Рішення № 76232739, 17.08.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/235/18

Справа №754/12820/17

РІШЕННЯ

Іменем України

17 серпня 2018 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Зотько Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Самойлової М.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач в вересні 2017 року звернувся до Деснянського районного суду м.Києва з позовом до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії, мотивуючи свої вимоги тим, що з 08.05.1981 був звільнений з військової служби, є учасником бойових дій та інвалідом війни ІІ групи. У період з 01.06.1980 по 08.05.1981 приймав участь у бойових діях у Демократичній республіці Афганістан, де отримав численні осколкові поранення голови, обличчя шиї та обох верхніх кінцівок. Згідно протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії МОУ №271 від 22.02.2012 було виявлено множинне вогнепальне осколкове поранення, контузію, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. При цьому первинно в 2012 році позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності, а під час повторного огляду 19.07.2013 - ІІ група інвалідності довічно, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК серії 10 ААА №809363 від 19.07.2013.

У відповідності до положень ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги. Звернувшись до відповідних органів із заявою про виплати такої допомоги, в подальшому через тривалу судову тяганину та відповідач все-таки розглянуло заяву відповідача та повідомив останнього про прийняте рішення щодо відмови в призначенні вказаної вище грошової допомоги.

Оскільки, позивач вважає такі дії відповідача незаконними та такими, що порушують його права він змушений звертатись до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просить суд:

-Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, якого визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, контузії, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії;

-зобов'язати Міністерство оборони України призначити позивачу та здійснити виплату одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, якого визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, контузії, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва ОСОБА_3 від 03.10.2017 було відкрито скорочене провадження у справі, та надано відповідачу 10-денний строк для подання письмових заперечень проти позову.

Ухвалою судді від 01.11.2017 було вирішено питання щодо проведення розгляду даної справи у відкритому судовому засіданні за загальними правилами КАС України.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2018, у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_3 справу було передано на розгляд новому складу суду - головуючому Зотько Т.А.

Ухвалою судді від 29.01.2018 дана справа була прийнята головуючим до свого провадження, та відповідно призначено її до розгляду в підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 26.03.2018 по справі було закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

Представник позивача - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, та просив суд про його задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. При цьому, представник про поважність причин своєї неявки суду не повідомив, будь-яких клопотань щодо перенесення слухання справи не подав. Окрім цього, в матеріалах справи наявні письмові заперечення представника відповідача, що були подані в ході розгляду справи в порядку спрощеного провадження попереднім складом суду. Зі змісту вказаних заперечень вбачається, що він просить відмовити у задоволенні позову. Вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Враховуючи, що положеннями ст.205 КАС України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов до висновку щодо можливості проведення розгляду справи за відсутності нез'явившогося представника відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши вступне слово представника позивача - ОСОБА_1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно положень ч.4 ст.78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Деснянського районного суду м.Києва від 01.03.2017, при розгляді позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Київський міський військовий комісаріат, про зобов'язання вчинити дії, предметом спору якого було нерозгляд відповідачем заяви ОСОБА_2 про призначення одноразової грошової допомоги, було встановлено, що ОСОБА_2 з 01.06.1980 по 08.05.1981 був учасником бойових дійв Демократичній Республіці Афганістан.

У 1980 році позивач, виконуючи бойове завдання, отримав контузію головного мозку. Даний факт підтверджено витягом із Протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 22.02.2012 №271 по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв. У ОСОБА_2 встановлено контузію, захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно довідки МСЕК серії 10 ААА №809363 від 19.07.2013 року позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності довічно, що настала внаслідок поранення, контузії та пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

22 липня 2013 року ОСОБА_2 видано відповідне посвідчення про те, що він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 22 липня 2013 року позивач довічно має інвалідність ІІ групи, а також має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

У січні 2016 року ОСОБА_2, з метою вирішення питання про виплату одноразової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби в країнах де велись бойові дії, звернувся до Київського міського військового комісаріату з відповідною заявою та надав копії необхідних документів.

Натомість у серпні того року ним було отримано від Київського міського військового комісаріату відповідь про те, що комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги розглянула подані документи і повернула їх на доопрацювання.

При цьому вказані дії відповідача були оскаржені позивачем у судовому порядку.

Так, вищевказаною постановою суду від 11.03.2017 було визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання заяви позивача з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, а також зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву останнього щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням інвалідності другої групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, та прийняти відповідне рішення у відповідності до Закону "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

З наданої копії відповіді ТВО військового комісара Київського міського військового комісаріату від 19.09.2017 за №13СЗ/1785, позивача було повідомлено пор те, що комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, відповідно до протоколу засіданні №97, позивачу було відмовлено у здійсненні призначення та виплати такої грошової допомоги (а.с.17, 18).

При цьому, подана стороною відповідача заява про залишення даного адміністративного позову ОСОБА_2 без розгляду, з тих підстав, що ним було пропущено встановлений ст.99 КАС України (в редакції до 15.12.2017) шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, не підлягає задоволенню судом, оскільки надана відповідачем відмова, яка оскаржується у даному провадженні було надано позивачу у вересні 2017 року, в той час коли він звернувся із позовними вимогами в вересні того ж року.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІІ).

Пунктом 2 рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20.12.1991 № 2011- XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011- XII).

Соціальним захистом військовослужбовців, відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ, є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ.

Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону № 2011-ХІІ можна дійти висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 18 листопада 2014 року у справі №21-446а14 та 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15.

Згідно зі статтею 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин другої, шостої, дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Згідно з пунктами 11 та 13 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року (далі Порядок № 393), для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави суду вважати, що законодавцем передбачено прирівнювання соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Разом з цим, законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства оборони України на прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги позивача у зв'язку із встановленням останньому II групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального обов'язку в Республіці Афганістан.

А відтак, вимога позивача є законними та обґрунтованими.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного суду України від 30 січня 2003 року №3 рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, на думку Суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект та виключають повторні звернення громадянина-інваліда війни до суду щодо поновлення порушених прав, які підлягають захисту у цій справі. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст. 5, 72, 77, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії- задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України у відмові ОСОБА_2 призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, якого визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, контузії, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_2 та здійснити виплату одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, якого визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, контузії, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п.15.5) п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних Положень КАС України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема через Деснянський районний суд м. Києва.

Повний текст судового рішення складено 23.08.2018.

Суддя: