Постанова № 762148, 26.06.2007, Господарський суд Чернігівської області

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

"26" червня 2007 р. Справа № 6/167а

13 год. 10 хв. , м. Чернігів

Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді Блохіної Ж.В.

при секретарі

судового засідання Кузьміні М.М.,

за участю представників:

позивача Майбороди О.М., довіреність №1/07 від 23.05.2007р.,

відповідача Романова Р.О., довіреність №3296/9/10-010 від 23.05.2007р.,,

Кузьменко Г.П., довіреність №1175/9/10-010 від

22.02.2007р., Гурського М.М., довіреність №3297/9/10-010

від 23.05.2007р., Соломко В.М., довіреність №3295//9/10-

010 від 23.05.2007р.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні позов товариства з обмеженою відповідальністю „Валвіт”,

м. Чернігів, вул.. Любецька, 28

до відповідача Державної податкової інспекції у м. Чернігові,

м. Чернігів, вул.. Кирпоноса, 28

за участю на стороні відповідача прокуратури міста Чернігова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Валвіт” подано позов до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 28.03.2007р. №0004412320/2, яким зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за листопад 2004р. на суму 147541 грн.

29.05.2007р. перший заступник прокурора міста Чернігова подав до суду заяву про вступ у справу на стороні відповідача - Державної податкової інспекції у місті Чернігові.

Представники відповідача заперечують проти позову.

Представник позивача просить позовні вимоги задовольнити і пояснив, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є безпідставним, прийнятим всупереч чинному законодавству, оскільки позивач відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” правомірно відніс до складу податкового кредиту суму ПДВ по придбаному у ТОВ „ВАТ ІФК „Арсенал” та ТОВ фірми „Витязь” товару по податковим накладним №1 від 22.10.2004р. та №4405/1-04 від 05.08.2004р.

Представники відповідача просять у позові відмовити, посилаючись на те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано і відповідає чинному законодавству.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, зясувавши всі обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.03.2007р. №0004412320/2, яким ТОВ „Валвіт” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004р. на суму 147541 грн.

Приймаючи дане рішення, податковий орган посилається на підпункт „а” п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та п. 1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Дане податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у м. Чернігові на підставі акту про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки ТОВ „Валвіт”, за результатами якої складено акт №3/15-238 від 20.11.2006р. та рішення ДПА в Чернігівській області про результати розгляду скарги №627/10/25-020 від 22.03.2007р.

Перевіркою на підставі п.1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.97р. зменшено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню шляхом зарахування у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів, на 147 541 грн. по податковій декларації за листопад 2004р. вх. №17779 від 17.12.2004р. та відповідно становить 928 870 грн.

Як вбачається з вищевказаного акту, в ході перевірки було встановлено, що основними постачальниками у листопаді 2004 року були:

- ВАТ ІФК „Арсенал”, і.п.н 221175108281, було направлено запит до ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя за №3397/7/23-619 від 13.07.2006р. про проведення зустрічної перевірки на загальну суму ПДВ 109719 грн. та отримано відповідь, що дане підприємство за місцем юридичної адреси не знаходиться, з березня 2005 року не звітує, анульовано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ;

- ТОВ фірма „Витязь”, і.п.н 203331305668, було направлено запит до ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька за №3350/7/23-619 від 12.07.2006р. про проведення зустрічної перевірки на загальну суму ПДВ 39167 грн. та отримано відповідь, що підприємство за місцем юридичної адреси не знаходиться.

В акті зазначено, що „За результатами аналізу виник сумнів відносно дієздатності та правоздатності суб’єкта господарювання –постачальників, а також законності здійснених ними фінансово-господарських операцій”.

За таких обставин та враховуючи положення п.1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий орган дійшов висновку про зменшення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню по декларації за листопад 2004 року на суму 147 541 грн.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

17.12 2004р. товариством з обмеженою відповідальністю „Валвіт” ( позивач) до Чернігівської МДПІ подано податкову декларацію з податку на додану вартість, в якій:

у рядку 21 зазначено сума ПДВ 1 076 411 грн., яка підлягає відшкодуванню з бюджету за підсумками звітного періоду (позитивне значення рядків 18 і 19);

у рядку 25 зазначено залишок суми ПДВ 1 076 411 грн., що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобовязань платника протягом трьох наступних звітних періодів.

У звязку зі зміною державної реєстрації внесено зміни до установчих документів і підприємство взято на податковий облік в ДПІ у м. Чернігові як платник податків, 12.01.2005р. за №7813 товариство зареєстроване платником податку на додану вартість.

