Постанова № 76199481, 28.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/3467/17 Головуючий у І інстанції Петришин Н. М.Провадження № 22-ц/780/3037/18 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.Категорія 26 28.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: - Олійника В.І.,

суддів: Лівінського С.В., Приходько К.П.,

при секретарі Немудрій Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Обухівського районного суду Київської області із зазначеним позовом.

Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року справу передано на розгляд до Броварського міськрайонного суду Київської області.

Свої вимоги позивач ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що ОСОБА_3 отримав від нього 1000 доларів для закупки обладнання теплоходу РДС «ВОСТОК».

Про те, що він отримав кошти 26 жовтня 2005 року, написав розписку. Строк повернення коштів не встановлено даним документом. Доказом укладення договору про співпрацю є дата 26 жовтня 2005 року та умови, що у ньому викладені.

Проте, взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав і обладнання не було закуплено. Фактично лист, який написаний Боржником в сумі 12000 доларів США є кошторисною документацією, у якій зазначено перелік матеріалів, що необхідні для виконання договору про співпрацю від 26.10.2005 року. Тобто, в обов'язки ОСОБА_2 входили зобов'язання здійснити види робіт, що передбачені кошторисною документацією, а в обов'язки відповідача входило придбання матеріалів для виконання робіт за договором. Позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення коштів, але станом на день звернення до суду відповіді не отримав.

Просив стягнути з ОСОБА_3 суму заборгованості у розмірі 1000 доларів США, що еквівалентно 26 878 грн. та судові витрати.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у справі не доведено порушення відповідачем умов договору.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що в матеріалах справи знаходиться копія Договору про співпрацю, датованого 26 жовтня 2005 року, за змістом якого рибальське судно, що належить ОСОБА_3, на даний час потребує ремонту та реконструкції згідно проектної та кошторисної документації. ОСОБА_2 бере на себе зобов'язання здійснити усі види робіт, передбачених кошторисною документацією.

Після завершення вищезгаданих робіт друга сторона має рівні права щодо подальшої експлуатації, продажі, отримання прибутку та інших дій, що не суперечать чинному законодавству. Всі питання, що виникатимуть у подальшому, сторони узгоджують письмовою згодою. У договорі зазначено, що він підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Відповідно до копії розписки від 26.10.2005 року ОСОБА_3 отримано для закупівлі обладнання для теплоходу РДС «Восток» у ОСОБА_2 1000 доларів США. Зі змісту даної розписки видно, що вона не є борговим документом, так як не містить обов'язку повернути вказані кошти.

Згідно з умовами довіреності від 26 жовтня 2005 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розпоряджатися (керувати, зняти з обліку, продати, обміняти, здавати в оренду) належним йому на підставі суднового білету НОМЕР_1 несамохідним судном типу РДС «Восток-1», 1969 року випуску. Довіреність дійсна до двадцять шостого жовтня 2010 року з правом передоручення.

Також позивачем до матеріалів справи долучений рукописний текст із заголовком «Катер 12 000$ (корпус)», що є по-суті, як пояснив позивач у судовому засіданні, кошторисом витрат на ремонт судна «Восток».

У вересні 2017 року позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення йому коштів у розмірі 26 906 грн., які він отримав згідно розписки від 26.10.2005 року, про що до суду надано письмову вимогу та опис вкладень поштового відправлення. (а.с.3-5)

З матеріалів справи убачається, що між сторонами укладено договір про спільну діяльність, за яким позивач мав здійснити дії щодо ремонту судна, а після завершення - користуватися майном разом із відповідачем. На придбання матеріалів позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 1000 доларів США. При цьому з довіреності від 26.10.2005 року видно, що відповідач уповноважив позивача розпоряджатися зазначеним майном строком на 5 років.

На підставі наведеного суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем не надано жодних доказів вчинення відповідачем перешкод щодо розпорядження судном протягом майже 12 років, в тому числі, проведення його ремонту, при цьому, за умовами спільного договору саме на позивача покладений обов'язок здійснити ремонтні роботи судна.

Крім того, умови договору про спільну діяльність та інші докази по справі не свідчать про обов'язок відповідача повернути позивачу 1000 доларів США, які він отримав згідно розписки від 26.10.2005 року. Так, у договорі зазначено, що всі питання, які виникатимуть, сторони узгоджують письмо. Проте, будь-яких додаткових договорів щодо умов договору чи розірвання договору до суду не надано.

Також суд першої інстанції вірно зазначив, що посилання позивача на невиконання відповідачем договору про надання послуг є безпідставними, так як між сторонами укладений договір про спільну діяльність з метою отримання прибутку.

Згідно зі ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

За ст..1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його необгрунтованістю та безпідставністю.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: