Постанова № 76236877, 05.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2018 р. Справа№ 925/1629/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль»

на рішення Господарського суду Черкаської області, ухваленого 18.06.2018, повний текст якого складений 25.06.2018

у справі № 925/1629/17 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль»

до Фізичної особи-підприємця Чижа Андрія Валентиновича

про стягнення 4 193,40 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на дату розрахунку становить 110 022,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача 4 193,40 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на дату розрахунку становить 110 022,99 грн., заборгованості по відсоткам, нарахованим за період з 28.05.2014 по 22.09.2017 за кредитним договором №010/02-32/107/03-08 від 14.04.2008.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018, повний текст якого складений 25.06.2018, у справі № 925/1629/17 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 3 695,22 грн. заборгованості з процентів за кредитом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивач звернувся до суду про стягнення 110 022,99 грн. заборгованості за донарахованими відсотками по кредитному договору №010/02-32/107/03-08, нарахувавши їх за період з 28.05.2014 по 22.09.2017;

- спірний кредит за умовами кредитного договору №010/02-32/107/03-08 від 14.04.2008 виданий на строк до 13.01.2015;

- відповідно до приписів чинного законодавства позивач має право на нарахування відсотків за користування кредитом лише за період строку дії кредитного договору №010/02-32/107/03-08 від 14.04.2008, який закінчився 13.01.2015;

- отже, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача нарахованих процентів за користування кредитними коштами лише за період з 28.05.2014 по 13.01.2015, за який позивачем нараховано 2 068,96 доларів США;

- нарахування відсотків з 28.05.2014 до 14.12.2014 позивач здійснив поза межами трирічного строку позовної давності. Поважних причин пропуску строку позовної давності щодо нарахованих за цей період сум позивач не назвав;

- з огляду на заяву відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, до стягнення підлягають нараховані позивачем відсотки за спірним кредитним договором за період з 14.12.2014 по 13.01.2015 в сумі 140,84 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 3 695,22 грн.

Не погоджуючись з рішенням, Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 у справі № 925/1629/17 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального права, а також фактичним обставинам справи, пославшись на те, що за приписами ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, в той час як за приписами ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позивалась, на банківський рахунок або реального повернення грошових коштів позикодавцеві, а відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, а відтак, у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ.

Також апелянт зауважив на тому, що рішенням Кам'янського районного суду Черкаської області від 13.05.2014 по справі № 696/457/14 задоволені позовні вимоги банку за кредитним договором 010/02-32/107/03-08 від 28.01.2008 і вказане рішення на час подання цього позову відповідачем у повному обсязі виконано не було.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2018 справа № 925/1629/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки апелянтом невірно визначено розмір судового збору, який підлягає сплаті за звернення з апеляційною скаргою.

Так, при зверненні до суду з цією апеляційною скаргою судовий збір мав бути сплачений в розмірі 2 495,23 грн., проте заявником додано платіжне доручення № 2245 від 23.07.2018 на суму 2 475,52 грн.

За таких обставин, ухвалою від 02.08.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту роз'яснено, що він протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали має право усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду докази про сплату судового збору в сумі 19,71 грн.

13.08.2018 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжне доручення № 2432 від 08.08.2018 на суму 19,71 грн.

Ухвалою від 14.08.2018:

- Публічному акціонерному товариству «Райффайзен банк Аваль» поновлено строк на апеляційне рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 у справі № 925/1629/17;

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 у справі № 925/1629/17.

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 29.08.2018;

- зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 у справі № 925/1629/17;

- роз'яснено сторонами, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- роз'яснено учасниками, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

31.08.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (направлений до суду 29.08.2018 - примітка суду), в якому відповідач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, скасувати рішення Господарського суду Черкаської області по справі № 925/1628/17 від 18.06.2018 та ухвалити нове рішення, в якому в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, з посилання на те, що:

- твердження позивача про те, що рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 13.05.2014 по справі № 696/457/14 відповідачем виконано не було не відповідають дійсності та спростовуються наявними в матеріалах справи постановами державного виконання від 30.08.2017 ВП № 46989398 та ВП№ 46990037 про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням;

- постановою Верховного Суду від 14.02.2018 по справі № 564/2199/15-ц визначено, що кредитний договір припиняє свою дію з моменту направлення відповідачу повідомлення з вимогою дострокового погашення заборгованості, в той час як відповідна вимога № 444 була направлена позивачем відповідачу 28.02.2014, а відтак, саме з цього моменту повинен вираховуватись строк позовної давності у відповідності до приписів ст. 257 ЦК України, який при подачі цього позову було порушено;

- схожу правову позицію зайняв Кам'янський районний суд Черкаської області по справі № 696/1340/17 (рішення суду від 23.07.2018).

