Постанова № 76237802, 04.09.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року справа №805/4859/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Ястребової Л. В., суддів Компанієць І.Д., Міронової Г. М., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року у справі № 805/4859/18-а (головуючий І інстанції - Мозговая Н.А.) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області (надалі - відповідач, Управління) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з липня 2016 року, зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість з виплати пенсії, починаючи з липня 2016 року (а.с. 4-7).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року позовну заяву залишено без руху; позивачу запропоновано надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропущення строку звернення до адміністративного суду (а.с. 1).

На виконання вимог цієї ухвали, позивачем подано до суду клопотання про поновлення пропущеного строку, в якому останній зазначив, що у відповідача не було законних підстав для не нарахування та невиплати пенсії позивачу, звертаючи увагу суду на ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, де зазначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Крім того, позивач поставлявся на правовий висновок, висловлений в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 року, в якому зазначено, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія. У разі порушення Пенсійним органом України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду має наслідком неможливість реалізувати передбачене ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком (а.с. 14).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали від 25 червня 2018 року, позовну заяву ОСОБА_1 повернуто разом із доданими до неї документами (а.с. 16-17).

Позивач із таким судовим рішенням не погодилась, звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду та направити її для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що при прийнятті спірного рішення, судом першої інстанції не враховано вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що у відповідача не було законних підстав для не нарахування та невиплати пенсії позивачу, зазначаючи при цьому, що відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. На думку апелянта, суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови у судовому захисті в частині її порушених прав на отримання пенсії.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, у зв'язку з неявкою сторін у судове засідання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції зазначив, що позивачем до позовної заяви не додано заяви про поновлення строку з зазначенням причин пропущення строків звернення до адміністративного суду щодо позовних вимог за період з липня 2016 року по грудень 2017 року. Суд першої інстанції також зазначив, що пенсія є щомісячним платежем, а тому про порушення свого права позивач дізналась не отримавши такого забезпечення з липня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня. коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку, до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч.1 статті 122 КАС України, оскільки пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду слід керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законі України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» тощо.

Такий висновок суд апеляційної інстанції робить з огляду не наступне.

Так, в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).

Також, слід зазначити, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Відповідно до стаття 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками.

Матеріали справи свідчать, що позивач є пенсіонером, має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до статті 7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновлення усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Суд апеляційної інстанції, в даному випадку застосовує до спірних правовідносин принцип «без обмеження строку», тому як позивач не отримувала нараховану їй пенсію з вини пенсійного органу, як суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин, враховуючи все вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивачем до позовної заяви не надано заяви про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропущення строків звернення до адміністративного суду щодо позовних вимог за період з липня 2016 року по грудень 2017 року, оскільки позивач не отримував будь-якого рішення відповідача про припинення виплати пенсії, а отже, відсутні підстави вважати, що позивач дізнався про порушення своїх прав за межами 6-місячного строку звернення до суду, а відтак, суд першої інстанції помилково вимагав від позивача заяву про поновлення строку для звернення до адміністративного суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Статтею 320 КАС України передбачено наступні підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а саме:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 286, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 р. у справі № 805/4859/18-а скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді І.Д. Компанієць

Г.М. Міронова