Рішення № 76244331, 27.08.2018, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/1850/18

РІШЕННЯ

Іменем України

27.08.2018 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі:

судді Ганкіної І.А.,

за участю секретаря Жигарової Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за заявою ОСОБА_1 «про встановлення факту загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов'язку військової служби, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України», заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація,-

ВСТАНОВИВ:

11.07.2018 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Вінницького районного суду Вінницької області із заявою про встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби, ІНФОРМАЦІЯ_6 року поблизу с. Новотошківка, Попаснянського району Луганської області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Подану заяву ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 02.10.2014 року Вінницьким обласним військовим комісаріатом його сина ОСОБА_2 було призвано на військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України. Згіднонаказу командира 24 окремої бригади від 02.10.2014 року № 75-РС військову службу ОСОБА_2 проходив на посаді гранатометника 2-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 1-гомеханізованого батальйону у складі військової частини польова пошта В 4680.

ІНФОРМАЦІЯ_6 року ОСОБА_2, на виконання завдання командира військової частини, із побратимами вирушив на перевірку сірої зони в районі 29 блокпосту на Бахмутській трасі, поблизу с. Новотошківка, Попаснянського району Луганської області. У ході перевірки даної місцевості його син ОСОБА_2 рухався першим і натрапив на протипіхотну міну, від вибуху якої в радіусі 200 метрів все згорає. Тому з метою зберегти життя 12 побратимів, він сказав їм зупинитись, а сам впав на землю, накривши собою міну. В результаті вибуху лише один боєць отримав поранення у руку. ОСОБА_2 отримав не сумісні з життям поранення і помер на місці.

Вважає, що його син загинув внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України на території Луганської області .

Встановлення даного юридичного факту, на думку заявника, можливе лише в судовому порядку, оскільки діючим законодавством не передбачений інший порядок встановлення такого факту.

Звернення з вказаною заявою до суду обумовлено тим, що заявник має на меті визначення статусу свого сина ОСОБА_2, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_4 не з'явилися, представник заявника надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, заяву підтримує.

Представники заінтересованих осіб до судового засідання не з'явилися: представник Міністерства соціальної політики України в надісланій до суду заяві просив проводити розгляд справи у його відсутності; представник Російської Федерації - з невідомих для суду причин.

Суд вважає за можливе провести розгляд цивільної справи у відсутності не з'явившихся осіб.

Вивчивши заяву та додані до неї докази, суд вважає що заява підлягає до задоволення виходячи з такого.

Судом встановлено, що 10.09.1977 року між заявником ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб (а.с.23).

В період шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 народився син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.24).

02.10.2014 року Вінницьким обласним військовим комісаріатом ОСОБА_2 призвано на військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України. Згіднонаказу командира 24 окремої бригади від 02.10.2014 року № 75-РС військову службу ОСОБА_2 проходив на посаді гранатометника 2-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону у складі військової частини польова пошта В4680. Загинув ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 року в результаті множинних осколкових поранень голови з ушкодженням головного мозку при розриві міни, внаслідок дій, передбачених законом та воєнних операцій, в ході проведення антитерористичної операції у Луганській області Попаснянського району с. Новотошківка, про що свідчать витяг з наказу від 15.10.2015 року № 245 (а.с. 25, 27); довідка від 09.12.2016 № 119, видана Чуднівським районним військовим комісаріатом (а.с. 26); сповіщення про смерть (загибель) від 15.10.2015 року з ВЧ польова пошта В4680 (а.с. 81); лікарське свідоцтво про смерть № НОМЕР_1 від 22.09.2015 (а.с. 82); довідка про причину смерті (а.с. 83); копія свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_6 року ОСОБА_2 (а.с. 84); витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (а.с. 85).

Указом Президента України № 9/2016 р. ОСОБА_2 нагороджено Орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно (а.с 86-97).

Застосовуючи норми матеріального та процесуального права суд виходить з наступного.

Згідно до положень, викладених у п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає справи в порядку окремого провадження про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Постановою Верховної ради України «Про Заяву Верховної ради України» «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» № 337-VIII від 21 квітня 2015 року схвалено текст Заяви Верховної ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

Так, з системного аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Також, з даної заяви слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння нерегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому, лідер партії "Русское единство" ОСОБА_6 проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерацій Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

В подалі нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".

17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VІІ, всупереч цьому, проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів".

21 березня 2014 року владою Російської Федерації прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя".

Згідно до положень, викладених в ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VІІ від 15.04.2014 року, із змінами і доповненнями, Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України із зазначенням дати початку тимчасової окупації 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України» «Про відсіч збройній агресії Федерації та подолання її наслідків», від 21 квітня 2015 року №337-VIII, зазначені події на сході України відбувалися за наступними обставинами.

Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально -диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, формування російського козацтва та укомплектований чеченцями громадянами Російської Федерації, батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Республіки" та "Донецької Народної Республіки". Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме "Луганська Народна Республіка" та "Донецька Народна Республіка" не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою.

На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня 2014 року, в зв'язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: « Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил».

Нерегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси, які постачалися з території РФ. Це підтверджувалося поясненнями численно затриманих військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

За наслідками військової агресії Російської Федерації прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Відповідно до абзацу 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Росіїської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ, зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Військові дії Російської Федерації на території України були визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Виходячи з вище викладеного, суд вважає , що при вирішенні даної справи знайшов своє підтвердження факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, що є загальновідомим.

Відповідно до довідки від 09.12.2016 № 119 Чуднівського районного військового комісаріату, виданої ОСОБА_1, 1956 року народження, його син,- солдат ОСОБА_2, 1978 року народження, згідно наказу командира 24 окремої бригади від 02.10.14 року № 75-РС проходивслужбу за контрактом на посаді гранатометника 2-го механізованого взводу 1-їмеханізованої роти 1-го механізованого батальйону.

Вищевикладені обставини справи встановлюють причинний зв'язок між загибеллю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 року та обставинами того, що він в цей час проходив військову службу та брав участь у проведенні антитерористичної операції на території України, що межує з територією, тимчасово окупованою в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України.

Враховуючи, що в результаті саме збройної агресії та воєнного конфлікту, розпочатих Російською Федерацією, ОСОБА_2 20.09.2015року отримав осколкові поранення голови з ушкодженням головного мозку при розриві міни, яка стала причиною його смерті, а також обставини того, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено право ОСОБА_2 на життя і здоров'я, передбачене ст. 27 Конституції України та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, тому заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає повному задоволенню, оскільки встановлення даного юридичного факту необхідно ОСОБА_1 для виникнення у нього права на справедливу компенсацію.

Керуючись ст.ст. 268 ,315,319 ЦПК України суд-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 «про встановлення факту загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов'язку військової служби, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України», заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація - задовольнити.

Встановити юридичний факт загибелі сина ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, як пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби 20 вересня 2015 року поблизу с. Новотошківка, Попаснянського району Луганської області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ І.А. Ганкіна