.367 ЦПК України вийти за межі доводів апеляційної скарги, скасувати судове рішення в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення - про відмову у позові.

В іншій частині оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає

Керуючись ст. ст.268, 369 ч.1, 374 , 3765, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 12 червня 2018 року по цій справі скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий:

Судді: