Ухвала суду № 76189420, 03.09.2018, Мангушський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд Донецької області)

241/1085/17

1-кс/241/472/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2018 року смт. Мангуш

Першотравневий районний суд Донецької області

у складі:

слідчого судді Демочко Д.О.

при секретарі Хоружому Є.В.

за участю прокурора Джансиз Д.В.

слідчого Бурмістрова О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали клопотання слідчого СВ Мангушського ВП Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Скочко Р.С. про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016050290000053 від 03.03.2016 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 367 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Слідчий СВ Мангушського ВП Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Скочко Р.С. звернувся до слідчого судді Першотравневого районного Донецької області з клопотанням, погодженим з прокурором, про арешт майна на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6

з метою забезпечення збереження речових доказів та відшкодуванню спричиненої шкоди.

З указаного клопотання вбачається, що посадові особи Мелекінської сільської ради Першотравневого району Донецької області, достовірно знаючи що заяви, щодо виділення земельних ділянок по вул. Приморська, с. Білосарайська Коса Першотравневого району Донецької області, являються підробленими, в серпні 2008 року внесли недостовірні відомості до рішення сільської ради про надання згоди на розробку проекту відведення земельних ділянок за вказаною адресою.

Крім того, посадові особи Мелекінської сільської ради та відділу Держкомзему у Першотравневому районі неналежним чином виконуючи свої службові обов'язки погодили виділення земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків в 2008-2010 роках загальною площею більше ніж 3,4 га із земель які на підставі рішення Першотравневої районної ради № 23/11-182 від 17.05.2000 р. передані в постійне користування ДП «Приазовський лісгосп» (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_7 зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 238 від 12.12.2001), а в 2005 році на підставі проекту створення Національного природного парку «Меотида» увійшли до складу об'єктів природно-заповідного фонду.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_8 від 12.12.2001 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №238 Першотравневої районної ради слідує, що Приазовському держлісгоспу м. Маріуполь вул. Євпаторійська буд. 70 надано у постійне користування для ведення лісного господарства на території Мелекінської сільської ради, відповідно до рішення Першотравневої районної ради народних депутатів від 17.05.2000 року №23/11-182 площею 405,1 га.

Згідно листа №Р-170 від 14.08.2017 року НПП «Меотида» слідує, що у межах НПП «Меотида» розташовані вищевказані земельні ділянки, які не могли передаватись у приватну власність, однак передані у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Слідчий в клопотанні зазначає, що оскільки вищевказані земельні ділянки, розташовані на землях НПП «Меотида» незаконно передані у власність громадянам - є предметом злочину і мають значення речового доказу, який може бути використаний в суді, з метою об'єктивного та всебічного розслідування вищевказаного кримінального провадження, запобігання зникнення, втрати, земельних ділянок або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню, а також враховуючи те, що є достатні підстави вважати, що земельні ділянки є предметом кримінального правопорушення, тому є необхідність у накладенні арешту на зазначене вище майно.

Прокурор та слідчий у судовому засіданні підтримали клопотання у повному обсязі, просили його задовольнити.

Крім того прокурор надав в судовому засіданні письмове доповнення яке суд не може взяти до уваги, оскільки дана процедура не передбачена діючим КПК.

Особи, у власності яких перебуває майно, у судове засідання не зявилась, про час та місце слухання справи були повідомлені.

Слідчий суддя, заслухавши слідчого та прокурора, вивчивши клопотання про арешт майна та додані до нього копії матеріалів кримінального провадження, вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Законодавством передбачено, що у межах одного кримінального провадження клопотання про застосування заходів забезпечення вноситься щодо кожної особи окремо.

В той час, як з матеріалів провадження убачається, що слідчий, звертаючись із клопотанням до слідчого судді, просить накласти арешт на майно багатьох осіб.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, і згідно ч.1 ст.131 КПК України застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

У відповідності до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Крім того, згідно п.2.6 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 07.02.2014 року «Про узагальнення судової практики розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» вбачається, що арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому таке майно може перебувати як у згаданих осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб. Щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст. 276 - 279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.

В той же час згідно ч. 2,3 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Проте, не зважаючи про наявність постанови слідчого про визнання переліченого майна, на яке він просить накласти арешт, речовими доказами у кримінальному провадженні, слідчим не надано належних доказів, що вказане майно є речовим доказом.

На необхідність накладення вказаного арешту слідчий зазначає про наявність ризиків перереєстрації майна, проте на обґрунтування цього слідчому судді не надано жодного доказу.

Також слідчим не надано доказів співмірності обмеження права власності щодо значної кількості нерухомого майна та його власників накладенню даного арешту, що в свою чергу призведе до порушення ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України, які регулюють право власності та захист права власності державою.

Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

На підставі викладеного, враховуючи, що слідчим не доведено наявність належних підстав для арешту майна слід дійти висновку про відмову у задоволенні клопотання.

Керуючись ст. ст. 98, 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Мангушського ВП Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Скочко Р.С. про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016050290000053 від 03.03.2016 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 367 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до апеляційного суду Донецької області протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Д.О. Демочко