Постанова № 76167765, 28.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 378/138/18 Головуючий у І інстанції Марущак Н. М.Провадження № 22-ц/780/3143/18 Доповідач у 2 інстанції Яворський М. А.Категорія 46 28.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря Богдан І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 22 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень сесії сільської ради, скасування державних актів на право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом та просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення 23 сесії 4 скликання Розкішнянської сільської ради від 22 квітня 2005 року № 283 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у приватну власність земельної ділянки площею у межах 0,0440 га для ведення особистого селянського господарства та 0,25 га для обслуговування житлового будинку ОСОБА_4» у повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Закону та порушує його інтереси;

- визнати недійсним та скасувати державні акти на право приватної власності земельної ділянки розміром 0,25 га серії НОМЕР_1 та 0,0440 га серії НОМЕР_2 від 22.04.2005 року, видані Розкішнянською сільською радою Ставищенського району на ім'я ОСОБА_4, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010534900881 та № 010534900882, яким підтверджено право власності відповідача на вказані земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства;

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_4 демонтувати встановлену ним огорожу та звільнити незаконно привласнену частину земельної ділянки в розмірі 0,0323 га.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1. На момент дарування йому будинку 17 лютого 1998 року у користуванні батька знаходилася земельна ділянка розміром 0,35 га, в тому числі 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,10 га для ведення особистого селянського господарства.

У квітні 2004 року по заяві батька Розкішнянська сільська рада передала йому в користування вказану земельну ділянку.

06 травня 2009 року ним замовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на земельну ділянку, а 17 травня 2009 року рішенням сесії Розкішнянської сільської ради затверджено таку документацію.

28 серпня 2010 року він отримав державний акт на право власності на земельну ділянку розміром 0,1007 га серії НОМЕР_3.

02 квітня 2011 року проведено встановлення в натурі і погодження із суміжними землевласниками меж його земельної ділянки, право власності на яку 04 червня 2015 року ним зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та проведено її державну реєстрацію.

Земельна ділянка що передана йому у власність межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 по АДРЕСА_2.

22 квітня 2005 року рішенням сесії Розкішнянської сільської ради затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право власності на вищевказану земельну ділянку відповідача, а 23 серпня 2005 року ОСОБА_4 отримав Державні акти на право власності на земельну ділянку розміром 0,25 га та 0,0440 га.

В акті погодження меж даної земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 10 січня 2005 року для відповідача прізвище та підпис позивача, як суміжного землекористувача, відсутні.

Кадастровий план земельної ділянки також виготовлений з порушенням, оскільки в ньому вказано прізвище ОСОБА_4, адреса: АДРЕСА_2.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно інформація про земельну ділянку відповідача відсутня.

У 2010 році відповідач самовільно встановив огорожу, яка проходить через земельну ділянку позивача, чим самовільно захопив частину його земельної ділянки, що підтверджується висновком Комісії Розкішнянської сільської ради про встановлення факту накладення земельних ділянок в розмірі 0,0323 га.

У зв'язку з тим, що відповідач у добровільному порядку усувати перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою позивач просив вирішити вказаний спір у судовому порядку, задовольнивши його позовні вимоги.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 22 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, не прийняв до уваги надані позивачем, як належні та допустимі докази на підтвердження накладення земельних ділянок сторін, мотивуючи тим, що питання щодо накладення земельних ділянок, які потребують спеціальних знань, може вирішуватися лише шляхом проведення відповідної технічної експертизи при наявності у обох суміжних землевласників документів, що посвідчують таке право, а тому прийшов до хибного висновку про відмову у задоволенні вимог, що призвело до порушення матеріального та процесуального законодавства.

На апеляційну скаргу відзив у визначений строк від відповідачів у справі не надійшов.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача його представника ОСОБА_7, представника відповідача - ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 367 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що рішенням виконкому Розкішнянської сільської ради № 42 від 16 листопада 1995 року, яке було затверджено рішенням VI сесії 24 скликання даної сільської ради від 15 лютого 2003 року за № 40-24 передано у приватну власність земельні ділянки, що знаходяться в користування жителів с. Розкішна, в тому числі ОСОБА_4 загальною площею 0,30 га по АДРЕСА_2, з яких 0,12 га для обслуговування житлового будинку та 0,18 га для ведення підсобного господарства. (а.с.152,153)

Рішенням 8 сесії 24 скликання Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області від 04 червня 2003 року № 56-24 відповідачу ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0, 14 га, для ведення особистого селянського господарства та рекомендовано останньому виготовити державний акт на право приватної власності на неї. (а.с.145)

10 січня 2005 року при розробленні технічної документації відповідачу ОСОБА_4 було узгоджено межі землекористування його земельної ділянки по АДРЕСА_2 загальною площею, 0,2940 га із суміжними землекористувачами ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та сільським головою Розкішнянської сільської ради ОСОБА_13, про що було складено Акт узгодження меж землекористування від 10 січня 2005 року, цього ж дня відповідачу було передано на зберігання межові знаки по даній ділянці, про що складено відповідний акт.