Дані факти визнаються позивачем та відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.08.2004р. між ТОВ „Витязь”, м. Донецьк, з одного боку, та ТОВ „Валвіт”, з другого боку, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким перший продав другому автозаправочну станцію, що знаходиться в м. Донецьку по вул.. Куйбишева, 180 а, загальною площею 74,9 кв.м. Продаж вчинено за 235 000 грн., в т.ч. ПДВ 39 166,67 грн. Вартість придбаного майна в сумі 235000 грн., в т.ч. ПДВ 39166,67 грн. покупець перерахував на рахунок продавця платіжним дорученням №177 від 05.08.2004р. Продавцем, ТОВ „Витязь, було виписану покупцю, ТОВ „Валвіт”, податкову накладну №405/1-04 від 05.08.2004р. на суму 235000 грн., в т.ч. ПДВ 39166,67 грн.

Виконання вищевказаного договору купівлі-продажу підтверджується актом приймання-передачі майна від 17.08.2004р., рахунком-фактурою №405/1-04 від 05.08.2004р. та витягами: з Державного реєстру правочинів про реєстрацію Договору купівлі-продажу від 06.08.2004р.; про реєстрацію права власності ТОВ „Валвіт” на нерухоме майно, автозаправочну станцію, придбану за договором купівлі-продажу від 06.08.2004р.; з реєстру прав власності на нерухоме майно, придбане за договором купівлі-продажу від 06.08.2004р.

Податок на додану вартість в розмірі 39 166,67 грн. позивач включив до складу податкового кредиту листопада 2004 року по податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2004 року, поданої до Чернігівської МДПІ.

Також 22.10.2004пр. між ВАТ „Інвестиційно-фінансова корпорація „Арсенал”, м. Запоріжжя, з одного боку, та ТОВ „Валвіт”, з другого боку, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким перший передав другому у власність будівлю автозаправочної станції, яка розташована в м. Запоріжжя, по вул.. Запорозького козацтва, 1а. Вартість проданого майна становить 658 313 грн., в т.ч. ПДВ 109 718,83 грн., яку позивач перерахував на рахунок продавця платіжним дорученням №266 від 29.10.2004р. Продавцем, ВАТ „ІФК „Арсенал”, було виписану покупцю, ТОВ „Валвіт”, податкову накладну №1 від 22.10.2004р. на суму 658313 грн., в т.ч. ПДВ 109718,83 грн.

Виконання вищевказаного договору купівлі-продажу підтверджується актом приймання-передачі майна та витягами: з Державного реєстру правочинів про реєстрацію Договору купівлі-продажу від 22.10.2004р.; про реєстрацію права власності ТОВ „Валвіт” на нерухоме майно, автозаправочну станцію, придбану за договором купівлі-продажу від 22.10.2004р.

Податок на додану вартість в розмірі 109 719 грн. позивач включив до складу податкового кредиту листопада 2004 року по податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2004 року, поданої до Чернігівської МДПІ.

Згідно з підпунктами 1.7, п. 1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі –Закон №168) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, строки розрахунків з бюджетом передбачені п.7.7 ст. 7 Закону №168.

Відповідно до п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону №168 суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У підпункті 7.7.3 пункту 7.7.ст. 7 Закону №168 ( в редакцій, чинній на момент виникнення спірних відносин, тобто, листопад 2004 року) передбачено наступне.

У разі коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість має від’ємне значення, то вона підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. При цьому підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації. Відшкодування здійснювалося шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговував або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів по інших податках, зборах (обов’язкових платежах) не дозволялося.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 в редакцій, чинній до 31.03.2005р., податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, і платник ПДВ, що придбаває товари у платника ПДВ, має право збільшити податковий кредит на сплачену (нараховану) у складі вартості такого товару суму ПДВ.

Згідно з приписами п.п.7.4.5 п.7.4 т.7 Закону №168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, у випадку, коли податкова накладна складається особами, не зареєстрованими як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, і у податковій накладній відсутній хоча б один з зазначених у п.п.7.2.1 ст. 7 Закону №168 реквізитів, це позбавляє покупця права на включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість на підставі такої податкової накладної.

Відповідно до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 168 платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

При проведенні перевірки позивача, відповідачем була використана інформація, отримана від ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя та ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька.

Згідно інформації ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя (лист від 16.08.2006р. №4701/7/2303) ВАТ ІФК „Арсенал” за місцем юридичної адреси не знаходиться; з березня 2005 року до ДПІ у Ленінському районі податкову звітність не подає; ДПІ у Ленінському районі анульовано Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ згідно Акту №821 від 08.08.2006р.; у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2004р. визначена загальна сума податкових зобовязань з ПДВ 109719 грн.