До відзиву додано копію вказаного рішення суду та копію вимоги позивача про дострокове виконання відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором вих.№ 444 від 28.02.2014.

Щодо вказаного рішення колегія суддів зазначає про те, що інформація щодо судових рішень є загальновідомою, їх тексти містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а відтак, таке рішення не можна вважати додатковими доказами по справі.

Водночас щодо вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором вих.№ 444 від 28.02.2014 колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи слідує, що суд першої інстанції вказаного документального доказу в своєму розпорядженні не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Відповідачем не надано жодних пояснень щодо причин неподання вказаного доказу до суду першої інстанції та, відповідно, не на надано жодних доказів на підтвердження зазначених обставин.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додана відповідачем при апеляційному перегляді справи вимога позивача про дострокове виконання відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором вих.№ 444 від 28.02.2014 як додатковий доказ колегією суддів не приймається.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у цьому випадку 176 200 грн. (1 762 грн.*100).

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762*100=176 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді вказаної справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 176 200 грн., тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 у справі № 925/1629/17 відкрите 14.08.2018, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався з 30.08.2018, апеляційна скарга, з урахуванням святкових та вихідних днів, має бути розглянута по 16.10.2018 включно.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

25.01.2018 Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, як кредитор та Чиж Андрій Валентинович та Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа Чиж Андрій Валентинович (відповідач) як позичальники уклали Генеральну Кредитну Угоду №010/02-32/107-08 (а.с. 22-23 т. 1), за якою:

- позивач зобов'язався надати позичальникам кредитні кошти на умовах, визначених кредитними договорами, укладеними в рамках цієї Угоди і які є її невід'ємними частинами (п. 1.1);

- в рамках даної угоди на підставі додатково укладених кредитних договорів позичальникам можуть надаватися кредити в доларах США та гривнях (п. 2.2);

- всі позики, як і відсотки по них, повинні сплачуватись у тій самій валюті, в якій їх було надано. Всі платежі, які мають бути здійснені позичальникам на підставі даної Угоди, повинні бути сплачені повністю, без будь-яких взаємозаліків чи претензій (п. 2.3);

- конкретні строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, об'єкти кредитування визначаються Сторонами окремо в кожному Кредитному договорі, укладеному в рамках даної Угоди (п. 2.4);

- позичальники зобов'язались використати отримані кредитні кошти і забезпечити повернення одержаних кредитів та сплату нарахованих відсотків відповідно до умов Кредитних договорів, укладених в рамках даної Угоди (п. 5.1);

- Генеральна Кредитна Угода набуває чинності з моменту її підписання Сторонами та діє до 24.01.2015, за умови, повного виконання Позичальником зобов'язань (сплати позики, відсотків за користування, штрафів та пені) за всіма Кредитними договорами, укладеними з позичальниками в межах даної Угоди, які є невід'ємною її частиною (п. 9.1).

Сторонами укладались договори про зміни до вказаної Генеральної Кредитної угоди (а.с. 25-29 т. 1).

У рамках вказаної Генеральної Кредитної Угоди 14.04.2008 Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, як кредитор та відповідач як позичальник уклали кредитний договір № 010/02-32/107/03-08 (кредит на придбання транспортного засобу) (далі Кредитний договір) (а.с. 32-37 т. 1), за яким відповідачу надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 16 734 доларів США на строк до 13.01.2015 року із сплатою 15 % річних.

Згідно з п. 3.1 Кредитного договору Кредитор надає Позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання строковості, повернення та плати за користування.

Надання кредитних коштів проводилося, згідно вимог п 3.4 Кредитного договору, шляхом перерахування суми кредиту в безготівковій формі з позичкового рахунку з подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту на поточний рахунок відповідача.

Відповідно до п. 3.7 Кредитного договору відповідач зобов'язаний здійснювати щомісяця повернення основної заборгованості по кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом шляхом сплати Банку щомісячної рівної суми ануїтетного платежу у строки, визначені Графіком погашення кредитної заборгованості, що є невід'ємною частиною до цього Кредитного договору, починаючи з першого місяця користування кредитом (або з місяця, наступного за закінченням відстрочки погашення основної суми, у випадку її надання) та до моменту його повного погашення.