Рішенням 23 сесії 4 скликання Розкішнянської сільської ради № 283-04 від 22 квітня 2005 року затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право власності громадянам с. Розкішна, в т. ч. відповідачу ОСОБА_4 (а.с.31)

23 серпня 2005 року на підставі вказаного рішення Розкішнянською сільською радою відповідачу ОСОБА_4 були видані два державні акти на право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_2:

- серії НОМЕР_4, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 0110534900881, на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 0,2500 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку; (а.с.32)

- серії НОМЕР_6, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01105349008882, на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7 площею 0,0440 га з цільовим призначенням - для ведення селянського господарства. (а.с.46)

Рішенням 33 сесії 5 скликання Розкішнянської сільської Ради від 31 березня 2009 року № 1158-05 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку загальною площею 0,35 га по АДРЕСА_1, з них обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,25 га, для ведення ОСГ - 0,10 га.

Рішенням 43 сесії 5 скликання Розкішнянської сільської ради від 17 травня 2017 року № 1568-05 затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право власності громадянам с. Розкішна, в т. ч. позивачу ОСОБА_2 на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,25 га, для ведення ОСГ - 0,1007 га. (а.с.17)

21 травня 2009 року при розробленні технічної документації позивачу комісією у складі представників ПП «Умань-Земпроект», Розкішнянської сільської ради та управління земресурсів у Ставищенському районі за участю позивача було погоджено зовнішні межі його земельної ділянки по АДРЕСА_1 та передано йому на зберігання межові знаки по даній ділянці, про що складено відповідний акт.

28 серпня 2010 року на підставі вказаного рішення Розкішнянської сільської ради позивачу видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,1007 га, кадастровий номер НОМЕР_8, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та 22.05.15 року проведено її державну реєстрацію в державному земельному кадастрі. (а.с.24)

Також встановлено, що вищевказані земельні ділянки позивача ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та відповідача ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 є суміжними.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що у справі відсутні докази того, що при прийнятті оспорюваного рішення Розкішнянської сільської ради були допущені порушення, які б слугували підставою для визнання його незаконним, так як розпорядником земель в межах населеного пункту с. Розкішна була Розкішнянська сільська рада, а тому з нею 10 січня 2005 року погоджувались межі земельних ділянок відповідачу ОСОБА_4 при виготовленні технічної документації за вищевказаними державними актами.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини землекористування попереднього власника вищевказаного житлового будинку регулювались ЗК УРСР в редакції 1970 року, який втратив чинність 15 березня 1991 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК УРСР в редакції 1970 року право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно ст. 22 ЗК УРСР 1970 року приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, заборонялось.

Зазначення у вищевказаних погосподарських книгах різних розмірів земельної ділянки, на якій був розташований даний будинок, не дає суду можливість достовірно встановити, земельною ділянкою якої площі і на якій підставі користувався попередній землекористувач ОСОБА_14

На час дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 позивачу (1998 року) правовідносини з приводу землекористування регулювались Земельним кодексом України 1990 року, із змінами, внесеними Указом Президії ВР УРСР від 11.02.1983 року № 4743-Х/, який відповідно до п. 1 постанови ВР УРСР від 18.12.1990 року № 562 -XII введено в дію з 15.03.1991 року.

З 1 січня 2002 року правовідносини з приводу землекористування регулюються Земельним кодексом 2001 року.

За змістом ст. 22 ЗК України в редакції від 18.12.1990 року, який діяв на час дарування позивачу будинку, (17 лютого 1998 року), з якого позивач ОСОБА_15 обґрунтовує наявність у нього в користуванні земельної ділянки площею 0,35 га та за змістом ч. 3 ст. 125 ЗК України 2001 року (в редакції, яка діяла на час складання (10 січня 2005 року) оспорюваного акту узгодження меж землекористування відповідачу ОСОБА_4 і на час видачі йому (23 серпня 2005 року) оспорюваних державних актів), право власності на земельну ділянку або прав користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документів, що посвідчує право власності або право користування земельною ділянкою, забороняється.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1990 року (державні акти, які видаються і реєструються, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів). Дію цієї статті зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок». Пунктом 3 вказаного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю.

Частиною 4 ст. 30 ЗК України 1990 року встановлено, що право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених у даній статті випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог ст. 23 цього Кодексу.

Як встановлено судом позивач у справі ОСОБА_2 набув права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 17 лютого 1998 року, отримавши його в дар від батька ОСОБА_14, який відповідно, користувався земельною ділянкою, на якій був розташований даний будинок.