Таким чином, на момент укладання договору з позивачем, нарахування податку на додану вартість та складання податкової накладної, ВАТ ІФК „Арсенал” було зареєстровано платником податку на додану вартість і включило до податкових зобовязань з ПДВ жовтня 2004р. суму 109719 грн. з операції продажу майна позивачу у жовтні 2004р.

Згідно інформації ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька (лист №2658/7/23-3 від 05.09.2006р.) ТОВ „Витязь” за юридичною адресою не знаходиться; у податковій декларації з ПДВ за серпень 2004р. податкове зобовязання з ПДВ серпня 2004р. визначено в сумі 38126 грн., податковий кредит визначено в сумі 37422 грн.; числа сума податкових зобовязань +704 грн.

Отже, на момент укладання договору купівлі продажу майна з позивачем ТОВ „Витязь” було зареєстровано платником податку на додану вартість, подавало податкову звітність, а тому мало права на складання податкової накладної.

Як зазначено в акті перевірки позивача від 20.11.2006р., за результатами аналізу отриманої інформація „виник сумнів відносно дієздатності та правоздатності субєкта господарювання –постачальників, а також законності здійснення ними фінансово-господарських операцій”, а тому ДПІ у м. Чернігові на підставі п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” зменшила суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 147541 грн. по декларації позивача за листопад 2004р.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Ні Закон України „Про державну податкову службу в Україні”, ні Закон України „Про податок на додану вартість”, ні Закон України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не передбачають права податковому органу встановлювати порушення платником податку податкового законодавства з підстави „виникнення сумніву відносно дієздатності та правоздатності субєкта господарювання –постачальників, а також законності здійснення ними фінансово-господарських операцій”.

Навпаки, при наявності „сумніву” податковий орган повинен або підтвердити, або спростувати „сумніви” певними доказами. Такі докази відповідачем не були надані суду.

Таким чином, виходячи з вищевказаних положень Закону України „Про податок на додану вартість” та фактичних обставин, позивач мав всі правові підстави і документи бухгалтерського та податкового обліку для включення до податкового кредиту листопада 2004 року сплачену постачальникам суму податку на додану вартість 109719 грн. та 39169 грн., усього 147541 грн.

Для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов’язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов’язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, як вбачається з вищенаведеного, сама по собі можлива несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати, при фактичному здійсненні господарської операції) не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть зменшувати суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість при можливій несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого зменшення нарахування.

Окрім того, у податковому повідомленні-рішення, яке є предметом спору, та у акті перевірки, відповідач, зменшуючи позивачу суму бюджетного відшкодування, як на підставу такого зменшення, посилається на п. 1 8 ст.1 Закону №168.

Як вже зазначалось вище, стаття 1 Закону №168 дає визначення термінів, які вживаються в даному Закону. Так, термін „Бюджетне відшкодування” в Законі №168 вживається в такому значенні, що це - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Проте, при проведенні перевірки відповідач не встановив які саме норми Закону №168 були порушені позивачем при визначенні податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування, тобто, конкретних норм Закону №168, які регулюють спірні відносини, крім статті 1 „Визначення термінів”.

Також суд враховує наступне.

В податковому повідомленні-рішення, яке є предметом спору, відповідач зазначає, що воно прийнято згідно з підпунктом „а” п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, згідно якого „Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;...”

Як вбачається з акту перевірки від 20.11.2006р., відповідач не встановив факту неподання позивачем податкової звітності, а навпаки, провів перевірку саме з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ по поданій у грудні 2004 року декларації з ПДВ за листопад 2004р.

Отже, приймаючи податкове повідомлення-рішення, відповідач діяв недобросовісно, застосовуючи норму права, яка не регулює фактичні дії відповідача як контролюючого органу.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У частини 3 статті 2 КАС України передбачено наступне:

“У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в Україні в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездітності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів належними засобами доказування правомірність прийняття рішення щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004 року товариству з обмеженою відповідальністю “Валвіт”.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору, діяв не відповідно до законодавства України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, недобросовісно, а тому таке рішення має бути визнано нечинними.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

С У Д П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові від 28.03.2007р. №0004412320/2, яким ТОВ „Валвіт” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004р. на суму 147541 грн.

3. Стягнути з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Валвіт” (м. Чернігів, вул. Любецька, 28, ідентифікаційний код 31507555, рахунок 26004398115001 у ЧФ ЗАТ КБ „Приватбанк” в м. Чернігові) 3,40 грн. судових витрат.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

5. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення вищевказаних строків залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя Ж.В. Блохіна