Рішення № 76237765, 05.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2018 року № 826/8378/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича, треті особи: Головне управління Національної поліції, Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича (далі по тексту - відповідач), треті особи: Головне управління Національної поліції (далі по тексту - третя особа 1), Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі по тексту - третя особа 2, ПАТ «Альфа-Банк»), Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі по тексту - третя особа 3, ПАТ «Приватбанк»), у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №55999338 від 16.03.2018;

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника №5599938 від 16.03.2018;

- визнати протиправною та скасувати постанову про розшук майна боржника №5599938 від 24.04.2018.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. На думку позивача, відповідачем порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», оскільки позивач зареєстрований та проживає у м. Миколаїв.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та просив суд задовольнити адміністративний позов повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду відзив на адміністративний позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність відкриття виконавчого провадження № 55999338 та вчинення виконавчих дій приватним виконавцем Щербаковим І.М.

Представники третіх осіб, належним чином повідомлені про дату, час і місце судових засідань, явку своїх представників не забезпечили, причин неприбуття суду не повідомили. Крім того, у визначений судом строк пояснення до позовної заяви не надали.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів. Позивач заявив клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Так, на підставі положень ч. 3 ст. 194 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення позивача, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Як убачається з матеріалів справи, у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І.М. перебуває виконавче провадження №55999338 згідно наказу про примусове виконання виконавчого напису №11381 від 16.11.2017, вчиненого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Приватбанк» боргу в розмірі 152 645,36 грн.

У подальшому, 24.04.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим І.М. прийнято постанову про розшук майна боржника, а саме:

- автомобіль марки КІА, модель - CEED, номер кузова (рами) НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску - 2008, свідоцтво НОМЕР_5;

- автомобіль марки PEUGEOT, модель - 309, номер кузова (рами) НОМЕР_6, реєстраційний номер НОМЕР_7, рік випуску - 1989.

Позивач, вважаючи, що вказані рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства, що призводить до порушення його прав та інтересів, звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 наведеного вище Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною другою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім: 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 зазначеного Закону виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Згідно частини 1 статті 24 вказаного вище Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника (ч. 2 ст. 24 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви ПАТ «Приватбанк» про відкриття виконавчого провадження від 28.02.2018 №201802210770 відповідачем прийнято постанову від 16.03.2018 про відкриття виконавчого провадження ВП №55999338.

У вказаній вище заяві Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» зазначило адресу ОСОБА_1 - АДРЕСА_1.

Крім того, статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Так, відповідно до частини першої статті 48 вказаного Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно частини другої статті 48 наведеного Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Частиною третьою статті 48 даного Закону встановлено заборону на звернення стягнення та накладення арешту на кошти на певних рахунках.

Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Отже, накладенню арешту на кошти боржника передує їх виявлення, а відповідно до частини п'ятої статті 48 наведеного Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.03.2018 ВП №55999338, оскільки місцем проживання позивача з 30.03.2016 є АДРЕСА_2, тобто з порушенням частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», а, отже, як наслідок, враховуючи зазначене, оскаржувані позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження №55999338 від 16.03.2018, про арешт майна боржника №5599938 від 16.03.2018, про розшук майна боржника №5599938 від 24.04.2018 є протиправними та підлягають скасуванню.

Разом з тим, стосовно інших доводів, викладених позивачем у своєму адміністративному позові, суд зазначає, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому, наявні підстави для його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає задоволенню, то судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 139, 241 - 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича, треті особи: Головне управління Національної поліції, Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича про відкриття виконавчого провадження № 55999338 від 16.03.2018.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича про арешт майна боржника № 5599938 від 16.03.2018.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича про розшук майна боржника № 5599938 від 24.04.2018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (81600, АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 819,20 (дві тисячі вісімсот дев'ятнадцять) гривень 20 коп. за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича (АДРЕСА_3, ЄДРПОУ НОМЕР_3).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко