Рішення № 76186770, 28.08.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2018 року Чернігів Справа № 825/2364/18

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Баргаміної Н.М.,

при секретарі Вершняк Л.Л.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Білонога О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Російської Федерації ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу відповідача від 04.06.2018 № 47 в частині відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту ОСОБА_5; зобов'язання відповідача прийняти рішення про прийняття та оформлення документів для ретельного дослідження обставин справи стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 та вирішити питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний наказ прийнятий без дійсного вивчення обставин справи та ситуації, що склалися в країні походження позивача - Росії. Вказує, що був змушений залишити Росію через переслідування, пов'язані з його належністю до громадської організації Misanthropic Division, створеної в Україні.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що матеріали особової справи позивача носять сумнівний і недостовірний характер, оскільки суперечать один одному в цілому і окремо, свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, залишив територію Росії добровільно, а його побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджується. Вказує, що ключові елементи заяви позивача, а саме арешти, погрози та катування з боку співробітників Федеральної служби безпеки Російської Федерації через політичні погляди є неправдоподібними, а тому оскаржуване рішення прийнято на підставі та у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1) є громадянином Російської Федерації, 13.05.2018 під час незаконного перетину державного кордону України у пункті пропуску «Нові Яриловичі» звернувся до відповідача з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 49. У своїй заяві позивач зазначив, що на території Російської Федерації на нього заведено кримінальну справу з політичних мотивів, оскільки він був учасником організації Misanthropic Division, ціллю якої було зміна внутрішньої та зовнішньої політики Російської Федерації. Вказує, що піддавався катуванням на території Російської Федерації, котрі проводили співробітники Федеральної служби безпеки Російської Федерації (а.с. 52-53).

Під час процедури розгляду заяви позивача з ним були проведені співбесіди, що підтверджується копіями протоколів співбесіди від 16.05.2018, від 23.05.2018 та від 24.05.2018 (а.с. 127-132, 134-143, 146-149).

04.06.2018 головним спеціалістом сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Чернігівській області Федоренко Т.Л. був винесений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, по справі № 2018CN0015 громадянина Російської Федерації ОСОБА_5, згідно якого вважає за доцільне відмовити громадянину Російської Федерації ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с. 171-177).

За результатами розгляду матеріалів справи позивача, відповідачем було прийнято наказ № 47 від 04.06.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с. 178-179).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома статті 7 Закону).

Згідно частини першої статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

В силу частини першої статті 8 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону).

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Як зазначив позивач у своїх заяві від 13.05.2018 та на співбесідах на території Російської Федерації проти нього заведено кримінальну справу з політичних мотивів, оскільки він був учасником організації Misanthropic Division, був арештований 24.01.2017 та піддавався тортурам, які проводили співробітники Федеральної служби безпеки Російської Федерації.

В якості доказу елементу переслідування за політичними поглядами, ним надано копії декількох сторінок обвинувачувального акту від 03.05.2018, на першій сторінці якого вказано, що ОСОБА_5 звинувачується в скоєнні злочинів, передбачених статтями 282.2 (організація діяльності екстремістської організації), 223.1 (незаконне виготовлення вибухових речовин, незаконні виготовлення, переробка або ремонт вибухових пристроїв), 214 (вандалізм) Кримінального кодексу Російської Федерації. На інших сторінках мова йде про участь позивача в закупівлі матеріалів та виготовленні саморобних вибухових пристроїв (а.с. 66-69).

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, скоєння вказаних злочинів з іншими учасниками організації Misanthropic Division визнано позивачем під час співбесіди 16.05.2018, а такі кримінальні переслідування не мають відношення до конвенційних ознак визначення статусу біженця.

Вищезазначені обставини свідчать про відсутність будь-яких переслідувань у зв'язку з політичними поглядами з боку державних органів Російської Федерації.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач під час співбесіди 23.05.2018 зазначив, що його було арештовано співробітниками Федеральної служби безпеки та 24.03.2017 відпущено під домашній арешт, однак, залишаючи територію Російської Федерації, він не зіткнувся з перешкодами під час перетину державного кордону Російської Федерації, що свідчить про відсутність його переслідування на території Російської Федерації вказаним органом з будь-яких конвенційних причин (релігійних, національних, політичних тощо).

Отже, як вбачається з пояснень позивача, надані ним дані щодо переслідування містять розбіжності, що свідчить про їх недостовірність і вони викликають сумнів. При цьому, суд звертає увагу, що позивач безперешкодно та легально виїхав з Російської Федерації, а факт можливого притягнення позивача до кримінальної відповідальності саме через політичну діяльність є недоведеним і не може вважатися правдоподібним.

Тобто, матеріали особової справи позивача носять сумнівний і недостовірний характер, оскільки суперечать один одному в цілому і окремо, та свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Російської Федерації добровільно, а його побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

Тож, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).

Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

В свою чергу, проаналізувавши матеріали особової справи позивача, індивідуальні обставини та інформацію по країні походження останнього, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області не встановлено фактів щодо можливості застосування до нього нелюдського поводження та катування у разі повернення до країни громадянської належності, а за час його перебування в Україні ситуація в Російській Федерації не змінилася.

З викладеного слідує, що відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволенні позову громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 необхідно відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, 14000) до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-а, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 37804450) про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03.09.2018.

Суддя Н.М. Баргаміна