Відповідно до частини першої статті 30 ЗК України ( у редакції 1990 року який діяв на час укладення договору) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 67 ЗК України (1990 р.) громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Таким чином колегія суддів вважає, при укладенні договору дарування між ОСОБА_14, та позивачем у справі ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 30, 67 ЗК України ( в редакції 1990 р.) останній набувши право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 17 лютого 1998 року набув права користування земельною ділянкою в розмірі 0.2500 га. з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку.

Разом з тим право користування на земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства площею 0.10 га., якою користувався ОСОБА_14 в порядку ст. 30 ЗК України до позивача не перейшло, а могло бути набуто в загальному порядку визначеному ст. 48, 56 ЗК України в редакції 1990 року.

Однак доказів щодо передачі Розкішнянською сільською радою позивачу вказаної земельної ділянки для ведення підсобного господарства при набутті права власності на житловий будинок в порядку дарування в 1998 році позивачем суду не було надано, тому зазначена земельна ділянка була вільною.

З матеріалів справи вбачається, що виконком Розкішнянської сільської ради в межах наданих йому повноважень визначених ст. 17 ЗК України в своїм рішенням № 42 від 16 листопада 1995 року, яке було затверджено рішенням VI сесії 24 скликання даної сільської ради від 15 лютого 2003 року за № 40-24 передав у приватну власність земельні ділянки, що знаходяться в користування жителів с. Розкішна, в тому числі ОСОБА_4 загальною площею 0,30 га по АДРЕСА_2, з яких 0,12 га для обслуговування житлового будинку та 0,18 га для ведення підсобного господарства. (а.с.152,153).

Рішенням 23 сесії 4 скликання Розкішнянської сільської ради № 283-04 від 22 квітня 2005 року затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право власності громадянам с. Розкішна, в т. ч. відповідачу ОСОБА_4 в розмірі 0.2940 га. по АДРЕСА_2, про що відповідачу було видано Державні акти на право приватної власності на землю серії НОМЕР_9, на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 площею 0,2500 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку (а.с.32) та серії НОМЕР_6, на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7 площею 0,0440 га з цільовим призначенням - для ведення селянського господарства. (а.с.46)

Таким чином колегія суддів вважає, що відповідач у справі Розкішнянської сільської ради Ставищенського району Київської області, передаючи у власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0.2944 га. по АДРЕСА_2, діяла в межах повноважень визначених ЗК України, а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові ОСОБА_2 щодо цих вимог.

З матеріали справи вбачається, що відповідач у справі ОСОБА_4 23 серпня 2005 році набув права власності на земельну ділянку загальною площею 0.2940 га. по АДРЕСА_2, Ставищенського району. Дане право його підтверджується відповідними Державними актами, які у встановленому законодавством порядку недійсними не визнавалися, а тому Розкішнянська сільська рада, затверджуючи 17 травня 2017 року своїм рішенням № 1568-05 технічну документацію по складанню державних актів на право власності громадянам с. Розкішна, в т. ч. позивачу ОСОБА_2 на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,25 га, для ведення ОСГ - 0,1007 га. повинна була враховувати вимоги ст.116 ч.5 ЗК України згідно до якої земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Належних доказів того, що Розкішнянська сільська рада 23 серпня 2005 року передала у власність відповідачу ОСОБА_4 земельну ділянку, яка уже перебувала у законному користуванні позивача ОСОБА_2, останній суду не подав, тому вважається, що ОСОБА_4 у визначеному законодавством порядку набув права власності на земельну ділянку та є її власником.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України, пункту 1 статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" є частиною національного законодавства, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Обґрунтованим на думку колегії суддів також є висновок місцевого суду про недоведеність належними та допустимими доказами факту накладення частини земельної ділянки відповідача ОСОБА_4 на земельну ділянку позивача, оскільки наявні в матеріалах схеми подані позивачем не містять відомостей щодо взаємного розташування земельних ділянок - позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в відповідно до кординат точок згідно до Державних актів, відповідність вказаних меж фактичного користування - межам зазначених в державних актах. Судом першої інстанції сторонам розяснювалося право на проведення у вказанвій справі земельно-технічної експертизи, однак позивач не скористався вказаним правом та від проведення експертизи відмовився.

З врахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про недоведеність позовних вимог, та до законного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про неправильну оцінку фактичних обставин справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є необґрунтованими і не спростовують висновків суду, оскільки не призвели до порушення основних принципів цивільного процесуального законодавства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі і не вплинули на суть ухваленого рішення.

Керуючись ст.ст. 22, 23, 30, 56,57,67 ЗК України 1990 року, ст.ст. 12, 155 Земельного Кодексу України, ст.ст. 12, 81, 263, 264, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.А.Яворський

судді: Т.Ц.Кашперська

В.О. Фінагеєв