Згідно з п. 6.1 Кредитного договору відповідач зобов'язався використати кредит на зазначені у договорі цілі та в строки, передбачені Кредитним договором, забезпечити повернення позивачу одержаного кредиту та сплату нарахованих відсотків, передбачених договором, комісій, неустойок, відшкодування витрат та збитків позивача, викликаних неналежним виконанням Кредитного договору.

Відповідно до п. 9.1 Кредитного договору він набуває чинності з дати його укладання та діє до часу повного погашення відповідачем заборгованості за цим Договором (позичкової заборгованості, процентів за користування кредитом, штрафів та пені, відшкодування витрат та збитків позивача).

Сторонами укладались договори про внесення змін до Кредитного договору, якими змінювався графік погашення заборгованості, в тому числі розмір щомісячних платежів, досягалась згода щодо прошення пені за певні періоди та встановлювалась фактична заборгованість за Кредитним договором станом на дату укладення відповідних додаткових угод (а.с. 43-67 т. 1)

Так, згідно з п. 1.1 додаткової угоди № 010/02-32/107/03-08/6 від 18.09.2013 до Кредитного договору (а.с. 62 т. 1) фактична заборгованість на дату укладання вищезазначеної угоди становить 10 242,73 долара США, в тому числі, строк сплати якої настав, - 1 109,27 доларів США.

З огляду на порушення відповідачем умов Кредитного договору, позивач звернувся до Кам'янського районного суду Черкаської області з відповідним позовом за наслідками розгляду якого 13.05.2014 винесено рішення по справі № 696/457/14 (а.с.70-73 т. 1), яким, серед іншого, задоволені позовні вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором, за яким присуджено до стягнення 11 156,53 доларів США.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідачем заборгованість за Кредитним договором, присуджену до стягнення вищевказаним рішенням Кам'янського районного суду Черкаської області від 13.05.2014 по справі № 696/457/14 сплачено не було, з огляду на що позивач нарахував відповідачу відсотки за умовами Кредитного договору, загальна сума яких за період з 28.05.2014 по 22.09.2017 становить 4 193,40 доларів США.

Суд першої інстанції позовні вимоги позивача задовольнив частково, за період з 28.05.2014 по 13.01.2015, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Насамперед, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що строк дії Кредитного договору закінчився 13.01.2015, оскільки в п. 9.1 Кредитного договору зазначено, що він набуває чинності з дати його укладання та діє до часу повного погашення відповідачем заборгованості за цим Договором (позичкової заборгованості, процентів за користування кредитом, штрафів та пені, відшкодування витрат та збитків позивача), в той час як Генеральна Кредитна Угода набуває чинності з моменту її підписання Сторонами та діє до 24.01.2015 за умови повного виконання Позичальником зобов'язань (сплати позики, відсотків за користування, штрафів та пені) за всіма Кредитними договорами, укладеними з позичальниками в межах даної Угоди, які є її невід'ємною частиною.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. .

За приписами ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При цьому припис абзацу 2 частини першої статті 1048 про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України; В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18).

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З матеріалів справи слідує, що позивач звертався до відповідача з вимогою про дострокове погашення всієї суми позики за Кредитним договором.

Вказане, зокрема, підтверджується змістом рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 13.05.2014 по справі № 696/457/14, в якому зазначено про направлення вимог № 444 та № 445 від 24.02.2014, а також тим, що вказаним рішення до стягнення з відповідача присуджено не лише строкову заборгованість за Кредитним договором, а й всю суму кредиту.

Отже, нарахування позивачем відсотків за період з 28.05.2014 по 22.09.2017 на підставі Кредитного договору не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності колегія судів зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що у спірному випадку визначені цивільним законодавством підстави для стягнення відсотків у заявленій до стягнення сумі відсутні, тобто, фактично, не встановлено порушення прав та інтересів позивача, позовна давність в цьому випадку не застосовується, оскільки в заявлених позовних вимогах колегією суддів відмовляється по суті, і сплив позовної давності (за вказаних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

З огляду на вищевикладене, рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 у справі № 925/1629/17 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, відповідно до якого у задоволенні позову відмовляється повністю.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неправильне застосування норм матеріального права та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, тому рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 у справі № 925/1629/17 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, відповідно до якого у задоволенні позову відмовляється у повному обсязі.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 у справі № 925/1629/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 у справі № 925/1629/17 скасувати та прийняти нове рішення.

3. У позові відмовити повністю.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/1629/17.

Повний текст постанови складено та підписано: 05.09.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло